А до чого тут се взагалі???

Се, ся, сі є словами книжної мови або конфесійного стилю мовлення. Не цурайтеся українського це, ця, ці. Так писали класики, від Котляревського й Шевченка і аж до... та всіх инших.

"Се, ся, сі" суть давніші форми.
Я не цураюся слів "це, ця, ці". Мені слід ще розібратися з ними, утім, загалом, я їх уживаю, але менше.

Залежить від того, на які говірки спиратися при формах на <ц>; в деяких то є рефлекс африкативізації фонеми /s/ тих самих se, siy, sia, а в деяких то є результат злиття корене t- займенників to/te, tuy/toy, ta + займенники se, sia, siy/sey.

У одній пропагандистській книжечці (авжеж, російській) доводили, що наші усі ці слова ся\ця, се\це є полонізмами, а російська мова (вона ж руська, згідно з книгою) зберегла іспоконвічне давньоруське "ето".
Сміх та і годі.

Ялисію, а в яких говірках "то є рефлекс африкативізації фонеми /s/ тих самих se, siy, sia"? И чи правильно буде, не знаючи якою я говіркою мовлю, й не вім чи взагалі чи це не каша яка, якщо вважатиму для себе, що то є якраз "африкативізація"?

Це також стосується цебто і себто.