Значення слова

Мікс — суміш із музичних композицій.

Приклад вживання

Мікс, створений на дискотеці, зазвичай ніколи більше не повторюється і є унікальним.

Походження

англ. mix - змішувати

Слово додав

Перекладаємо слово мікс

мішанка
11
Tadeusz Borzyński 12 грудня 2015
18 березня 2020

+++

суміш
11
Оксана Лебедович 21 червня 2017
12 липня 2021

Нагадує більше слово mixture.

25 липня 2021

музхична мішанка

17 вересня

Просто "міш", без приростка.
Санскритською "мікш", лат. "mixtus", укр. "міш".

18 вересня

<Просто "міш", без приростка.
Санскритською "мікш", лат. "mixtus", укр. "міш".>

У руськї (та загалом у словянськах) ле /ʃ/ є ту неправилен ("irregular"), корїнь бо є *mēs- (‹мїсити›, не +‹мїшити›; твар ‹мїшати› є вторинен, зо /ʃa/ ← *si-a-)
) а кінець *-y, *s+y дасть /sʲ/, никда /ʃ/. То би правильний твар ту може бути лише /mi͡esʲ/ (‹мїсь›).
У сускиртї є /ʂ/ в ‹मिक्ष्› (/mikʂ/) не тотожен /ʃ/ в руськї.

mésy
5

Пор. під-місь (Нед.), при-місь (Нед.).

אלישע פרוש 19 березня 2020
30 квітня 2020

+

13 вересня

+

мішка
2

З Грінченкового словника. Рос. "смесь"

Tadeusz Borzyński 12 грудня 2015
13 вересня

+

калатанка
2
Ivan Kireiev 16 вересня 2018
мішанина
1
20 вересня 2021

Плюс. Сам хотів додати.
Існуюче слово sum.in.ua: mishanyna
"Суміш, поєднання чого-небудь різнорідного."

звід
,
зведення
1

Приклад вживання:
"Зведення доріжок"

Oreksanduru 13 вересня
поєднання
0
Victor S 4 січня 2015
збиранка
0
Ромко Мацюк 15 вересня 2018
вибране
0
мїша
0

*měsja/*měša
mιeсIa
mésya

Anton Bliznyuk 13 вересня
13 вересня

‹mιeсIa›?

13 вересня

Своїм письмом.

14 вересня

A cyto e u Vasyeimy pisymé tam ‹l›?

14 вересня

Я ше працюю над тим письмом. "I" тут позначає, залежно від товкування, або *j, тобто в суфіксі *-ja, або м'якшення від дієслівного суфіксу *-ati (не знаю якою є морфологічна природа такого м'якшання, мабуть *-j-ati?). Міг би також записати з основою на "ш" (мїш-) як "mιeʃa" (користаю поки "ʃ", бо ше міркую над хорошим знаком).

<ιe> — /*ě/
<c> — /*s/
<I> — /*j/

Я там нижче ше додав вашим письмо "mésya". Вірно записав?

15 вересня

Yaco pac pisiete /l/?
___

<"mésya". Вірно записав?>

Tac.
___

<"mιeʃa" (користаю поки "ʃ", бо ше міркую над хорошим знаком>

Ushya lépxya pisymena latinicui sõty ona stoyélna.
Coli crœumen znac za /ʃ/, to i crœumni znacui za ueshy prœuc utorinuix prigòlôsen: /t͡ʃ, d͡ʒ, ʎ, ɳ, rʲ, ʒ, ɟ, c, ɕ, ʑ/. I cyto e pac tóuc latinicui? Boutiti pisymo na 30+ znacœu he u cuirilicé? Crœumy toho, tuaroslœuno e /t͡ʃ; d͡ʒ; ʎ; ɳ; rʲ; ʃ; ʒ/ ôd, teaclo: *k/t; d; l, n, r, s/x, z/g/ + */j/ pricetno ("analogous") /b͡ʎ, m͡ʎ, p͡ʎ, w͡ʎ/ iz, teaclo: */b, m, p, w/ + */j/; pisati tou u odin znac a tam u dua rouxity tuaroslœunõ inotuarœusty.
‹crõtya› /ˈkrʊt͡ʃɑ/ : ‹zemya› /zɛˈmʎɑ/
*kront-y-a : *zem-y-a
‹verxya› /ˈwærʃɑ/ : ‹grebya› /ˈɣrɛbʎɑ/
*uyrx-y-a : *greb-y-a
‹canya› /ˈkɑɲɑ/ : ‹crapya› /ˈkrɑpʎɑ/
*kan-y-a : *krap-y-a
‹bourya› /ˈburʲɑ/ : ‹lôuya› /ˈlowʎɑ/
‹mõcyên› /ˈmʊt͡ʃɛn/ : ‹toplên› /ˈtoplɛn/
*monk-y-en-o-s : *top-y-en-o-s
‹méryên› /ˈmi͡erɛn/ : ‹ròblên› /ˈrɒblɛn/
*mēr-y-en-o-s : *orb-y-en-o-s
‹sõdyên› /ˈsʊd͡ʒɛn/ : ‹staulên› /ˈstɑwlɛn/
*sond-y-en-o-s : *stau-y-en-o-s
‹ményên› /ˈmi͡enɛn/ : ‹lomlên› /ˈlomlɛn/
*mēn-y-en-o-s : *lom-y-en-o-s
Tuaroslœuno e pravilno pisati i: ‹croyyên› /ˈkrojɛn/ ← *kroy-y-en-o-s, ôd ‹croyiti› (*kroy-i-t-i), ‹doyyên› /ˈdojɛn/ ← *doy-y-en-o-s, ôd ‹goyiti› (*goy-i-t-i), ‹gayyên› /ˈɣɑjɛn/, ← *gay-y-en-o-s, ôd ‹gayiti› (*gay-i-t-i), ta ‹stoyiõ› /stoˈjʊ/, ← *stoy-y-om, ôd ‹stoyéti› (*stoy-ē-t-i), ‹doyiõ› /doˈjʊ/, ← *doy-y-om, ôd ‹doyiti› (*↑), ‹proyiõ› /proˈjʊ/, ← *proy-y-om, ôd ‹proyiti› (*proy-i-t-i; SIRM IV, 594: ‹прої́ти› "варити в закритому горщику, тушкувати; занепашати, псувати; пекти"; Gelex./Ned., Onix.), ‹gnoyiõ› /ˈɣnojʊ, ɣnoˈjʊ/, bo *gnoy-y-om, ôd ‹gnoyiti› (*gnoy-i-t-i), ale: ‹gréiõ› /ˈɣri͡ejʊ/, bo *grē-y-om, ôd ‹gréti› (*grē-t-i; tròxyno vidyi SISM VII, 115—116: *grě(ja)ti), ‹znaiõ› /ˈznɑjʊ/, bo *zna-y-om, ôd ‹znati› (*zna-t-i), ‹muiõ› /ˈmɘ̞jʊ, ˈmɤjʊ/, bo *mū-y-om, ôd ‹muiti› (*mū-t-i), ‹cruiõ› /ˈkrɘ̞jʊ, ˈkrɤjʊ/, bo *krū-y-om, ôd ‹cruiti› (*krū-t-i), ‹gniyõ› abo i ‹gníõ, gnïõ¹› /ˈɣnɪjʊ/ (ne +‹gniyiõ›), bo *gni-om (← *gney-om), ôd ‹gniti› (*gni-t-i, ← *gney-t-ey), ‹mréiõ› /ˈmri͡ejʊ/ *myrē-y-om (ne +‹mréyiõ›), bo ôd ‹mréti› (*myr-ē-t-i), ‹puitaiõ› (ne +‹puitayiõ) *pūt-a-y-om, bo ‹puitati› (*pūt-a-t-i, ne +‹puitayiti› ci +‹puitayati›), ‹igrayeity› /ɪˈɣrɑje(tʲ)/, po gòlôsné: [ˈɣrɑje(tʲ)] (*igr-a-y-e-t-y, bo ôd ‹igrati› (*igr-a-t-i), ale: ‹graiyeity› /ˈɣrɑje(tʲ)/ *gray-y-e-t-y, bo ôd ‹grayati›² (*gray-a-t-i).

