Я вважаю, що ті слова й вирази, які українці запозичили природним шляхом у часи, що передували радянському лінгвоциду не треба змінювати, чим умотивований цей надмірний пуризм? Ось є наприклад чудове українське слово "троянда", яке має зв'язок з італійським словом "triandafilio" - "тринадцятипелюстковий", хоча це лише теорія, але що ви пропонуєте, не вживати це слово, бо воно, мовляв, чужинське? Взагалі, раджу усім словотворівцям чудову книгу "Слово про слово" Алли Коваль, у ній знайдете багато цікавого про етимологію питомих і запозичених слів і виразів української мови, я особисто після цієї книги став інакше дивитися на світ. Ось ви зокрема знали, що всі прізвища на -енко вказують на сина, а на -чук - на помічника чи учня: Андрієнко - син Андрія, Петренко -син Петра, Дяченко - син дяка, Шевченко - син шевця, Шевчук - помічник або учень шевця (порівняйте зі скандинавськими прізвищами Андерсон, Петерсон, але вони всі від імені батька, але не від його фаху). Так ось, у цій книзі зокрема розповідається про складний і заплутаний шлях потрапляння до української мови запозичень. Але якщо вже дійсно докопуватися до правди про те, хто що в кого запозичив, то ось вам така байка: якщо ви вчилися на іноземних мовах, то вам знайомий вираз "генеалогічна класифікація мов". Якщо ні, то це ніщо інше як класифікація усіх мов Землі на кілька сімей залежно від їхньої спорідненості. Найбільша сім'я мов - індоєвропейська, до неї входять мови таких груп: германської (англійська, німецька, данська, шведська, ісландська та ін.), романської (французька, італійська, іспанська, португальська, румунська, мертва латинська та ін.), слов'янської (українська, російська, польська та ін.), чисельні мови Ірану та Індії, та мови інших, менших груп, або ізольовані. Всі ці мови мали, як гадають учені, спільного предка, бо вони мають схожий кореневий словник (найдавніші слова типу "батько", "мати", "брат", "сестра", "око", "дуб", суплетивні форми займенників і таке ін.) Але до чого я це все хилю? А до того, що 6000 років тому на теренах сучасної України було вперше одомашнено коня, і зробило це найімовірніше вельми войовниче плем'я, яке не стало гаяти часу і використало цю перевагу над іншими народами, що не їздили верхи. Уявіть собі картину: десь у миролюбній на той час Європі люди спокійнесенько ліпили собі глечики з глини, сіяли хліб і водили хороводи, коли це на обрії замайоріли ворожого вигляду зграї волоцюг із металевою зброєю і рішучим наміром повбивати чоловіків у селищі, перегвалтувати жінок і привласнити собі майно та будинки цих заскочених зненацька бідолах. Звичайно, тоді ще не було таких слів, як "театр" чи "ліхтар", ці та багато інших слів та мовних розбіжностей виникли у пізніші часи, але імпульс подальшій історії світу був даний, кінь був одомашнений, Стара Європа була знищена, хоч і не дощенту, але праіндоєвропейський суперстрат і культурний стиль поширився на широкі простори від Індії до Британських островів. Звичайно, я не натякаю, що українці і є праіндоєвропейці, але те що прабатьківщина цих пращурів півсвіту була на території України сумніву немає. Порівняймо простий і суворий образ кімерійців, сарматів, скіфів, і нарешті запорізьких козаків з образом праіндоєвропейців-підкорювачів Європи і ми зрозуміємо, що для доведення цієї теорії на Заході бракує хіба що знайомства з українською мовою та культурою. Бо в ескімосів є 20 імен для снігу, а ми маємо 5 імен для горизонту: обрій, видноколо, крайнебо, небосхил, горизонт. Тобто, розумієте, збіги типу англ. "seek" - "шукати", "apple" - "яблуко(йаплуко)", лат "pater" - "батько" є не що інше, як суперстрат праіндоєвропейської мови у європейських мовах, який витіснив частину лексики давніх мов, які зараз неможливо реконструювати, бо вони не були записані. Тому не біймося запозичень аж так, але водночас пам'ятаймо й наші питомі відповідники до них, від того, що ми маємо такі пари як "фундамент" і "підвалина", "гарантія" і "запорука", "економити" і "заощаджувати" наша мова лише багатіє, а що було колись, то вже загуло, історію змінити неможливо, але можна змінити наше сьогодення і вплинути на майбутнє, якщо зробити правильні висновки з нашої буремної історії
Козаки, єднаймося! Цей надмірний пуризм умотивований тим, що не всі сучасні загрози надходять з Москви. Над українською мовою дедалі більше нависає тінь глобалізму англійської мови. Тому народи зі збереженим інстинктом самозахисту та самозбереження сягають до своїй найглибших мовних первнів, намагаючись відтворити та створити свої питомі мовоформи. І німецькі слова для української мови є такими ж чужими, як і англійські.
