ВЧИТИ

5. Засвоювати, опановувати, намагатися запам'ятати; вивчати. Трудно було [Максимові] заучувати ази та буки. Та що робити? — вчив (Панас Мирний, I, 1949, 231); Вони починають учити європейські мови і інтересуватись європейською літературою (Леся Українка, V, 1956, 25); — Вона вже й телеграфську азбуку вчить (Андрій Головко, II, 1957, 249); Ловив [Улас] себе на тому, що такий-от розділ знає гірше, ніж інший. Він насідав на той розділ, вчив його до туману в голові (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 52); — Що ж ви тепер вчите? — Про Жовтневу революцію (Михайло Стельмах, II, 1962, 72).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 10, 1979. — Стор. 537.

БИТИ

2. кого. Завдавати ударів кому-небудь. Хоча лежачого й не б'ють, То й полежать не дають Ледачому (Т. Шевченко); – Я був сирота... мене не любили, мене били, надо мною знущалися... (М. Коцюбинський); Батько здійма з себе ремінь, кладе Федька на стілець і починає бити (В. Винниченко);

3. кого, що. Завдавати поразки кому-небудь, перемагати ворога в бою, на війні. Щоб цього [поневолення] не сталося, треба організовано бити ворогів і сміливо боронити рідну землю (з переказу); – Читав я книжку по історії, все в ній сказано, як ще наші предки, запорозькі козаки, били німецьких рейтарів (П. Панч).

лучба (як) "вишкіл" тренінг
/
(Автор М.С.Я.)

Пропозиція знайомого науковця.

Пропозиція знайомого науковця.