___
¹ — ‹gníõ› ci ‹gnïõ› /ˈɣnɪjʊ, ɣnɪˈjʊ/ e gœudno bouti verstano zu ‹pïõ› /pjʊ/ ta ‹bïõ› /bjʊ/ ta ‹lïõ› /ʎːʊ, ˈlɪjʊ/ (*gney-om : *pey-om : *bey-om). Rœuznôsty /ɪ/ u ‹gnïõ, gníõ› proti /j, ːʲ/ u ‹bïõ, pïõ, lïõ› e, visto: a) cèrêz nagòlôs, ta b) cèrêz dua prigòlôsna /ɣn/ u "gniti", teagyco daiõtyi +/ɣɲːʊ ~ ɣnʲːʊ/.
² — Slovo ‹grayati› u rousscé ne znamenaieity géden slôunik crœumnoiõ stateiõ. Ne znamenaieity ye u rousscé ni SISM pœd stateiõ *grajati (SISM VII, 101—102), xotya dlya veatscui znamenaieity, ni SIRM, ni crœumnoiõ stateiõ Gelexœuscuy. Ta vérõta seoho slova u rousscé e pœdperta pricladui u Gelexœuscoho, danuimi ou'ho xuibno u odiné statïé pœd ‹грати› "to play; spielen", pœd znacomy 3): «"tönen, schallen, krächzen, kreischen": ‹гало́к га́мор грає› (vgl. [ = vergleich] ‹гра́йворон›)». Znacyeinïa pœd 3) ne mojõty teagti do slova ‹igrati›, a isto ino do slova ‹grayati›, sese bo déyeslovo e dobré védomo u sõtcé ptaxya pévou u rœuznax inxyuix sloveanscax móuvax (vidyi SISM ↑, tam ge nizye: *grajь/*graja, stòr. 102). Visto, Gelexœuscuy prosto ne oumé vidéti rœuznicõ medyu ‹гра́є› = ‹igraieity› "spielt" — ôd ‹igrati› ta ‹гра́є› = ‹graiyeity› "tönt, schallt, krächzt, kreischt" — ôd ‹grayati›.

15 вересня

"Yaco pac pisiete /l/?"

Тако: /ʌ/.

"*/b, m, p, w/ + */j/"

Я був згадував раніше десь на осідку, шо вибрав саме <l> через:
1) схожість з великою подобою <ι> (псл. /*i/ ), тобто, і /I/, й /ι/ однаково мають вид <I> у великих подобах; це допоможе в уяві зв'язати "й" з нескладовим алофоном /*i/ (іти – йти);
2) схожість з малою латинською "L", шо допоможе письмово зв'язати алофон /*l/ перед губними з сучасним записом "Л/L".

Але я не всі /j/ позначаю як <l>; воно залежить від слова. На приклад, у корені "руїн-" як у "руїна", чи "руйнувати" "ї/й" позначаю як <ι>, тобто <րγιn-/րyιn-> (<ր> — /*r/; <y/γ> — /*u/), де ненаголошене <ι> переходить у нескладову подобу, а при наголошенні, через українську нелюбов до зіяння, отримує вставний "й" після голосної /*u/.

Також давно гадаю над записом м'якшання від /*ь/. Дійшов давніше до апострофу <'> перед палаталізованою приголосною, бо:
1) як і в сучасному правописі, апострофом я також позначаю звуки, котрі відпали (<спасибі'>, <тре'>), і як розширення — звуки, які можуть бути в певних говірках, але можуть не бути в інших; тому <'> позначає наче голосну /*ь/, яка зникла, але залишила за собою слід;
2) багато слов'янських мов так і позначають м'якшання в себе;
3) хоча то зовсім несуттєво, але схожість з малесенькою "I" ( /j/ ) це також хороший додаток.

