А нашо виробляти нормативну вимову? Будь-яка (рідна, неспотворена стороннім упливом) вимова має бути нормативною. У Бриччині люди чудово разом живуть із дуже різними вимовами, телебачення окремих місць найчастіше говорять своїми говірками. Словесно олітературненими, так, але фонетично рідними. Потрібно правопис, який би охопив найбільшу кількість вимов.
Оце напишеш два бідолашні слівця в описі до перекладу й почнеться десятисторінкове обговорення. Звичайний день на Словотворі.
@Роман Роман
Якшо під наголосом у схожому фонетичному оточенні є контраст якості голосної, то то вже є доказ. Різні фонеми лише для меншості мовців, так, але ж різні.
Хто буде вчив? Можливо, якшо ареал такої вимови дійсно є малий, то є зміст подумати відмовитися від ускладнення письма окремим записом цих звуків. Як я розумію, то це вимовне розлучення має сам пан Поруш, тому він так за то стоїть. Хоча з таким глибоким письмом, як у нього, запис /ʊ/ окремим знаком великої погоди не зробить, без окремого знаку той правопис сильно легшим не стане. У себе я допускаю запис /ʊ/ через "ý", тому більшість може спокійно впускати " ' " й просто писати "каз́у/kaźu" замість "каз́ý/kaźý", на приклад. Хоча поки так не пишу.
"Саме так. Правопис літературної мови має передавати звучини (фонеми) літературної вимови, більше від нього й не вимагається."
Не згоден. Сучасна літературна мова - мішанка різних говірок, і півд.-схід., і частково півд.-зах., особливо в словенстві. Кожен письменник-класик писав троха по-своєму. Я вважаю, шо мову Галичини (найбільше Львівської, Тернопільської, частково Франківської) потрібно сьогодні також вважати за літературну з огляду на те, шо письменники звідти (й решти зах. України, як Леся Українка з Полісся) доклалися в розвиток літературного стандарту, котрий почали письменники півд.-схід. наріччя, мовці з Галичини і решти заходу нині то є хребет української мови, без них наша мова до сьогодення так би не збереглася, й "галицька мова" за останнє століття піддалася впливу літературного стандарту, й переважно геть так дуже від нього й різниться (не лише через уплив, а й первісно). Без Галичини нині була би картина схожа до Білорусі, й я то кажу черство, то чому далі правописом продовжувати витісняти риси притаманні галичанам, які мову зберегли? І я лише зара кажу за частини тих трьох областей, узагалі не згадую за Полісся та Карпаття.
Як на мене, правопис має передавати мову, не лише обмежовано роблену (бо літературна мова за визначенням частково роблена) літературну мову, й потрібно намагатися створювати письмо придатне якомога більшій кількості говорів. Можливо, й для всіх-усіх говірок, особливо переферійних і перехідних створити один простий правопис не вдасться, але чому не спробувати залучити більшу кількість говірок під одне письмо? Я вірю, шо це можливо без сильного вскладнення чинного правопису. Ну, скажу чесно, деколи думаю, шо то вже є надто пізно з тим, як сьогодні соромляться говірок і часто їх потворять мішаниною з літаратурною та московською мовами. Але мріяти можна.
Та.