Так, я пропоную вживати щонайбільше Українських слів, і щонайменше чужинських. Названу книгу знайшов - ознайомлюсь.
Звісно мені відома генеалогічна класифікація мов. От наприклад та ж ісландська мова має безліч своїх відповідників і виглядає на те, що в неї поки-що більше шансів вижити у цьому буремному світі, аніж в української. Бо знайшлися серед ісландців ті, хто не боявся надмірного пуризму.
Пане Андрію, куди важливіше, ПРО ЩО людина говорить, а не те, каже вона "лайк" чи "вподобайка", надто багато уваги до поверхні пирогів зараз в Україні, чому ніхто не переймається, чим ті пироги начинені?
Козаки, єднаймося! Даруйте, та це вже з серії "какая разніца на каком язикє, главнає штоби чілавєк бил хароший"...
Ні, я хочу сказати, що у всьому має бути баланс, перепрошую, рівновага. Тобто пуризм нам треба, але фанатичний пуризм - ні, він не лише не потрібен, а й шкідливий, я вважаю, що чехи та ісландці з цим пуризмом переборщують, але то їхнє бачення проблеми, я в їхні справи не мішаюся, але українську мову чекає набагато яскравіше і барвистіше майбутнє, якщо вона знайде рівновагу і відкриється світові, як квітка відкриває свій бутон до сонця, і водночас встоїть міцно на стеблі своїх традицій і на корінні своїх глибинних внутрішніх ресурсів. Ключове слово - рівновага, все добре, поки мірну знати
Так вже сталося, що баланс і компроміс для всього українського - є повільне зникнення всього українського. Чинний український правопис - це баланс та компроміс. Історія України - це баланс і компроміс. Мінські домовленості - це баланс і компроміс, вибори Президента 2019 - це баланс думок, так звана «демократія». Ми не можемо зараз дозволити собі таку розкіш, як баланс, бо в кінцевому підсумку - це зникнення України, як такої. Ще раз - виглядає на те, що ісландська та чеська мови мають більше шансів вижити у цьому буремному світі, ніж толерантна, збалансована, компромісна українська.
А про відкритість світу - це взагалі окрема тема.
Так, світу не потрібна та незручна Україна та українці.
Якщо ми хочемо бути ввічливими, толерантними та збалансованими, нам всім треба колективно зробити харакірі та зникнути з карти світу.
Тобто, якщо ми казатимемо лише українські слова, а замісць запозичень понавигадуємо неоковирних словотворів, то станемо жити краще і в світі нас заповажають?
Так, українськість як така це цінно, бо світу цікава самобутнісгь.
А з іноземцями хоч як англійською.
Козаки, єднаймося! Нас в світі заповажають не тоді, коли ми виконаємо всі забаганки Вашингтону, Брюсселя чи Москви, а коли покажемо, що самі здатні бути господарями, втім і в питаннях своєї рідної Української Мови. Запозичень в нас вже більше, ніж достатньо. Почитаєш так звану «історію» Української Мови і складається враження, що ми у всіх щось постійно позичали, а самі взагалі нічого не створили. Тепер настав час сягнути до своїх глибинних мовленнєвих коренів, втім і згаданих Вами - первісних індоєвропейських.
Нас заповажають тоді, коли ми заповажаємо себе, а не будемо вибирати президентом блазня, який називав нас хохлами і взагалі не володіє українською мовою. Я не є прихильником Порошенка, але обрання Зеленського багато говорить про інфантильність нашого суспільства, це реванш, і тепер шовіністи глузуватимуть з наших прагнень до Європи, невже люди гинули на Майдані за те, щоб ми так осоромилися?
ящик
На мій смак, краще (а об'єктивно — коротше) за «плюндрувальника» чи «плюндрувача».
"Плюндрувати" - таке саме чуже слово (з німецької), як і "вандал".