Коли м'якшення є як наслідок коартикуляції, як у суфіксі "-ськ-" (принаймні, я так розумію, шо "сь" там є через артикуцію [k]), чи вторинне м'якшання перед вже м'якими приголосними, то таку палаталізацію я ніяк не позначаю, бо то вже справа алофонності, й мовці самі мають знати як такі скупчення звуків вимовляти.

"Boutiti pisymo na 30+ znacœu he u cuirilicé?"

Та ні, звісно. Тому й міркую над письмом, аби не повторювати помилок кирилиці. Ви неправильно зрозуміли, шо я хтів сказати. ЕСУМ дає до "мішати" пратвар *měšati. Оскільки вимова фонеми /*s/ перейшла з [s] до [ʃ] у цьому слові давно, [ʃ] можна вважати вже за фонему /*š/, а не алофон /*s/, хоч етимологічно це таки алофон. То є просто питання товкування фонем слова, не більше. У багатьох мовах, як і в українській, колишні алофони можуть переглядатися сучасними фонологіями як окремі фонеми. Ось англійське <th>, колись одна фонема, нині дві: глуха /θ/, дзвінка /ð/. Наша мова може спокійно товкувати "мїша" яко /мїсйа/, від основи "міс-", чи /мїша/, від основи "міш-". Особисто стою за письмо /мїсйа/, тобто "mιeсIa". Тим <ʃ> я передавав фонему /ʃ/, не вимову [ʃ].

Поки вивчаю нашу фонологію, й природу наших говірок, то метикую про письмо. Стараюся робити яко мога більш етимологічне та морфологічне письмо, кортре би було придатне для найбільшої кількості говірок, але й не хочу його робити надто складним і незграбним.

Слова з /*j/ + /*i/, чи /*j/ + /*ě/ я, звісно ж, пишу як <-Iι->, та <-Iιe-> відповідно, не одною буквою, як "ї".

‹zemya› — <zemIa>;
‹crapya› — <kրahla>, чи <kրapla>, чи <krapla>, чи <kpahla>.
Думаю над знаками /*r/ і /*p/;
мені найбільше до вподоби <ր> (поки вірманська буква) для /*r/ на вигляд прописної "р" в кирилиці, гречиці, й у деяких писанинах латиницею, і <h> для /*p/, через схожість із <b>, котре користаю для двінкого /*b/;
для мене головне питання краси, але через потребу прикладності (practicality) допускаю й латинкові <r>, <p>, чи кириличну <p> для /*r/.

(Даруйте за помилки при наборі).

16 вересня

Також, забув згадати, шо позначаю буквою <I> колишні /*i/, які втратили свою довготу й перетворилися на нескладотвірні голосні, а пізніше на [ j ; ʲ ], як у слові "кілько" (*koliko), рефлесивній частці "сь" (*ci), чи в інфінітивній подобі дієслів із закінченням "-ть" (*-ti у *-iti/-ati/-ěti). У великій подобі, на приклад, між "-ити" та "-ить" (робити - робить) різниці нема, обидва суфікси мають вигляд "-ITI".

16 вересня

<Тако: /ʌ/.>

Ya le puitax o pismeni, ne o zuõcé (phoneme).

16 вересня

<це допоможе в уяві зв'язати "й" з нескладовим алофоном /*i/ (іти – йти)>

A pisati prosto ‹iti› ne "dopomogeity"?

16 вересня

Так ж так і пишу: /*l/ — <ʌ>.

Приклади:
<Львів> — <Λ'vuγ/Λ'vuy> (<u> — злагоджене /o/; <γ/y> — у цьому слові — письмова міна /v/ у кінці складу; хотів би писати просто "-uv" у кінці, але зі станом "фекання" в багатьох мовців, потрібно писати так, аби люди хоч трохи соромилися казати "Киїф");
<лїс> — <ʌιес>;
<лють> — <ʌIγт'/ʌIyт'>;
<липа> — <ʌιha/ʌιpa>;
<лякати> — <ʌékaтι> (<é> — псл. /ę/);
<помилка> — <homγ́ʌka/homýʌka/pomýʌka> (<γ́/ý> — псл. /*y/).

Над письмом для голосок /*ę/, та /*y/ ше думаю.

"A pisati prosto ‹iti› ne "dopomogeity"?"
Допоможе. Так і пишу одним словом "ιтι", без вторинного "Iтι".

16 вересня

<Але я не всі /j/ позначаю як <l>; воно залежить від слова. На приклад, у корені "руїн-" як у "руїна", чи "руйнувати" [...]>

Стривайте, письмо є ставити перед усім на питомах словах, а пак за йих прикладом уже писати чуджа слова, а Ви'сьте ту рівно з "руїною".

___
<[...] "ї/й" позначаю як <ι> [...]>

Там ‹l›, тут ‹ι›... Чому? Ну, я таки пишу й ‹i› й ‹y› з *y, ге в ‹tixyõ› /ˈtɪʃʊ/ — accusativum singularis до ‹tixya› /ˈtɪʃɑ/ "тиша", та ‹tixiõ› /tɪˈʃʊ/ — 1. ос. од. присута часу від ‹tixiti› /tɪˈʃɪtɪ/ "тишити" (Желех./Нед. II, 966: ‹тиши́ти› "beruhigen, die Ruhe herstellen"), та то меншити частоту ‹y› в словах, та рознити значіння на письмі.

___
<[...] тобто <րγιn-/րyιn-> (<ր> — /*r/; <y/γ> — /*u/), [...]>

😳 Cyto?! То Ви різи/черти ("glyphs") рішите ту? З усїм углядом, про мене то є дитяча гра. Ви граєте з видом письмен, а не рішите саму правопись. Різа ‹ր› є то само ‹r› латиниці, йно йирського шибу. То є ги рішити з кирилицею, чи писати різи за Петром І. або старословянським минусклом/полувставом.

