і який переклад цього заклику ви пропонуєте? тільки прошу не здертий з москвинської.

Ваші "мовознавчі" доводи нерідко вбивають.

Богато хто був убитий його доводами, що суть за межею розуміння...

О, я ще "фільтрую базар" 😁
Щодня в мордокнизі мені таке накидають, що ого-го.
Це ви просто тут сидите в тепличних умовах. Й гадаєте, що буде все так, як ви хочете 🤷‍♂️
А так не завжди буває, далеко не завжди

Люди пропонують переклади, якщо людині він сподобався, вона ставить уподобайку і йде далі. Коли ж їй він не подобається, вона конструктивно доводить це. Ви же ставите усім необґрунтовано мінуси з фейспалмами, пишете «поганий переклад» та називаєте автора дебілом. Але ж щойно люди завантажили свій переклад, він не стає обов‘язковим до вжитку, це просто _спроба_ перекласти запозичення, яка якщо стане найуподобанішою, то буде включена до майбутнього словника відповідників до чужизмів від авторів сайту.

Хоча ви ж як прочитаєте це, то й далі продовжуватимете ставити фейспалки та мавпочок під перекладами інших, чи не так?

Ну, щодо того, що називаю когось дебілом, це помилились адресою.
Не фейспалм — а заум
Не мавпочок — а пичка
Якщо переклад дурний, то що ще можна поставити? 😁

Пане Олексо, я не знаю, що вас вбиває, але ж ви самі додали дурню й посилання на оце:
НО виг.
Уживається як окрик, яким поганяють коней; ньо, вйо, гаття.
😱🙈🤦‍♂️😁
То що не так з мого боку?

Краще "пашлі! " 😁🙈🤪

Ну й до чого се? 😁🙈🤪

Якої мови, і до чого тут руська?

Припускаю, що ви мали на увазі московитську, хоча вони не мають жодного стосунку до русинів. Та гаразд.
Коли не знаєш московитську, то для тебе вигук «пішли!» як заклик до ходьби буде звучати дивно. Уяви, що ти чекаєш на зелене світло; воно загорається й тобі бабуся наказує «пішли!»; ти думаєш: «стривай, яке пішли? Ми ж стоїмо зараз. Чи ти про те що ми пішли до лікаря учора? Гей, чого ти тягнеш мене і кричиш, що я не розумію тебе?».

Так що, коли не знаєш, як ви написали, «руської», то значення аж ніяк зрозумілішим не стає.

Чого б то «руська» була за московитську? Руський = український.

От до чого доводять такі слова, як "рускій/рускіє", "русня", "русак", "руснявий" у нашій мові. Люди й слово "руський" починають сприймати як "московський". А "русин" як "сепаратист на Закарпатті". Дуже шкода, шо всі ці слова такі поширені сьогодні.

Мене неабияк похитнули ваші слова, Ростиславе. Вони змусили мене задуматися: «А раптом я чогось не знаю і розказую неправдиву інформацію?». Я вирішив трішки дослідити питомість вигуків «давай» та «давайте» і знайшов одну статтю, де стверджується, що ці вигуки не є природніми для нас, бо є не закликом, а наказом робити щось, що більше характерно російській ментальності. (https://m.gazeta.ua/articles/chistota-movlennya/_rosijska-mova-ne-zavzhdi-rozriznyaye-zaklik-i-konstataciyu/555064#comments) Також імовірно на класиків впливала здобута російською мовою освіта, хоча можу помилятися.

І насамкінець я не знайшов жодного джерела, що би стверджувало, що ці вигуки є для нас питомими.

> Глупій людині все усталене

Не гарно відразу людину дурною звати, а слово <Давай> у значінні яке Ви надаєте дійсно смердить москвою.
Гайда, до речі, справді давно всталене й поширене слово.

> а слово <Давай> у значінні яке Ви надаєте дійсно смердить москвою.
Арґумент.

Ха-ха-ха)) Не те мав на думці, коли давав це слово, та Ваш приклад звучить справді двозначно.

✌👍

Так. Ви, добродію, поставили "-". О 17:20. Я о 17:29 додав слово й до 17:31 додавав переклади (див. розділ "останні події"). Додав переклад о 17:32. 12 хвилин. Скільки, по-Вашому, мені треба ждати?

Небагацько часу минуло од моєї реакції, щоб мовить про ждати. Я вже казав, що мав на меті додать саме ці одповідники, що й зробив. Порівнюючи з вами, волію не накидувать прудко переклади аби кількість була, тож дбало обмірковую перед тим. Далі товмачте самі.

Я письмово розрізняю "і" з праслов'янського *ě/ѣ чи *e ( /і/ ), та "і" з *o ( /υ/ ). Перше пишу через "ї", як "лїс" (у родовому: лїсу), чи "пїч" (у родовому: печі), друге через "і", як у "віз" (у родовому: воза), чи "ніс" (у родовому: носа).

Цікаво. А з якою метою?

Бо ж не в усіх говорах те, шо ми позначаємо як "і", вимовляється всюди однаково. Як приклад, "нїс" (чоловіча подоба минулого часу від "нести") і "ніс" (моск. "нос"). У мене цього розрізнення нема, в деяких моїх старих сусідів воно є. Хоч говори, де ці дві вимови злилися в одну були й давніше, та таке розрізнення було набагато пошириніше, ніж воно є зара.

