Етимологічний Словник Української Мови:
Гужі́вка — «мотузка, канат».
Від праслов'янського *gǫžь, gǫžьva, очевидно, фонетичний варіант основи ǫžь «вуж», подібно до гу́сінь – (в)у́сениця.
Кодо́ла — Канат.
«А ну, хлопці, до кодоли порон тягти». Канів.
http://hrinchenko.com/slovar/znachenie-slova/23485-kodola.html#show_point
Подоється як можливе запозчення з давньо скандинавської.
goroh.pp.ua: кодола
Рідкісне явище, звичайно, я таке вперше бачу. Це Рюриковичі принесли це слово зі Скандинавії? Цікаво.
Якщо й так, і зважаючи на те, що це зі старо скандинавської (якщо це слово дійсно запозичене, а непитоме) то цьому слову (предку цього слова) повинно бути не менше тисячі років. На мій погляд, такі слова треба берегти.
Особливо зважаючи на те, що воно видозмінилось і має купу похідних.
Етимологічний Словарь Української Мови:
жи́льник «дріт, линва, кабель»
goroh.pp.ua: жила
Лина (жін.р.), лин (чол.р.) - канат.
(Сл. Білецького-Носенка).
Кади́на — Втрое сплетенный якорный канат при рыболовной лодке на Азовскомъ море. Стрижевск.
http://hrinchenko.com/slovar/znachenie-slova/21826-kadyna.html#show_point
На Горосі пише, що етимологія не ясна. Певно похідне від того самого кодо́ла.
Старо скандинавське слово мало голосну a. Той самий Горох подає такі відміни цього слова як кадола, кадул, кодол. Пише, що в російській є слово кадол.
Думаю це похідне.
Але, як я написав вище, я не думаю, що це погано.
ЕСУМ (мотуз):
мотоу́з «канат; великий шнур; личинка вугра»
goroh.pp.ua: мотуз
Курмей - канат, веревка, бичева.
(Українсько-московський словник Дубровського).
Також "курній" та "курмій".
http://hrinchenko.com/slovar/znachenie-slova/25459-kurmej.html#show_point
синонімами вважаються слова кодола[2] і линва[3] (у Словарі Грінченка кодола — просто «канат», линва — «товстий канат»). Линву для порома в деяких місцевостях зовуть галівнико́м.
+
http://hrinchenko.com/slovar/znachenie-slova/26277-lynva.html#show_point
Черпане ж .
Схоже, що таки за Вами правда :(
Передчасно радів.
Slofo <linua> e izposõda, ta cerez lẽdscõ (nofõ) iz némeçscoyui (nofoyui) perno. Cwneç <-ua> e tam tacuy ge hi u inxix izposõdax daunyoghermanscuix u praslouénscõ cerez tuarui imen gœnocœho rodou z cwnçem <-ui>: <conui/конъі>, rodofuy: <cwnue/кѡнъве> (ЕСУМ ІІ, 447: кі́нва ← *kannǭ (https://en.m.wiktionary.org/wiki/Reconstruction:Proto-Germanic/kannǭ), <panui/панъі>, rodofuy: <panue/панъве> (http://oldrusdict.ru/dict.html#: панъв*) ← *pannǭ (https://en.m.wiktionary.org/wiki/Reconstruction:Proto-Germanic/pannǭ), <boucui/боукъі>, rodofuy: <bouque/боукъве> ← *bōku (https://en.m.wiktionary.org/wiki/Reconstruction:Proto-Germanic/bōkō).
A todé to <linua> (← *linui) moge bouti ouge u praslouénscwy.
Дуже цікава теорія!
Про всяк раз уточню ще. Моя гадка про те, що те слово може бути хоча й запозичення, та ще в праслов'янську добу є снуто на тій вимінці, що ті згадані запозичення, про які є відомо, що вони сталися ще за прасл. доби, мали <-ъі> в найраніше фіксованих памятках, отже тягнуть до найранішої доби – те закінчення є особливого архаїчного відмінка йменників жіночого роду, а згодом такі форми було переведено в інші відмінки ж.р., в руській переважно в іменники на -а з <в>: <-ва>, подекуди рідше (в старішій мові) в іменники на -ь, з <-ъв->: <-ъвь>). Відповідно, моя логіка є в тім, що формам на <-ва> запозиченим із »германської« (умовно) мали передувати форми з <-ъі>, а вони тягнуть, як писано вище, до найранішого пласта слов'янських мов.
Не запозичення, бо первісне слово "лина", "лин".
Лина (жін.р.), лин (чол.р.) - канат.
(Сл. Білецького-Носенка).
До прикладу:
лин-линва-линовка
гуж-гужва-гужовка.