16 вересня

Слухайте, я нич у рівню ні з чим не ставлю. Очевидно же, шо в першу чергу гадаю, як і слід, за рідні слова, не чужі. Те слово я навів лише в приклад. У тім слові, з лат. ruina, фонемно також є /руина/. У нанаголошеному виді, як у слові "руйнувати", /и/ здійснюється там як [ i̯~ɪ̯ ], у наголошеному виді, як у "руїна", отримує [j] перед голоскою /y/. Про те й пишу: те, шо кирилицею писано в цих двох словах як "ї/й", я пишу одним <ι>.

"Там ‹l›, тут ‹ι›... Чому?"
Там /й/, тут двоголоска /уи/ з латинської /ui/. Чужомовні двоголоски я передаю відповідними двоголосками. Вимова тих двоголосок лягає на мовця.

"То Ви різи/черти ("glyphs") рішите ту?... Ви... не рішите саму правопись."
Таки рішаю. У першу чергу ставлю питання правопису, бо воно є найголовніше. Міняти правопис задля краси це дурниця. Це як міняти кириличні букви на латинські, без зміни самого способу письма. Тобто марна трата великих грошей. Але коли міняти спосіб правопису, мені також цікаво поглянути й на письмо.

Як маєте сумніви в моєму підході, тоді ось даю вам головні цілі правопису:
1) правопис, придатний для вкраїнської мови загалом, який добре відбиватиме фонологію та фонетичну природу нашої мови;
2) правопис, який не відділятиме говірки, котрі не нагадують літературні, від літератуних говірок, тобто правопис, який не притискатиме говірки;
3) яко мога простіший правопис, з малою кількістю букв, але який не ставитиме простоту над правильністю (шо би та "правильність" не значила);
4) найменше вагома, але для мене таки важлива ціль: краса, видова послідовність і логічність.

Як приклад видової послідовності та логічності: <h> за глухий /п/, а <b> за дзвінкий /б/. За /л/ беру <ʌ>, бо нагадує <v>, яке я маю за /в/, тому оголоснений (vocalized) алофон /л/, котрий ми позначаємо нині як <в>, буде легше зв'язати з /л/. Раніше був залишив так як є зара' <Б> для великої /б/, а <В> для великої /в/, бо навмисно хотів мати дуже схожі знаки для них, шоби підкреслити їхню схожу артикуляцію — губну. Тому мав колись <b> за малу /б/, а <p/ρ> для малої /в/, знову ж таки, задля видової схожості, аби підкреслити їх вимовну схожість, хоч завдання письма не є показувати вимову. Вирішив позбутися <p/ρ> як /в/ на користь <v> через схожість з буквою за голосну /y/ — <y/γ> — шо для відбиття природи вкраїнської фонетики набагато важливіше. Тому маю, схоже до латинської, але як збіг, не навмисно, шо велике /в/ та велике /у/ мають однакову подобу <V>. Правда, поки ше гадаю як позначати префікс *vъ- та прийменник *vъ таким чином, шоби воно також мало видову логіку. Або корені слів, котрі мають на початку /*v-/, але пізніш отримали чергування з /y/.
————————————

Про "Ви... не рішите саму правопись":

Вибрав двознак <ιе> за /*ě/ бо:
1) не потребує додаткової букви;
2) передає давнішу, а в деяких сучасних говірках — ше досі присутню двоголосну вимову /*ě/, ближчу до <ie/ие>;
3) у великій подобі, на початку речення, на приклад, має вигляд <Ie> (<Ie>), шо письмово тотожне до мого "Йе/Є", тобто письмово відбиває говіркове здійснення /*ě/, яке ближче до кириличного <є>, ніж <ї>;
4) тотожний до передачі /*ě/ у деяких слов'янських мовах у певних словах;
5) видово пирегукується з двознаком <eι>, який, на зразок вашого письма, позначає в мене згалоджений /*e/, котрий у багатьох говірках злився з /*ě/;
6) як зовсім несуттєвий, малий додаток — схожий на двознак <ie>, який у деякий інших європейських мовах часом позначає схожий звук (французька, деякі англійські слова, датська/голандська).

Для злагодженого /o/ вибрав поки <u>. Дуже довго думав над буквою для цієї фонеми. Раніше дійшов до чогось схожого на грецький ипсилон/іпсилон "υ", бо:
1) видово схожий до "о";
2) як і в сучасній грецькій, позначає в сучасних мовців схожий закритий передній звук [i], або як у давній грецькій — огублений;
3) видово нагадує латинську <u>, шо частково письмово відбиває високе, заднє здійснення згалодженого /o/, присутнє в західних говірках;
4) перегукується з <u>, яке я раніше користав для /*y/ (*bykъ — бик), шо є важливо, бо в західних говірках /*y/ також задній звук високого/середнього підняття, трохи схожий на згалоджене /o/, але не однаковий.

Для /*y/ раніше мав <u>, бо:
1) письмово нагадує прописне кириличне <и>, яким більшість з нас позначає цей звук, шо спростить перехід на нове письмо; також схоже на бовгарський запис /и/ в деяких черенках (fonts);
2) відбиває давню, дослов'янську, задню вимову, високого підняття, котру мовознавці позначають як <ū>; на приклад, слово <ты> виглядало би однаково зі словом для "ти" в деяких романських мовах — <tu>.
3) та сама причина шо у й четвертому пункті пояснення письма <υ> для злагодженого /o/.

Але, ось, лише недавно змінив запис двох фонем, бо:
1) <υ> поруч з <u> суттєво погіршує читкість (readability), особливо для людей з поганим зором, чи при вадах друку;
2) створює плутанину в деяких черенках (typefaces), у кортрих у малої латинської <u> забрано праве доземне стебельце (vertical stem), через шо воно виглядає тотожно до <υ>.

Тому вирішив для злагодженого /o/ користати латинське <u>, бо:
1) усе те саме, шо й у пунктах 1, 2, та 3 про пояснення письма <υ>;
2) нагадує приклад вальської, де довге <u> на півдні позначає схожий звук [i] до сучасної вимови, а на півночі стає нижчим, заднішим і більш огубленим, шо також чатково нагадує здійснення /o/ в багатьох говірках.

