Через англійську вимову (новозеландську /aʊ.tɪəˈrɐʉ.a/ чи америцьку /aʊ.ti.əˈroʊ.ə/ - https://en.wiktionary.org/wiki/Aotearoa ).
Залежить від того, як передати перше /ə/ - через /ɛ/, чи /ɑ/.
Відмінювання на подобу "корова" чи слів із суфіксом -ова (-овий).
хоча -земщина певно москвинське
Було би цікаво взяти питому назву Нової Зеладнії з маорської мови ("маорі"), але їхня назва — Aotearoa (наголос на /e/) — має три зіви голосних (/aɔ/, /ea/, /ɔa/; з Wiktionary). Як таку назву приладнати до питомого звучання?
З прикладів на Forvo, кількох на Youtube здається наче "ao" вимовляється як спадна двоголоска ( "o" як [o̯] чи [u̯] ), шо й для вкраїнської було би звичним при накладанні /ɑɔ/ з ненаголошеним /ɔ/. Також сторінка Wiki про фонологію маорської згадує двоголосну /ao̯/. Не певен про їнші накладання голосних. Маємо кілька чужих слів з ненаголошеними "еа": "ідеаліст", "креатура", "лжеапостол", "неактивний", "реаліст". Рідне "неабиякий". Кілька з наголосом на "а" ("театр", "океан", "сеанс"). З наголосом на "е": "Андреа", "Свеаборґ" (Голоскевич). Хоча, ясна річ, про рідність і вимову такі записи мало дають знати. Третій зів "oa" можна вирішити через вставне [β̞ w], чи [ɦ] — "ова", "ога". Чи [ɑ̯]? Я, чесно, не знаю, сюди лишаю думки. Мабуть, найкраще писати "Аотéароа", як би криво воно для нашої мови не здавалося, а вже вимовно намагатися переробити на рідний лад, як кому вийде. Сучасна мова, ясно, накладань голосних не боїться (не кажу чи то добре є, чи зле). Складніше ж питання є як таке слово відмінювати. Я прихильник думки, шо чужі слова потрібно намагатися відмінювати.
Можна також просто взяти англійську вимову "Aotearoa", там зіву загалом бути на має ("Автіярова/Автієрова", "Автеярова/Автеєрова"). І відмінювати таке слово з -ова на кінці можна на подобу "корова", "мова" тощо.
https://forvo.com/word/aotearoa/
https://en.wiktionary.org/wiki/Aotearoa
en.wikipedia.org: Māori phonology
en.wikipedia.org: Aotearoa
Не їх назва, а їхня
Триангуляція, тризвід чи Трикутомірство,
Зотканні у людській подобі протирічь та
Лицемірства..
Був безкінечним дріт замотаний квапливо,
По гордості невігласа неначе диво..
Коли до решти глузд його знеміг"
Від брехонь,
Покрученого дротям зліг
Зопалим листям як вогонь на гниль..
Від порочності душі вгніздився ляк,
Тому то й зник, в темнотах, мов світляк.
Хоч прагнув темряву прогнать в собі, одначе,
У ній лише сплекав єство своє хробаче.
До 0дуру прогнив Й тому то не збагне
Як вилізти і3 власних болісних т
<Було би цікаво взяти питому назву Нової Зеладнії з маорської мови >
Ne boulo bui. Imovérnœusty znayomosti is toiõ crayinoiõ rousœu/oucrayinçœu cèrêz maorian e de menxya (ba, dougye mala) neigy cèrêz Euroupõ.
ви ж проти полонізмів?
До чого тут полонізми?
Я проти тих, що засмічують мову
–
Галицьке лялюльокання, невиправдане з погляду руської вимови. Чуже закінчення "-ія", що його до того ж тут нема в самій ягельській мові.
Чому галицьке? На Полтавщині теж льокають
Український "ль" і полтавський "л" – два різні гуки.
У мене чуття, що ви вимовляєте московські "л" і "ль" замість українських гуків, а звідси ваша хибна думка про те, як треба одтворювать чуже "l" в українській мові.
Ваше чуття хибне. До чого тут московські чи українські гуки? До речі, чим відрізняється москвинське "ль" від української? 🤔
Коли ще давно хотів уніфікувати країни, землі, з "чепенем" -ляндія, -ланд, -ленд, брав за основу Фінляндія. У нас давніше теж казали Фінляндія, Естляндія, Ліфляндія тощо.
Хоча тепер саму Фінляндію пропоную писати як Фінщина.
Там, де не можна замінити -ія на -щина/-чина, там хай залишається -ія.
Ось витяг з § 10 "Норм української літературної мови" Олекси Синявського: "м’які н т д л (тобто в таких словах, як приніс, дід, тіло, хліб...) вимовляються так, що кінчик язика спадає до спідніх ясен, а середня частина язика підіймається до піднебіння...". Це ті гуки, що в Міжнародному фонетичному алфавіті позначають як [ɲ], [c], [ɟ] та [ʎ]. Українські мнякі приголосні одрізняються од московських тим, що московські вимовляють, як і тверді, притискаючи язика до горішніх зубів, і тільки спинка язика підноситься до піднебіння. Московські мнякі приголосні в Міжнародному фонетичному алфавіті позначають як [nʲ], [tʲ], [dʲ] та [lʲ].
Якщо є різниця в вимові зазначених звуків перед різними позиціями "і", то чому Грінченко відмовився передавати її через літери "і" та "ї"? Чи не занепала вона до того часу в більшості говорах?