Перехід "с" в "ш" є ґерманізмом.

Було би добре ввидіти доводи.

en.wikipedia.org: High German consonant shift#sch
Під заголовком "/s/ > /ʃ/" про це написано.
Також там окремо згадано про перехід "ск" в "шк".
А процеси в слов'янських мовах ось: uk.wikipedia.org: Палаталізація
Ще я ніде не стрічав аналогічних випадків в українській, щоб "с" стало шипелявим, а в німецькій мові "с" в початку слова в половині випадків є шиплячою.

> Ще я ніде не стрічав аналогічних випадків в українській, щоб "с" стало шипелявим.

Їх чимало є. :) Наведу такі приклади: скло/шкло; спиця/шпиця; шворінь/сворінь; лушпина/луспина; шкаралупа/скаралупа; шкварка/скварка...

Що ж до "шкіри", то мене дивує гадка про посередництво польської мови. Поляки ж бо кажуть "skóra", а не "szkóra" (якщо десь таки кажуть "szkóra" — невідмінно повідомте). Ще цікаво, що за Атласом української мови (том II, карта №106) "скіра" кажуть у лемківських, ужанських, надсянських і західних наддністрянських говорах. А вони всі якраз із поляками межують. Ще заразом гляньте мапи №103, №104 та №107.

На жаль, моїх знань поки замало, щоби відповісти, чим такі зміни є зумовлені, то вже най ліпше хтось обізнаніший скаже. Я поки лише знаю факти, але не можу пояснити, чому так є. :(

Якщо ви про "писати-пишу", то я мав на думці "затверділе" заміненє "с" на "ш", прям щоб в корені слова незмінно було "ш".

"/пишу/" значило "пишу коментар". Я мав уточнити, даруйте за непорозуміння.

Я можу легко викрутитися, сказавши, що ці твари є скутком іноземного впливу на Галичині :)
Прикладом, твар "шпиця" може прийти від нім. "Spitze" (Шпітце). "Шкоролупа" споріднена зі "шкірою", яка зараз під питанням. Твар "шквар" може з'явитись від чес. škvařiti тощо. А, до речі, німецька мова відома тим, що в неї початкове "ск-", "сп-", "ст-" завсіди перетворюються в "шк-", "шп-", "шт-" при вимові, що могло б вплинути.

> Я можу легко викрутитися, сказавши, що ці твари є скутком іноземного впливу на Галичині :)

Сказати можна, та все ж було би незле перше з'ясувати, чи не могла би така звукозміна бути про нас питомою. Поготів коли: !) форми з [ш] є знані далеко поза межами Галичини; 2) в деяких галицьких говорах навпаки є форми з приголосною [с] (крім "скіри", за яку я вже писав, ще є "луспина/луспа", "сворінь", "скаралуща" (див. словники Шила, Желехівського, Онишкевича та "Словник буковинських говорів"), на півночі Львівщини ще "скварка" є).

> Твар "шквар" може з'явитись від чес. škvařiti тощо

Де галичани є, а де є чехи. 😊 Не кажу вже й за кацапів, що так само мають "шкварить" (утім, не знаю, чи то є питома в них форма).

> А, до речі, німецька мова відома тим, що в неї початкове "ск-", "сп-", "ст-" завсіди перетворюються в "шк-", "шп-", "шт-" при вимові, що могло б вплинути.

Ну, не знаю. В Галичині німців мало було, Першу скрипку грали поляки, через них і брали з інших мов слова, зокрема й німецькі. Навряд чи 140 з гаком років під Австрією змогли так сильно вплинути на мовлення галичан, коли й тоді панували поляки над нами й більшість міжмовних контактів далі були за їхнім посередництвом.

Поки що, опираємося на етимологічні словники, які пишуть, що це полонізм.

Пишуть, та не наводять ніяких вагомих доказів, чи обгрунтувань.

Обґрунтування:
1. Лядське -о́- (яке звучить як "у") замінюється українською -і-.
Наприклад:
ляд. łóżko (лужко) – укр. лі́жко;
2. Ми знаємо, що слово "шкура" є 100% прямим запозиченням з лядської, яке пишеться як "skóra", і як раз має цю "ó".

Поєднав ці факти, й взявши поширеність цього слова на заході України до вгляду, можна зробити висновок, що воно є полонізмом.

Пол. "ó" не "замінюється" нашим "і", а наше "і" ( /υ/ ) повстає з псл. *o за вкраїнськими фонетичними змінами. ЕСУМ дає криве обгрунтування, й наведений там приклад слова "ліжко" ше більш дивний. То ви (й укладачі ЕСУМ-у) кажете, шо хтось із українців на заході почув польське "skóra" й вирішив "ó" передати як "і"? Швидше би /о/, чи /у/. Хіба якби слово "skóra" перейняли ше тоді, коли на заході /υ/ (гармонізоване *o) не було таким переднім, як нині?

"Ми знаємо, що слово "шкура" є 100% запозиченням з лядської"

Не знаємо того. І сам ЕСУМ пише "можливе запозичення". Українське "шкура/скура" запозичене з польського "skóra" (а далі, мабуть, чи через укр., чи через білорус. перейняте в моск.), так, та бути таким певним про "шкіра/скіра" підстав нема. Маємо засвідчене "скора", "шкора", "скіра".

На кривість і суперечливість такого твердження в ЕСУМ-і свідчить і стаття "скора" з того ж ЕСУМ-у (5 т. 280 ст.), де дано "шкіра" та "скіра" без згадування про польськість тих слів. То, видно, між шістьома роками між виходом 5-го й 6-го томів, комусь у голову встрелило додати окрему статтю "шкіра".

> Не знаємо того.
> Українське "шкура/скура" запозичене з польського "skóra" (...), так, та...
???
Про перетворення "ó" на "i" – дам ще приклади полонізмів, я ж нічого не видумую:
ołówek – олівець
królik (від król) – кріль
współczuć - співчувати

ЕСУМ має окрему статтю про слова "шкура/скура" (6 т. 436 ст.).

"ołówek"

Цікаво, шо в статті ЕСУМ "олівець" згадані слова з "у": "олуфко", "луфко", "волуфко". Також подано й, очевидно, первісну подобу слова "олівець" — "оловець". Перехід "о" в "і", очевидно, стався по аналогії з іншими словами на "-овець": "ялівець" (<— яловець), "острівець" (<— *островець), "гробівець" (<— гробовець), "торгівець" (<— торговець), "удівець" (<— удовець), "бандерівець" (<— бандеровець), "зв'язківець" (<— зв'язковець) тощо. Коли те слово взагалі польського роду.

"кріль"

Пропустили "кролик" з "о", не "крілик". "Кріль" виникло вже на вкраїнському тлі (про шо свідчить моск. "кролик"), видно, по аналогії з іншими словами на "-оль" у кінці ("біль", "міль", "сіль").

"співчувати"

Тута вже є питання префіксу "спів-". Скальвований він із польської, чи ні, та "і" в тому префіксі очікуване. Порівняйте зі словом "пів/піл" (<— полъ) та префіксом "пів-".

<Наприклад:
ляд. łóżko (лужко) – укр. лі́жко>

Coli ‹лі́жко› e leadscuy tuar, to cyto bui boul pitomo rousscuy?