Тоді як для /*y/ (*bykъ) вибрав <γ́>, або <ý>, тобто основний знак для /*u/ (*buřa — буря) — <γ/y> — та гачок зверху. Мабуть, пояснювати чому саме вибрав <γ/y> для /*u/ не потрібно. Але для /*y/ взяв <γ́/ý>, бо:
1) не потребує додаткової букви, лише гачок;
2) схожий до передачі /*y/ в західних слов'янських мовах, та до запису /*y/ у мовознавчому письмі для правлов'янської (<y>);
3) нагадує приклад вальської, де коротке <y> часто (не завжди) має схожий звук до фонеми /и/ (злитих /*i/ та /*y/);
4) нагадує <γ/y> (/*u/), а тому письмово відбиває заднювато-високу, часом, огублену вимову /*y/ в західних говірках.

Вже думки про потребу окремих знаків для /*y/, та згалодженого /*o/ є рішання правопису. Якшо то не є роздуми про правопис та його прикладність, тоді шо то є?
—————————————

Але мені особисто цікавий і вигляд. Я це роблю для себе, перш за все, як маленьке дослідження, а якшо комусь то є цікаво, тоді поділюся. Ви мене спитали — я вам відповів. Пишете "дитяча гра". Ну, казати правду, таки мабуть трохи по-дитячому. Гадаєте моя писанина шось по-справньому зміне, чи вона має якусь вагу? Та ні, звісно ж. Хто я є такий? Ніхто мене не знає, диплому з мовознавства не маю, статтей, чи книг не писав, просто людина на одному малому осідку в мережі. Навіть якби сильно хотів, то нічого не зміню. Нікого змушувати користати моє письмо я наміру не маю, воно навіть не готове, але якшо когось воно надихне, чи дасть думки для ше ліпшого правопису — чудово. Як не до вподоби мої бажання мати нові букви, то я гадаю й над міною правопису з уже сущими латинськими та кириличними знаками. Я же там написав далі: "для мене головне питання краси, але через потребу прикладності (practicality) допускаю й латинкові <r>, <p>, чи кириличну <p> для /*r/".

Дам вам знати, шо значення латинських букв не є сталим. У вальській (Welsh) мові, ось, <u> стоїть за [ɪ, iː, ɨ̞, ɨː], не [u], <w>, окрім [w], стоїть і за голосну [ʊ, uː], <dd> є не за [dː], як в італійській, а за [ð], <ch> не за [k], як у латинських зиченнях з грецької, чи [ʃ] у французькій, чи [t͡ʃ] в іспанській, а за [χ], <f> за [v], не [f], а <ff> за [f], не [fː], тоді як двійко <ll> там стоїть за [ɬ], в ісландській за [tɬ], а в іспанській за [ʝ, j, ɟ͡ʝ]. У старій латинській <V> стояло й за /u/, і за /w/, а <I> і за /i/, й за /j/ (<IVLIVS>, пізніше <Julius>). Від коли хто, чи шо бороне користати сталі знаки на свій розсуд, і свій шиб?

17 вересня

1)
<Оскільки вимова фонеми /*s/ перейшла з [s] до [ʃ] у цьому слові давно, [ʃ] можна вважати вже за фонему /*š/, а не алофон /*s/, хоч етимологічно це таки алофон. То є просто питання товкування фонем слова, не більше.>

За алофон яка фонимата ймуть франці дзвук [ʒ] у слові ‹esturgeon› /ɛs.tyr.ˈʒɔ̃/?

[ʃ] в ‹mésya› не "можна вважати" за фониматат /ʃ/ — то таки є фонима /ʃ/.

Давно не давно, алофон чи фонима, та звязок мїж /s/ та /ʃ/ у "мїсити - mésiti" та "мїшати - mésiati" є тяжко не видіти й без знання йстослову. И твар "мїшати" є проти "мїсити" вторинен, то вторинно є й /ʃ/ проти /s/.

Фонима ще не значить оже писати'го є конечно в одино щігло письмя.

Яко фонима /ʃ/ йде все по руч чи то з фониматом /s/ чи з фониматом /x/ в словах того же корене, то є й глузд користати з того же письмене за /s/ та /ʃ/ чи з того же письмене за /x/ та /ʃ/, пишучи лише стояльнами письменами латиниці.
_____
2)
<Вибрав двознак ‹ιе› за /*ě/ бо:
1) не потребує додаткової букви;

Не є ‹ι› додатково письмя?
_____
3)
Письмена кирильська, латинська, грецька в купі, та ще з нестояльнами йих значіннями (‹γ› за /u/, ‹p› за /w/, ‹l› за */j/), то є путь хай куди та не до легкости. Яко пак имете брати вся та письмена разом на цлі? Перемикаючи три ключища що письмя?
___
4)
"‹tu› за *"‹ты›" бо в романськах ‹tu›"

Глянути й на письмо в иншах мовах є користно, та кінець кінцем є глядіти на роду фонимат у руськї мовї.
У кожні мові писані латиницею є правопись строєно за питимістю роди фонимат у дані мові, й не з вільного товкування письмен. Оже значіння тих же письмен латиниці в різнах мовах суть різна веде до хибни гадки в, будь сим, вільність у товкуванні йих значіння.

“‹υ› за ладжено *о, ‹γ› за /u/, ‹γ'› за /u/”

Турало'сми читав Ваша поясніння й не хочу бисьте гадали я кидаю Вам. Оже трішно думаєте вже є ми любо. Та стану при кільці заміток, и поясню чому я тякла голосна фонимата пишу йнакше.

