Так, слушно. Мо' "значка" підійде?
r2u.org.ua: значка

Слово дійсно сильно вживане, але я не бачу чому би воно не могло також стояти за марку.

Могти то воно може, але легка відповідь не обовʼязково найкраща. Можна й поламати трішки голову, щоб придумати щось влучніше, і в цьому нічого поганого. Так навіть цікавіше — находити іншу відповідь. Мені, наприклад, "ляпка" подобається. Але воно не на слуху, на відміну від "знаку" та "мітки", тому треба трохи відособитися.

Це схоже на розв'язування судоку.

> та й як тоді бути з черпаним "пошта"?

Я не певен поки за дані в пошта (поштарня) та пошта (предмет надсилання поштою) переклади, тому й написав "поштовий". Як хоче хтось ужити інший прикметник — нема біди, я не проти.

Та, лише в перекладах. Але то не є зовсім як желехівка. Я позначаю "їть" через "ї" завжди, навіть у випадках, де попередня приголосна не пом'якшується.

Чому так? 😅

Чому пишу лише в перекладах, чи чому завжди пишу "ї"? Відповім на обидва питання :)

Особисто не вважаю желехівку найкращим можливим письмом для нашої мови, чи то кириличного, чи латикового. Вона краща за наше сучасне, бо, принаймні, дозволяє розділяти різні голосні фонеми, вимова яких ше різниться в певних говірках, і дозволяє передавати певні говіркові риси заходу. Але це все одно фонетичний правопис, а я стою за фонематичний правопис з етимологічно-морфологічними елемантами. Фонетичний правопис має за собою ціль передати звучання мови, тобто її фонетику (хоча часом криво), тоді як фонематичний/фонемний правопис, в першу чергу, передає звукову природу мови, тобто фонологію. Я не бачу зара' великого змісту спілкуватися між собою на осідку чимось іншим ніж сучасним правописом, яким би кривим він не був. А для перекладів даю, бо желехівка відносно сильно не відрізняється від того, шо маємо нині, і читати її здатен кожен.

Пишу "ї" завжди якраз через бажання відбити на письмі фонеми, не їх здійснення (realisation; алофони/фони), а для прикладів, де вимова збігається з якоюсь іншою фонемою — етимологію. Таке письмо дозволяє розуміти, шо тута стоїть інша фонема, тому говірки, де фонема /ї/ (ять) здійнюється як шось близьке до "є", чи "ие/іе" можуть користати той самий запис слова. Для сучасного мовця, де /ї/ (ять) та /i/ (злагоджене "о"; як у слові "ніс" — "носу") здійснюються однаково, письмо "мїта" нічого не дасть, але для поліських говірок, де /ї/ здійснюється як двоголоска "ие/іе", а /i/ — ні, таке письмо дасть змогу правильно відбити мовну дійсність.

Слушно... Спасибі за докладну відповідь. Отже, таким робом Ви пишете, приміром, "хїть" (від "хоть"), я правильно зрозумів? Вибачайте, якщо я в чистім полі заблукав, моє назвисько досить промовисте.

Не заблукали, не переживайте за те. Не так. Сучасне вкраїнське "і", в залежності від слова, й місця в слові, має 4 різні етимології (а то й 5). Я мав на гадці "і", яке пішло від ятя (раніше позначався як "ѣ"). Це голосна фонема, яку ми вспадкували від праслов'янської. У більшості вкраїнських говірок вона вимовляється як [і], але в московській, на приклад, як "є". Ось декілька прикладів: літо — лето (псл. *lěto), сіно — сено (sěno), тісто — тесто (těstо). У сучасній польскій воно позначається зазвичай як "ia", "а", "іе", чи "e", залежно від слова. Серед чотирьох можливих етимологій "і" є ше похідне від "о". Як у словах "сіль" (моск. соль), "віз" (моск. воз), чи "кінь" (моск. конь). Те "і", яке походе від ятя, я позначаю через "ї", а те, шо походить від "о", я позначаю через "і".

Тобто (порівнюю слова, з однаковими приголосними перед "ї" та "і"):
"лїто" (пол. lato, моск. лето) — "ліжко" (від "ложе"),
"сїно" (пол. siano, моск. сено) — "сіль" (родовий: солі/соли),
"свїтло" (пол. świat, моск. свет) — "вікно" (моск. окно),
"бїгати" (пол. biegać, моск. бегать) — "біль" (родовий: болі),
"рїзати" (пол. rzezać, моск. резать) — "рід" (родовий: роду),
"дїло" (пол. dzieło, моск. дело) — "дім" (родовий: дому),
"спївати" (пол. piać, моск. петь) — "підлога" (моск. префікс "под-").

У желехівці слова "світло", "бігати", "різати", та "співати" позначалися би з "і", не "ї", хоча етимологічно там є ять.

Так більше-менше зрозуміло?

Та, тепер я второпав! Просто я не знав, що желехівка непослідовна в записі "ї" на місці ятя. Дяка, що пояснили, що до чого.

Прошу, звісно :) Желехівських хотів передати своїм письмом вимову й звучання, а оскільки губно-губні звуки (/в/, /ф/, /б/, /п/ /м/) та /р/ не пом'якшуються перед /ї/, то пан Желехівський і вирішив писати в тих словах "і", замість етимологічного "ї".

Проаїрив їм, дивно, та в Желехівського ті слова таки є писано з ‹і›, хоча там є *ē. "Мякість" приголосна перед *ē, чи "твердість" перед *o є яко мїрило хабо, бо 1) губен приголосен чи /r/ + [ʲ] руська таки знаєть, а 2) й перед *o приголосен буває сучолонкувально "мягок". А ще стойить питаннє, пишучи ‹і› за *o, що дїти з вимовами, де *o є мовлено ближе до "у" (на пр. [ʉ]), чи вимови двогукови ([u̯͡ɵ, u̯͡ɞ, u̯͡œ, u̯͡o])?

Так, буква "і" в сучасній українській кирилиці зовсім не сприймається як жодна з тих голосних, котрі ви перелічили. Але я в цьому письмі й не мав цілі передати таку вимову. На осідку, і про це було писано й мовлено вже дуже багато, треба давати переклади, по-перше, кирилицею, а по-друге, таким письмом, яке зрозуміють усі. Желехівка нічим складна не є, тому на її основі й пишу. Бо вона трішки ліпша за сучасне письмо, але все одно недосконала.