Чому саме польське, а не українське? Польська мова така сама слов'янська як і українська
На польське походження вказує рефлекс -ar- замість очікуваного в укр. -ор- або -ир- від давнішого *скърг-.
Що за дурня, що за скьрг? Ви напевно церковнослов'янську поплутали з давньоукраїнською
Польсько-галицьке слово. Його не вживали в більшій частині України, а в народній мові й досі не вживають.
Знов таки, що за дурня? "Вислухуючи мої дитячі скарги, вона завжди близько приймала їх до свого серця" (Панас Мирний, IV, 1955), "Ніколи ніхто не чув від нього ні нарікань на свою сувору долю, ні скарг на тяжке життя" (Григорій Тютюнник, Вир, 1964), "Пальці натисли на клавіші, вони податливо зігнулися, і звуки, повні протесту й скарги, забилися об мерзлі шибки" (Петро Панч, В дорозі, 1959). Наголошую ні один цих людей не галичанин. І що таке цікаво в вашому розумінні "народна мова", напевно суржик??? Так суржик з'явився тоді коли власне народні слова замінили на російські. Скажіть як "у народі" кажуть?? Почитайте "Енеїду" полтавчанина Котляревського й порівняйте з сучасною "нородною" мовою полтавців
Oleksa Rusyn загалом у вас якась дивна суміш "польсько-галицьке", говоріть вже або польське, або галицьке, бо то не одне й те ж. Галичина то від Галича, а Галич то українське місто. Раніше існувало окреме Галицьке князівство, а так званна "польська Галичина" то взагалі не справжня Галичина, бо це поняття з'явилося у части Австро-Угорщини, коли до Галичини адміністративно приєднали частину Польщі
Коректна для української мови форма слова "скарга" — від праслов'янського *skъrg- (повноголосся нема, бо через [ъ] а не [о])
Проблема є в тім, що хоча форма скорга є питома, за нею не засвідчено в укр.м. те значення, яке є в запозиченого з польської скарґа. І такий розвиток значення не є сам собою зрозумілий – первісне значення пракореня *skurg- (скърг-) є загалом "видавати відповідні звуки, скрегтати~шкрегтати, скирготати~шкирготати".
Означає також і "скаргу".
"Як став підростати, так уже не дуже й докучав жалінням Горпині, а тілько було все Ївзі росказує, що він страждає".
r2u.org.ua: жаління
Хоч все ще гризуть сумніви, що це може бути росіянізмом (українці жили у Московській імперії і коли якомусь законознавцю подавали скаргу, то мусили подавати російською мовою).
r2u.org.ua: допрік
З питомим руським "перек" замість церковнослов'янського південного "прѣк".
Гадаю, це слово можна залишити й для офіційно-ділової мови.
r2u.org.ua: ремст
goroh.pp.ua: ремст
Гадаю, це слово можна залишити й для офіційно-ділової мови.
r2u.org.ua: ремсть
goroh.pp.ua: ремст
Гадаю, це слово можна залишити й для офіційно-ділової мови.
r2u.org.ua: ремство
goroh.pp.ua: ремст
Давнє слово.
r2u.org.ua: позов
Від давньоруського сочьба «донос».
http://oldrusdict.ru/dict.html#
Питоме українське слово. Є в Грінченка. Наголос на першому складі.
Слово є канцелярським і стосується часто органів державної влади, зважаючи, що в Україні панувала Москва – і всі "жалоби" висували українці саме російським законознавцям, цілком це слово може виявитись і росіянізмом.
+
Карл-Франц Ян Йосиф,
є й у чеській:
https://slovnik.seznam.cz/preklad/cesky_anglicky/žaloba,
і в словацькій:
https://slovnik.aktuality.sk/pravopis/?q=žaloba,
і засвідчено в друс. (не тільки в двят.) памятці Повѣстьх вєрємѣннъіх лѣт, що походить з західних земель Руси.
Повість минулих літ то є підробка, оригіналу не існує
Давно уже доведено, що не підробка.
Oleksa Rusyn,
є підтвердження питомости наголосу на першім складі в сім слові в руській мові?
Грінченко подає наголос на першому складі (http://hrinchenko.com/slovar/znachenie-slova/14800-zhaloba-2.html#show_point), а який питомий – кат його знає.
-
В українській мові слово "жалОба" то радше 1. Скорбота, сум, туга за померлим.
Як знати, що обидва значення слова раніше не мали наголос на передостанній склад?
Дорогенький. достатньо знати власну мову, а у власній українській мові є жалОба, а є скарга, що ж стосується жАлоби то хоч це слово теж є у тлумачному словнику української мови але то явний суржик. Скажім як українською буде оскарження, невже обжалування? Ніколи так не чув, окрім як у суржику. Обжалування суржиком, а російською обжалованіє, літературною-ж українською оскарження, а літературна українська як ми знаємо складена на основі полтавського діалекту і ніяк не галицького чи польського
І як тоді називали українці "скаргу"\"жалобу" ще до окупації Польщею, ще до польського впливу?
Навряд. Мені здається через наголос, що пересунувся на передостанній склад, що жалОба прийшла з польської.
А як сказати тоді "оскаржити"?
У Грінченка є "обжалуватись": r2u.org.ua: обжалуватися .
У Ніковського є "обжаловувати": r2u.org.ua: обжалувати . Як поґуґлите "обжалував", то дістанете чимало уривків із творів письменників Сходу й Заходу України.
У Кримського є "пожалітись": r2u.org.ua: пожалітися* .
Після дальших питань я довідалася, що несвідомо стала в обороні підлої справи й обжалувала перед судом і світом чесного чоловіка. (Уляна Кравченко)
Це письменниця з Миколаєва, той що у Львівській області. 1860 р. н. Тобто мати за росіянізм це слово все ж таки мабуть не слід) тому +
Юра Шевчук,
<А як сказати тоді "оскаржити"?>
gélouati, gélobiti.
Питомо москальське слово.
А "жаль, жаліти" теж?
То доведіть, що москальське, наперекір усім доводам.
Це різні поняття.
Скаржитися не означає жаліти себе чи відчувати жаль до будь-кого чи будь-чого. Жаль — це відчуття пасивної незгоди (болю) з обставинами чи подіями, а скарга — активне несхвалення, засудження, звернення до когось/чогось заради змін.
Образно кажучи, жалітися — це побиватися, а скаржитися — побивати [когось].
Саме тому в українській мові є слово жало́ба (траур), а слова жа́лоба (скарга) немає і ніколи не існувало.
U slofax: béloba, xoudoba, xuoroba/xoroba, õtroba, zloba, trõscœba – u uséx e nagolos na peredcwnçé. To cœmou ino u slofé géloba nagolos na peredcwnçé sfédcity pro lẽdscwsty yoho?
Важить не тільки наголос у цих словах, а й слово-джерело та наголос у йому. Одначе мене впевнив приклад із словом "хвороба". Що таке "білоба"?
А "худоба" не впевнив? А чого "хвороба" не лядське?
Желех. І, 29: білоба "Bleiweiss" (з посиланням на Василя Воляна, віді сього: uk.wikipedia.org: Волян Василь).
Одразу не впевнила. Та я ще трохи подумав. Схоже, що Ваша правда.