Ближе си стоять фонимата /ɒ/ (*u) та /ɤ~ɘ̞/ (*ū) нїж /u/ та /ɤ~ɘ̞/. Се є до писання Вами ‹γ› за /u/ та /ɤ~ɘ̞/. Рівніте міну /ɒ/ : /ɤ~ɘ̞/ в /krɒw/ : /krɘ̞ˈwɪ ~ kɘ̞rˈwɪ/. Фонимат /ɤ~ɘ̞/, крім того, часто є щеплено на /ɤ~ɘ̞ + j/ — перед голосном: /ˈmɤtɪ ~ ˈmɘ̞tɪ/ : /ˈmɤjʊ ~ ˈmɘ̞jʊ/. И не дарма бї пак у давнї кирилицї сесь фонимат писано ‹ъі›. Тому /ɤ~ɘ̞/ я пишу ‹ui›, й тякло: ‹muiti› : ‹muiõ›. Фонимат /ɤ~ɘ̞/ може бути щеплено й на /ɤ~ɘ̞ + w/, на пр.: /kɤˈwɑtɪ ~ kɘ̞ˈwɑtɪ/. Тут я /ɤ~ɘ̞/ передаю через ‹û›: ‹cûati› (хоча могло би бути й ‹cuivati›). Товку писати ‹u› за /ɤ~ɘ̞/ є ще більше: /ɤ~ɘ̞/ лучить мїною не лише /ɒ/, а й /w/, на пр.: /ˈrɤtɪ ~ ˈrɘ̞tɪ/ : /ˈrwɑtɪ/ — ‹ruiti› : ‹ruati› (ще про [w] в приставцї та передчепї "u" виджте ниже).
Фонимат /u/ же є часто щеплено на /ow/ — перед иншем голосном: /-u-/ перед /j/ : /ow/ перед голосном на пр. у дієсловах з тематом *-ou-: /kuˈjʊ/ : /koˈwɑtɪ/. Тому я пишу /u/ ‹ou›: ‹couiõ› : ‹couati›.
Хоча я нинї й пишу фонимат /w/ ге ‹v›, добрї є запасти й письмя ‹u› за [w], у руськї бо [w] часто мїнить [u], на пр. у приставцї ‹u› ("in, into"): [w ~ u], де дзвук [u] є не фонима /u/, а алофон /w/. На впаки, алофон [w] фонимата /u/ пишу ‹ou›, на пр., у приставцї ‹ou› "at, by, near" чи в передчепї ‹ou-› "de-". Се, крім иншого, дає різнити на письмї приставку та передчеп "in, into" та приставку "at, by, near" та передчеп "de-".
Та й ино латинська письмена суть то.

25 вересня

"esturgeon"

Не знаю французької зовсім, але якшо спиратися на ваш фонемний запис /ɛs.tyr.ˈʒɔ̃/, то <g> там стоїть за /ʒ/.

Так, ви праві, <c/s> у слові <mιeсIa/mésya> стоятиме за фонему /ʃ/, не алофон /s/. Моя помилка. Але тема про алофонію та коли алофон стає окремою фонемою, чи коли алофон, здійснення якого схоже на іншу фонему перетворюється на другу цікава. Я ше вивчаю цю тему.

Але ви наче ніколи не бачили правописів, де фонеми мають свої окремі букви. І ті фонеми, котрі були колись алофонами інших (<c> за /kʲ/ у давн. англ. <cirice>, проти <ch> за /t͡ʃ/ в суч. англ. <church>). Наше нинішне письмо так і робе. І багато письмен світу.

"Фонима ще не значить оже писати'го є конечно в одино щігло письмя".

Ну в цьому я повністю згоден, тому й надаю перевагу письму <mιeсIa>. Так само й <mιeсIaтι> за "мішати" (ше думаю за саме письмо). Я не кажу кожну /ʃ/, /ʒ/, /t͡ʃ/, чи /d͡ʒ~ʒ/ завжди писати відповідними письмами відповідних фонем. Я до цього підходжу з головою, але на то треба час. Коли й навіщо потрібно писати окремими буквами, а коли ні. Проте я й хочу мати письмо, яке дозволить записувати нові слова фонемно, особливо звукового наслідування. Через це маю окремі письма <ć> та <ź> за /ʃ/, та /ʒ/ відповідно. Англійська не має, на приклад, хороших засобів запису слів фонемно. Тому бачу часто цілковито хворі спроби пояснення вимови (насправді — фонем) за допомогою дво-, а то й тризнаків, як от <ah> для /ɑː/, чи <uh> /ə/. Річ на стільки поширена, шо Гугл сам почав користати цю систему для пошуків вимови англійською.

https://www.youtube.com/watch?v=JkOXWj_qZME

Питання в такому письмі також іде поруч зі справою запису чужих слів. Я вже десь згадував, шо не є фанат переносу чужих слів латинкою транслітеруванням 1:1, або майже 1:1. Як приклад, слово "коняк", котре в вашому письмі, окрім можливого запису <conyac>, записане як <cognac>. У вкраїнській, на противагу французькій, /gn/ ніколи не дасть /ɲ/, то й у записі через <gn> не бачу змісту. Я ненавиджу вчити англійські записи чужих слів і завжди терти голову, коли роблю помилку, шо стається часто. <Champagne>? <Ch> за /ʃ/, а <gn> за /n/ (знаю, шо такий запис зичено з французької). Хоч бери й голову об стіл товчи. Такої долі для вкраїнської я не хочу. Правда, це писання складне, бо в записі чужим транслітеруванням є переваги, в першу чергу в вимові.

"фонимат"

Фонемат? Пишу "е" замість "и", бо далі ви пишете "фонима" з "и", то й тута здогадуюся мали на гадці латинське "е". Ніколи цього слова не зустрічав. У мережі за "фонимат/фонемат" нічого не знайшов. Також не знайшов під "phonemat(e)", чи "phonymat(e)/phonimat(e)" (якшо під "и" ви такі міните шось інше).

"...не "можна вважати" за фониматат..."
Фониматат? А це шо за диво?

"Не є ‹ι› додатково письмя?"

Ні. Я мовлю за кількість букв абетки. У мене <ι> вже є за /ɪ/.

"Яко пак имете брати вся та письмена разом на цлі? Перемикаючи три ключища що письмя?"

А ви як уявл'яєте користання свого письма на ділі? Я: створення окремих черенків з новим викладом набірниці ("keboard layout").

