Неправда Ваша. У словниці написано, що галицька одміна з "и" виникла з польської. Доречі, "пане Олексо" теж галичанщина. У більшій частині Русі не заведено додавати імення до слова "пан". До "пан" додають прізвище, а до ймення не додають нічого.

<"пане Олексо" теж галичанщина. У більшій частині Русі не заведено додавати імення до слова "пан". До "пан" додають прізвище, а до ймення не додають нічого.>

Tô ne e galicyénske, a prosto zle bõdy-de, i dlya Galicinui.

Та чого воно так зле, поясніть, будь ласка...

Неправда Ваша. Ще з давен так говорили:
А при томъ были митрополитъ кїевскїи Кипрїанъ, владыка перемысльскїи Ларіωнъ и князь Андреи Ярославовічъ и панъ Васко и иныхъ бояръ много было при томъ (1292)
Акти та документи Галицько-Волинського князівства XIII — першої пол. XIV ст.: Дослідження, тексти. с. 599—664

Кажете, що неправда, і подаєте приклад з актів того ж таки Галицько-Волинського князівства. Одначе в будь-якому разі нас передусім має цікавить не середньовічний, а теперішній мовний ужиток. Його приклади знаходимо в творах класиків з підмосковської Русі й живій народній мові центру, сходу й півдня країни. Ви ж самі кажете, що руська мова Ваша рідна, то мали б знать, що люди цих земель не вживають сполуки слова "пан(і)" з іменням. То чого ж тоді про це сперечаєтесь?

В живій мові звертання "пан, пані" витравили, тому важко говорити, можна тільки звертатися до дорадянської літератури.
Збереглося, може, тільки в колядках: пане господарю.

<панъ Васко>

Yaco véste tô ne e prwzüisce?

<класиків з підмосковської Русі>

A tô e byrati za uzwreç? o_0

По-перше, тоді ще не було різниці між Галицьким та київським говорами. Мабуть, тільки в Новгороді була.
По-друге, щодо вживання "сполуки пан з іменням", як я вже написав, не можу сказати, бо слово це тепер не вживають. А от прізвище Паніван мені траплялось чути. Тобто таки вживали пан Іван.

Звідки ви взяли, що укрмові притаманне лише звертання пан+прізвище, ба не пан+ім'я?

Так на моє питання й не відвітили...

Не подобається воно мені, з дитинства знав стародавній, давній, а тепер скрізь пхають старожитній, старожитний. Треба розбиратись ще щодо питомости слова

Без додатка.

Без додатка виходить однакове значіння із словом "одночасний".

Чому? Чому не "модерний"?