Захід України теж снує слова, якими може користатися вся Україна,у цьому слові ж немає чужих впливів. Навпаки, його треба поширювати , бо дає нові способи висловлення. Чи будь- яке слово, утворене на заході має відкидатися? Вся територія країни, має поповнювати лексичний склад мови,збагачувати її, якщо це слово не утворене від чужого.

Мова не зупинилась на словниках поданих вище ! І такі чудові спроби опису дійсності, мають право на вжиток.

Брать до вжитку з говірок чи давньоруської мови годиться те, що спрощує вжиток зразцевої мови, що постала на основі південно-східних говірок. Тягти бездумно все поспіль нерозумно, а витискать мовні явища більшості мовними явищами меншості й поготів. Я не бачу й не чую в теперішніх ЗМІ ні "наперекір" ні "хоч" ні "дарма що", а чую й бачу "попри", "попри те, що". Як Ви встоюєте за збагачену мову, то чому поза живою народною мовою людей Центральної, Східної й Південної України не трапляються рідні їм слова "держать", "ждать", "мішаться" тощо, а всюди тільки чужі їм "тримати", "чекати" / "очікувати", "втручатися"? Хто тут кого чим збагатив? Мова ЗМІ, книжок і документів дедалі більше оддаляється од мови більшості українців. Це не годиться.
До того ж я ще казав передніше, що тілько Кримський подає це значіння для слова "попри". Навіть у галичанина Желехівського його нема.

<Я навіть зазирнув до "Малорусько-німецького словаря" Желехівського, то він дає до "по-при" тільки переклади із значінням "близько", "коло", "поруч".>

Не тільки. Німецьке neben значить и "крім, мимо"; очевидно, значення "не зважаючи на" є продовженням сих значень.

Та нехай би й так, то Желехівський однаково мав би був дать переклади "trotz", "ungeachtet". Їх одначе нема. А в первісному значінні галицького "попри" українська мова багата на слова, ясні всім українцям: "разом з", "спільно з", "поруч із". А була б охота, то й їхнє значіння теж можна було б розширить до значіння "незважаючи на".

То таки міг...

У тязїх <разом з, спільно з> нема передумов до семантичного посуву до протиставлення, оскільки в них є дуже явна семантика єдности, тобто, коли мова є про більше дву обйектів, то їх є брано в один, а в основі <попри> є семантика "біля, поруч", яка дає двоїте товмачення, "один обйект біля другого, які йде брати разом, ге ціле", й "які йде брати через протиставлення". Порівняйте й ягел. besides, и "in addition to" – їднальне, й "other than; except for; instead of" – протиставне.

"Брать до вжитку з говірок чи давньоруської мови годиться те, що спрощує вжиток зразцевої мови, що постала на основі південно-східних говірок. Тягти бездумно все поспіль нерозумно, а витискать мовні явища більшості мовними явищами меншості й поготів. Я не бачу й не чую в теперішніх ЗМІ ні "наперекір" ні "хоч" ні "дарма що", а чую й бачу "попри", "попри те, що". Як Ви встоюєте за збагачену мову, то чому поза живою народною мовою людей Центральної, Східної й Південної України не трапляються рідні їм слова "держать", "ждать", "мішаться" тощо, а всюди тільки чужі їм "тримати", "чекати" / "очікувати", "втручатися"? Хто тут кого чим збагатив? Мова ЗМІ, книжок і документів дедалі більше оддаляється од мови більшості українців. Це не годиться."

Добре написали, Олексо.

Oleksa Rusyn, ви неначе епігон Нечуя-Левицького, боретеся за те, щоб українці розмовляли на «язику сільської баби з її синтаксисом». Цього вже ніколи не буде, та й не потрібно цього збочення. Навпаки, з кожним роком стає все більше людей, для яких рідною мовою є російська, тому українська мова у них вже буде набутою.
У мовленні часто переважають ті слова, які є стислішими, лаконічнішими. Тому ми і чуємо "наразі", "попри", "зрештою" тощо. І так, багатьох приваблюють слова, які раніше були незвичними, рідковживаними, особливо якщо таких слів немає в російській мові. Це не погано. Добре, що є чинники, які можуть спонукати українців до української мови. І цей процес природний: мова не стоїть на місці, вона розвивається, збагачується, пристосовується до нових умов. Те, що вчора вважалося рідковживаним, сьогодні може отримати нове життя, а те, що звучало книжно, може увійти у повсякденне мовлення.
Не буде людина віддавати перевагу якимось словам, бо, бачте, так балакали колись в українському селі. Замість того, щоб вести свій потішний диванний хрестовий похід проти діалектів, варто зосередитися на розширенні синонімічних рядів (зокрема, завдяки й діалектам), утворенні влучних, стислих відповідників, а не страждати на панславізм чи перетворювати мову на сільську балачку, яка на тлі російської виглядатиме вбогим малоросійським наріччям, і відповідно, в українців не буде жодної спонуки користуватися такою мовою, бо навіщо, вона ж як російська, тільки бідніша та менш функціональна.
Одне діло збирати синоніми, вишукувати забуті слова, але це божевілля намагатися витіснити усталені слова, бо вони були "нав'язані галицькою меншістю" чи тому що колись в селі так не розмовляли.

Часто перечу Олексі щодо говірок, Нечуя й іншого, але цей коментар трохи дивний. На зло росіянам не треба щось викривляти, а незвичні слова хороші якраз тим, що незвичні, на власному окремому місці. Якщо є свій простий спосіб сказати — оце от добре. Тут ще й справді радше його правда щодо цього слова, це до "попри" варто синоніми згадувати, якщо мета розвивати багатство мови

Я й не пропоную щось викривляти на зло росіянам. Я пропоную розвивати мову, робити її зручною, щоб нею бажало користуватися якомога більше українців. Так, варто доповнювати давні запозичення питомими словами, але ось цей похід проти діалектів і "сталінсько-галицької сучукрлітмови" (як десь висловився Олекса), щоб повернути "народну живу мову", якою колись десь там розмовляли - це божевілля.

Що стосується вашої тези: "Якщо є свій простий спосіб сказати — оце от добре", в українській мові зазвичай немає труднощів з тим, щоб описувати події та явища простими словами. Важливо, щоб була повноцінна можливість висловлюватись складніше та багатогранніше, бо інакше починаються запозичення з англійської чи російської мов, навіть в побутовому спілкуванні люди починають вживати іншомовні слова на зразок "предпочитаю", "предвосхищаю" і т. ін, бо в українській не завжди є влучний відповідник, а висловлюватись "просто" мовець не хоче.

[до першого] З цим у цілому погоджуся, хоча знову таки записане Грінченком та іншими, класика літератури — це хороші джерела того, як сказати по-простому, які дуже недооцінені сучасними мовцями, через що й починають говорити штампами навіть у прийменниках

[до другого] По-простому це без зайвих штампів, канцеляризмів, кальок, чітко й ясно. Та й ми говоримо про доволі простий прийменник