І як та вимова виглядає слова «нїс»?

Як вимова "нїс" та "ніс" відрізняється серед говірок? Якшо не чіпати карпатські говори, чи північні говори, бо в них рефлекс *o в новозакритому складі, або взагалі ціла система голосних часто зовсім інша за південно-східну й південно-західну, то різниця лежить у якості голосної та палаталізації. У слові "нїс" /ї/ має вище артикулювання [i] й пом'якшує попереднє /н/ до м'якого /н'/, коли в слові "ніс" /і/ (я пишу /υ/ ) має дещо нижчу вимову ( [ i̞~ɪ̝] ?) й не пом'якшує /н/. Також та голосна може бути злегка огублена, як залишок від давньої огубленої якості первісного *o.
Хоча хтось описує різницю лише в палаталізації, не якості самої голосної (про мене, то це спроба простенько описати делікатне явище задля простості, не точності; це можна вивести щонайменше з етимології нового "і", шо ця голосна первісно була задніша й нижча, а й тому наближалася до [і] поступово).

https://www.youtube.com/watch?v=hTQngzWlY-A — порівняйте "тіко" (<— тілько <— только) о 0:41, 0:46 та "потім" (<— потом) на 0:54 з "хтїв" (<— хтїти) на 1:14. Перше звучить маєже як "и", друге виразно пом'якшує "т".

https://www.youtube.com/watch?v=l9A-P221xog — "жидів" (<— жидов) на 0:05, "капіталістів" (<— капіталістов) 2:17, "жидів" знову на 2:20 проти "хотїв" на 1:50.

Ось ше лекція, де мовознавець трохи згадує за це (зразу з міткою часу): https://youtu.be/xukV_qchhuw?t=1287

Є кілька причин зникнення цього розрізнення. Юрій Шевелів наводить кілька можливих фонологічних факторів, які спонукали це злиття (частну з них я до кінця не розумію).

"... й розпочався процес утрати опозиції за твердістю/м'якістю зубних перед і (на користь повсюдного м'якшення), який охоплював дедалі нові говірки. Географічні межі тих діалектних зон, де названа опозиція зберігається, і тих, де її втрачено, точно не відомі. З наявних свідчень начебто випливає, що картина є досить строката й часто-густо мозаїчна, але в цілому число таких говірок упродовж останнього століття зростає."

"Непом'якшення приголосних пред і < o переважає в західно-лемківських, закарпатський (центральних і на захід від річки Топла) говірках (у цьому випадку йдеться про позицію перед ü), у північних говірках, що мають і (тобто головно в західнополіських), на Волині, на півночі Поділля та поблизу Умані — Черкас, Лисавета й Переяслава, а також у центральній частині Полтавщини, приблизно в межах зони, окресленої лінією Миргород — Нові Санжари — Полтава — Миргород. Натомість пом'якшення пригголосних у цій позиції частішше спостерігається на Закарпатті між річками Толпа та Лабірець, у бойківських і гуцульських говірках (тією мірою, якою в останніх представлений звук і < o), на Покутті та Буковині, на півдні Поділля, на Лубенщині та в степових говірках. Обидва варіанти віднаходяться в наддністрянських говірках, а в Добруджі спостерігається хитання між ними. Хоча ще не всі білі плями на мапі зліквідовані, вочевидь можна говорити про три головні центри іннновації: бойківсько-покутський, степовий та щее один невеличкий на Лубенщині. У степовій зоні ця інновація [зникнення розрізнення] здогадно може бути пов'язана з російськи впливом [бо там "и" може звучати лише перед м'якими приголосними], у бойківсько-покутській — із тамтешім інтенсивним тяжінням до м'якшення."

Цікаво далі:
"У літературній українській мові в позиції перед і < o донедавна вважалося бажаним непом'якшення d, t, i n, а також — меншою мірою — l, s, i z. Утім, із 1969 р., в рамцях загальної політики наближення української мови до російської, припоручається, навпаки, їх пом'якшена вимова."
- "Історична фонологія української мови" Ю. Шевельов, 59.5, ст. 927.

Інша причина занепаду такого розрізнення: на початку 20-го століття вкладачі харківського правопису вирішили письмово не розрізняти ці різні "і". Коли до правопису взялася вже радянська влада, вони також не стала вводити такі зміни до правопису. У них на меті було інше — приблизити правопис якомога ближче до московського. Тому й маємо нині лише "і-" ("інший") на початку слів, бо московське мовознавство прирівнює вкраїнське "і" до свого "и", а вже наше "и" до свого "ы". Тому коли в них "ы-" не може бути на початку слова, то й у нас такого бути не може. Хоча є раніші правописи, де така різниця відбивалася буквено. Найбільше відомий із них це правопис Желехівського, де "і", котре пом'якшує попередню приголосну, позначалося через " ї " (з його правопису я й списав такий запис).

Більше пізня причина занепаду: маємо частину покоління, котра під тиском СРСР позбулася вкраїнської мови на користь московської (або взагалі її не знала, як було з завезеними москалями), й виросло інше покоління, котре вкраїнську чуло лише з телевізора. А оскільки в телевізорі такої вимовної різниці не дотримувалися, то й люди про це не знають.