Ось витяги з "Кривого дзеркала української мови" визначного українського письменника Івана Нечуя-Левицького: "Через те галичанам треба б класти за основу своєі книжньоі мови народню наддніпрянську украiнську мову, а не свою галицьку стару підмову, чи говірку, перехідну до польськоi мови з безліччю польських слів, як от кроки,—ступіні, карк—потилиця, помешканє—житло, на Волиню (на Волині) і т. д."; "Розгортаю книжку далі й читаю статтю д. О. Руссовоі, і тут бачу плями в мові, звичайні в усіх йіі писаннях: в охоронних школах (ecoles gardiennes) — це б то доглядальних школах; від них — од йіх, рахування — лік, лічіння; майже — сливе, врахувати — перелічить, лягло тягарем — вагою, відокремилась — одопрічнилась, одокромилась; мешканців,— (пол.) жителів, жильців; окремою — опрічньою; навчення — навчіння, зупиняється — спиняється, постійні — завсідні, обговорюються — обмірковуються, а не оббріхуються; виконували обовязки — сповняли, робили повинності; помешкання — (польск.) квартира, житло: мусить бути — (пол.) повинно буть, рух — (пол.) рушіння".
Що Ви читали про історію новітньої української мови? Чи, може, самі написали які роботи чи книжки?

О, Нечуй-Левицький дурниці не напише (лишень инколи).

Я помітив у Нечуя трохи недоладно пояснених мовних явищ. Зрештою, він був великий знавець мови, та не мовознавець. Та я однаково поділяю його погляди здебільша.

У ще одному джерелі – Огієнковому "Стилістичному словникові" про "мешкати" й споріднені йому слова читаємо таке: "Але слова ці вже мало вживані; тільки в зах.-укр. говорах вони часті" (https://archive.org/details/stylistychnyi/stylistychnyi/page/n113/mode/2up?q=мешкати).

Та ні. Є ж готові слова: житло, оселя, жить разом...

Це вже прямий наклеп!