"Глянути й на письмо в иншах мовах є користно, та кінець кінцем є глядіти на роду фонимат у руськї мовї.... Оже значіння тих же письмен латиниці в різнах мовах суть різна веде до хибни гадки в, будь сим, вільність у товкуванні йих значіння."

Справді, різне товмачення латинських букв у різних мовах виникло не просто так, а має за собою історію. Проте, я не згоден у "стояльних/нестояльних" значеннях. Певні букви за певні фонеми я беру не з неба, а шукаю на то грунт. По різному, чи то спираючися на гражданку, як у випадку з <y> за /u/, чи на інші близькі нам мови, чи ставлячи за основу якусь потребу, котру бачу в письмі. Нехтувати історією нашого письма наміру не маю, й відривати її від кирилиці також не буду.

26 вересня

<але якшо спиратися на ваш фонемний запис /ɛs.tyr.ˈʒɔ̃/, то <g> там стоїть за /ʒ/.>

То видите /ʒ/ є фонима там, та щіглом письмям не значена, а значена письмям ‹e›.

___
<Але тема про алофонію та коли алофон стає окремою фонемою, чи коли алофон, здійснення якого схоже на іншу фонему перетворюється на другу цікава.>

Коли алофон стає фониматом є йино питаннє та не йдеть прямо разом з питаннєм письма.
___
<Але ви наче ніколи не бачили правописів, де фонеми мають свої окремі букви. І ті фонеми, котрі були колись алофонами інших (<c> за /kʲ/ у давн. англ. <cirice>, проти <ch> за /t͡ʃ/ в суч. англ. <church>). Наше нинішне письмо так і робе. І багато письмен світу.>

Видїв, та добрї би не лише за ягельською все мїрити. Рідна ягельськї швїдська та фарїрська, на пр., значать тякли ("мягки") приголосни дзвуки письмями за "прости" приголосни дзвуки ("тверди") з "мягки" голосни (чи з ‹j›, коли голосен є тверд), на пр.: швїд. ‹köpa› /ˈɕøːˌpa/, ‹kär› /ɕɛːr, ɕæːr/, ‹kyckling› /ˈɕʏkˌlɪŋ/, ‹kyrka› /²ɕʏrka/ "çerqua", ‹kista› /ˈɕɪsˌta/, ‹skön› /ɧøːn/, ‹skära› /ˈɧæːˌra/, ‹skepp› /ɧɛp/, ‹skicka› /ˈɧɪkˌa/, ‹sky› /ɧyː/, ‹skjul› /ɧʉːl/, ɧʉ̟ːl̪/, ‹skjorta› /ˈɧʊˌrta/, ˈɧʊˌʈa/, ‹gärna› /²jɛːrna, ²jæːɳä/, ‹giva› /ˈʝiːˌva/, ‹gjuta› /²ʝʉːta/, ‹göra› /²ʝøːra/, ²ʝœːɾa/, фарїр. ‹gervi› /ˈtʃɛɹvɪ/, ‹gifta› /ˈdʒɪfta ~ ˈt͡ʃɪfta/, ‹gjá› /t͡ʃɔɑː/, ‹gjósa› /ˈt͡ʃɔuːsa/, ‹grikki› /ˈkɾɪʰt͡ʃːɪ/ "grèc, grècin", ‹gylla› /ˈtʃɪtla/, ‹kenna› /ˈt͡ʃʰɛnːa/, ‹keypa› /t͡ʃeiːpa/, ‹kirkja› /ˈt͡ʃʰɪr̥t͡ʃa/ "çerqua", ‹kjálki› /ˈt͡ʃʰɔʎ̥t͡ʃɪ/, ‹kjóli› /ˈtʃʰɔuːlɪ/, ‹kjøt› /t͡ʃʰøːʰt/, ‹kjuvasj› /t͡ʃʊˈvaːʃ/ "ceuvaxy, ceuvaxin", ‹kyn› /tʃʰiːn/, ‹køka› /ˈkʰøːʰka/, ‹sjey› /ʃɛiː/, ‹sjón› /ˈʃɔuːn/, ‹sjampo› /ˈʃɑmpu/, ‹skegg› /ʃɛkː/, ‹skip› /ʃiːp/ "lòdy, corabely", ‹skjal› /ʃɛal/, ‹skjóta› /ˈʃɔuːta/ "stréliti, shoot", ‹skylda› /ˈʃilta/, ‹steikja› /ˈstaiːt͡ʃa/, ‹stjóri› /ˈʃɔuːɹɪ, ˈstjɔuːɹɪ/ "boss", ‹stjørna› /ˈʃœtna], ˈstjœtna/, ‹skýggj› /skʊt͡ʃː/.

PAZI! Suédscui /ɕ/, /ʝ/, /ɧ/ sõty zuverstaiomi ("comparable") do rousscuix /t͡ʃ/, /ʒ/, /ʃ ; ʃt͡ʃ/, teaclo ("accordingly, respectively"); na pr., u daunyosuédscé bé /ɧ/ i móuvleno /ʃ/; u phareiyscé ta eaghelscé suédscomou /ɧ/ teacneity /ʃ/: eaghel. ‹ship› /ʃɪp/ : phar. ‹skip› /ʃiːp/ : suéd. ›skepp› /ɧɛp/, eaghel. ‹church› /t͡ʃɜːt͡ʃ, t͡ʃɝt͡ʃ/ : phar. ‹kirkja› /ˈt͡ʃʰɪr̥t͡ʃa/ : suéd. ‹kyrka› /²ɕʏrka/.

