ЕСУМ (ІІІ, 299): лýдá "омана; брехня; оптичний обман; ілюзія, мана; привид; личина". Товк "ілюзія" є вже в самім чистого кореня слові, тому передчепи (яко <об-> тощо) суть зайви.
Неясно, відки тий твар иде. В ЕСУМ <діма> я не бачу. Може йде від ẽti (ЕСУМ, VI, 559: яти); там є дано <дíйма> "передчуття, звістка, надія", що могло би, теоретично, через проміжне *"марна надія, марне передчуття, хиба вість", набути товку "омана, ілюзія". Инших верзий я не бачу. Коли тий мій догад є вірен, то се слово ми є не по добі, ступить бо (бо поступається) словоставбою їншим ліпшим тварім у простоті – из передчепа *do-/dw- та кореня *im-, де кожен первок слова сам по собі нич до тями "ілюзія" не йме, поки, на пр., у louda/луда чи mana/мана сам уже корінь значить прямо "ілюзія".
На Поліссі, а також почасти на Підгір'ї звук "и" нерідко в словах замінюється звуком "і", напр. "мити" вимовляють як "міти", (поміла підлогу). Тож з цього огляду місцеве слово "діма" ніщо інше, як дима, димка.
То чого не казали, що твар є з Полісся. Та коли й так, як головне слово за тяму ілюзія не годить через актуальний тісний звязок семантичний з тямою "дим", тож його вжиток у значенні "ілюзія" може бути обмежений тільки метою метафоричного висловлення думки.
Ілюзія — оманливе, хибне сприймання дійсності; хибне уявлення про що-небудь.
Що щастя? Се ж ілюзія,
Се привид, тінь, омана…
О ти, ілюзіє моя,
Зрадлива і кохана!
лат. illusio − обман, помилка
Перекладаємо слово ілюзія
Є ще й "мана". Не новотвори звісно. sum.in.ua: mana , sum.in.ua: mara
розм. Те, що відчувається, уявляється, привиджується. Оптична облуда. Сум 11.
Як на мене, найбільш точний переклад. Співзвучний з польським złudzenie.
Зайвий префікс.
Для мови папуасів префікс, можливо, був би зайвим, а для поезій Івана Франка і Лесі Українки префікс на своєму місці.
Згідний, що луда, що облуда гарно на своєму місці.
ЕСУМ (ІІІ, 299): лýдá "омана; брехня; оптичний обман; ілюзія, мана; привид; личина". Товк "ілюзія" є вже в самім чистого кореня слові, тому передчепи (яко <об-> тощо) суть зайви.
Діма - видимість, омана. Наголос на другому складі. Казки Підгір'я 1976 р. Словник маловживаних слів.
Давайте джерело до слів, а не пишіте, що дане слово не є.
Неясно, відки тий твар иде. В ЕСУМ <діма> я не бачу. Може йде від ẽti (ЕСУМ, VI, 559: яти); там є дано <дíйма> "передчуття, звістка, надія", що могло би, теоретично, через проміжне *"марна надія, марне передчуття, хиба вість", набути товку "омана, ілюзія". Инших верзий я не бачу. Коли тий мій догад є вірен, то се слово ми є не по добі, ступить бо (бо поступається) словоставбою їншим ліпшим тварім у простоті – из передчепа *do-/dw- та кореня *im-, де кожен первок слова сам по собі нич до тями "ілюзія" не йме, поки, на пр., у louda/луда чи mana/мана сам уже корінь значить прямо "ілюзія".
На Поліссі, а також почасти на Підгір'ї звук "и" нерідко в словах замінюється звуком "і", напр. "мити" вимовляють як "міти", (поміла підлогу). Тож з цього огляду місцеве слово "діма" ніщо інше, як дима, димка.
То чого не казали, що твар є з Полісся. Та коли й так, як головне слово за тяму ілюзія не годить через актуальний тісний звязок семантичний з тямою "дим", тож його вжиток у значенні "ілюзія" може бути обмежений тільки метою метафоричного висловлення думки.
ілюзорний - оманний