Oge u eaghelscé e tui zuõcui (/t͡ʃ/, /d͡ʒ/, /ʃ/) pisano he pisano e 1) récy eaghelscui móuvui, ta 2) tam igra coupa duotuarœu ("doublets), na pr. ‹shirt› : ‹skirt› — u istoté, tô samo slovo eato u rœuznui dobui iz rœuzen scandinavesc móuv, ta isce slova iz phranscui zo zuõcui /t͡ʃ/, /d͡ʒ/, /ʃ/.
I use tacui, roussca i u tioudyax slovax daieity pisati /t͡ʃ/, /ʒ/, /d͡ʒ/, /ʃ/ rœuno hi pitoma slova — tuimige pismeami cyto i "prostui" prigòlôsnui pèrêd "meagcui" gòlôsnui, na pr.: ‹cec› /t͡ʃɛk/ (← eaghel. ‹cheque›), ‹kérter› /ˈt͡ʃɑrtər/ (← eaghel. ‹charter›), ‹geurnal› /ʒurˈnɑl/ (← phran. ‹journal›), ‹xérnér› /ʃarˈnʲi͡er/ (← ném. ‹Scharnier› ← phran. ‹charnière›). Se e tac zuan graphico-phonimatsco pisymo, se bui, coli "meagcui" prigòlôsnui e pisano ne za istoslovomy a za pricladomy slœu de "meagci" prigòlôsni poxodeaty ôd istoslœuno "tuerdœu/prostœu" prigòlôsnœu. Na pr., u ital. ‹ciabatta› /t͡ʃaˈbat.ta/ e /t͡ʃ/ pisano ‹cia› hi u procé pitœum slœu, xotya se slovo e eato (iz tatarscui).

Crœumy toho, pisati zuõcui /t͡ʃ/, /d͡ʒ/, /ʒ/, /ʃ/ cèrêz "positional" pisymo e u rousscé muislivo i cèrêz tuaroslœu ("morphology"). Na pr., /t͡ʃa/ u ‹móucéti, suicéti, ruicéti› proti /t͡ʃ/ u ‹prõtiati, mõciati› daieity rœuzniti rœuznui cèredui ("classes") déyeslœu — déyeslova stanou na ‹-é-› (‹móucéti : sidéti›), ta déyeslova trualno-ceastilna na ‹-i-a-› ôd cinilnœu déyeslœu (‹prõtiati ← prõtiti›, ‹mõciati ← mõciti›).

___
<"фонимат">

I ne mogli buiste résti u Googlé, tô bo e souto ôd mene. Gr. ‹φώνημα›, hi usé slova na ‹-μα›, e sèrêdnya rodou, zu pnemy na /-at-/, tomou "tô phonima [ono]" (ne +"ta phonima [ona]"), i "tô provlima [ono]" (ne +"ta problema [ta]"), "tô thima [ono]" (ne +"ta tema [ona]"), "tô drama [ono]" (ne +"ta drama [ona]"), i, teaclo, lõcéx padéx ("oblique cases"): ceoho? — "(ta/toho) phonimata, (ta/toho) thimata, (ta/toho) provlimata, (ta/toho) dramata" tc., cimy? — "(témy/tuimy) phonimatomy, (témy/tuimy) thimatomy, (témy/tuimy) provlimatomy, (témy/tuimy) dramatomy" tc., cyto? (accusativum): (to) phonimat, (to) thimat, (to) provlimat, (to) dramat" tc. Rœuno u rousscé: ‹telea› (ne ona/ta a ono/tô) : ‹teleat-›. Taco e gbano sia grecysca slova u cexyscé ta leadscé.

<фониматат>

Prosto xuiba pisyma; *‹фонимат›.

‹и› u ‹фонима(т-)› gr. bo ‹η› e u d.-rous. /i/, → rous. /ɪ/; Θῆβαι /ˈθi.ve/ → ‹Thivui› /ˈtɪwɘ̞ ~ ˈtɪwɤ, ˈʍɪwɘ̞ ~ ˈʍɪwɤ, ˈx͡wɪwɘ̞ ~ ˈx͡wɪwɤ, ˈɸ͡tɪwɘ̞ ~ ˈɸ͡tɪwɤ, ˈxʷtɪwɘ̞ ~ ˈxʷtɪwɤ/ (d.-rous. ‹Ѳивъі›), ‹βιβλιοθήκη› /vi.vli.oˈθi.ci/ → ‹vivliothica› /β̞ɪwʎoˈxʷtɪka ~ β̞ɪwʎoˈɸ͡tɪka ~ β̞ɪwʎoˈx͡wɪka, β̞ɪwʎoˈɸ͡(t)ɪka/ (d.-rous. ‹вивлиоѳика›).

___
<Англійська не має, на приклад, хороших засобів запису слів фонемно.>

Eaghelsco pisymo ne e verxyeno, ta xotya mnogo i cuidaieity'mou, ono e de lépxe za cinnê pisymo u rousscé, na pr. daieity rœuzniti na pisymé ‹meat› : ‹meet› : ‹mete›, ‹seem› : ‹seam›, ‹neat› : ‹kneat›, ‹ate› : ‹eight› tc.
___
<А ви як уявл'яєте користання свого письма на ділі?>

Né mi noudya mniti — ya ouge pisiõ gotovami pisymenami latinicui.

___
<"Не є ‹ι› додатково письмя?"

Ні. Я мовлю за кількість букв абетки. У мене <ι> вже є за /ɪ/.>

Réc oge ‹ι› ne e stoyélno pisymea latinicui.
___
<Певні букви за певні фонеми я беру не з неба, а шукаю на то грунт.>

Ta vidiõ i vériõ Vam. Ta zavisity cyto za pœud ("грунт") berete. <чи то спираючися на гражданку> — otô i ôdpovédy.

баланда
0
Ромко Мацюк 13 вересня
Запропонувати свій варіант перекладу
Увійдіть щоб додати переклад
Обговорення слова
17 вересня

Читав, що це слово є і в санскриті "мікш" - мішати.
Тож воно не англійське, а індоєвропейське.

18 вересня

Ни, слово ‹мікс› у руськї є, через вятську (бо ‹і›) таки від ягельського ‹mix›, хоча сам корїнь ягельського слова й є йиндоївропийська дїдизна. Судити ге Ви, то й слово ‹потчевать› (вят.) може бути в руськї питомо корїнь бо *kyt- ("штити", "честь") є спільнословянський.

18 вересня

Та й гето, <Тож воно не англійське, а індоєвропейське.>

А ягельська не є йиндоївропийська? 🤦

Поділитись з друзями