Так само, як і слова "стосунок" і "жодний". Аж смішно з вас, московськомовних неофітів, що знають українську тільки в межах шкільного курсу сучукрлітмови.
Віл "слухати", суфікс по аналогії з словами ора́ло, покрива́ло, писа́ло, жа́ло, са́ло лічи́ло, ра́ло, креса́ло тощо.
Орало – те, чим орять.
Жало – те, чим жалять.
Слу́хало – те, чим слухають (людину на іншому кінці лінії).
Геть нелогічно калькувати инші мови — у давнину "телефонні трубки" таки мали форму трубки, а знайдіть но тепер щось, що нагадує виглядом трубку у сучасному телефоні.
Трубка - це частина стаціонарного телефона. Їх без трубки не буває (окрім найдавніших моделів). А в мобільних телефонів усе вміщається в один корпус, тож вони взагалі непричетні до тями "телефонна трубка".
Таки так. Скажу правдиво: я вже кілька років не бачив стаціонарного телефона. Та дарма. У мові не раз бувало, що старе назвище переходило на нові явища - наприклад, у слові "оливо" / "олівець", дарма що там стрижень тепер графітний, а не олив'яний. Тож і "трубку" можна зоставити, як на мене.
Коли Грінченко вкладав "Словаря...", більшість українського народу ще не знала телефонів. А до того ж у перших телефонів і трубки не було. Тож даремно посилаєтесь на Грінченка.
Англ. handset немає в собі слова "трубка", ісп. microteléfono немає ніякої "трубки", нім. Telefonhörer другою половиною якраз має слово, що значить "слухач". Якщо Єлисій вам дав, що в японськй, суомі і ще якісь мові цей пристрій звуть трубкою, це ще не означає, що ми маємо бездумно калькуавти.
Як воно називається в инших мовах, цікаво, одначе це не доконечність, коли добираєш українського слова. Коли воно спочатку було трубкою, то чому б не називати ту деталь трубка?
<Англ. handset немає в собі слова "трубка", ісп. microteléfono немає...>
Citaiete smuicaiõci cyto Uam e leubo? Nou, u deyacuix mòufax toho ne’ma – e u inxix. Pricladwf, danuix mnoiõ, Uam ne stane?
A se:
»Il termine "microtelefono" è utilizzato prevalentemente in ambito tecnico. Nel linguaggio comune prevale invece l'uso del termine "cornétta". Questo termine ha origini storiche: inizialmente sia il microfono sia l'altoparlante del microtelefono erano infatti dotati di cornetto acustico. Oggi questa soluzione costruttiva, finalizzata a migliorare l'efficienza del microfono e dell'altoparlante del microtelefono, non è più necessaria e quindi non è più utilizzata. Nonostante ciò si continua ad utilizzare il termine "cornetta" per indicare il microtelefono.« (it.m.wikipedia.org: Telefono#Telefono fisso).
Dõgite Sami ci pereclasti Uam?
Не виляйте! Я відповів, чому назвав ту частину тим словом. То є реакція на Ваше хамське тикання "галицьким". І я віднині що раз писатиму Капапстан, доки до Вас не дійде.
Ех, Єлисіє, це вже задалеко зайшло. Пропоную просто повернутися до миру та й облишити балачки про політичне роз'єднання країни. Політики і без нас з цим справляються. Що захід, що схід, усе частини єдиного руського-українського народу.
Гаразд.
А ще питання. pwcynéte? Тобто "пічнете"? А чим вам "почнете" не вгодило? Адже не всюди "о" змінилося – морський, народний, безтурботний, виробляти, тотожний, чи Ви плануєте усюди тут "о" в закритих складах замінювати?
Ви досі не розумієте, <пічнете> не говорять – то є написання. Та й саме поняття "говорять" у контексті ситуації з укр.м. потребує вточнення: чи ми говоримо в рамках дескриптивізму або проскриптивізму? Нагадаю, насправді жадного “ікавізму” не існує – то є невірний термін. Вірніше є те явище звати "гармонізація". І в рамці того поняття дана умовна фонема »/ѡ/« містить у собі цілий доволі великий ряд різних звуків, у тому числі монофтонгів, дифтонгів, дифтонгоїдів, трифтонгів та трифтонгоїдів. Ускладнює той розмай реалізації ще й наголос: у ненаголошеній позиції така фонема має часто відкриту реалізацію, тобто ближчу до "звичайного" {о}; але слід мати на гадці те, що така відкритіша вимова значить не "збереження" */о/, але "послаблення" (lax pronunciation) уже "гармонізованого" */о/. Тобто то є все та же особлива фонема /ѡ/, що постала внаслідок "гармонізації", але потім під впливом додаткового фактора ненаголошеної позиції була "послаблена", але формально фонема є все та сама, й тому на письмі слід передати її, а не фонему /о/.
Написання з <і> в <пічне> чи з <о> в <почне> не передають реальну вимову. Обидва написання суть ино компроміси. У фонетиці всі голосні звуки мов світу є представлено в формі т.зв. решітки: en.m.wikipedia.org: IPA vowel chart with audio. По країх тої решітки стоять т.зв. cardinal vowels, "крайні/граничні" голосні, їх є п'ять: "і", "u", "a", "e", "o", тобто голосні в крайніх по відношенню одна до одної позиціях у мовнім апараті людини. А між ними є безліч проміжних инших голосних звуків. "Проміжні" в випадку тих инших голосних не значить їх другорядність або що вони суть просто "варіанти" згаданих кардинальних голосних. В одній мові деякі голосні звуки можуть бути лише варіантами (алофонами) іншого головного голосного (фонеми) з поміж системи голосних даної мови, а в иншій мові вже той самий голосний може бути самостійна фонема, яка коло себе може мати свій ряд варіацій (алофонів).
Яке то має відношення до питання про передачу згаданої на початку руської фонеми?
Кирилицю не було створено первісно для мови руської. Так, є поширена аксіома, що буцім фонетика всіх слов'янських мов на раннім етапі була майже однакова. Проте то є вкрай сумнівне припущення, й проти його є нині чимало свідчень. Не беручи до уваги окремі літери, напр. на позначення носових дифтонгів, йотованих голосних та редукованих голосних та деяких інших, кирилиця від початку містила літери на позначення лише кардинальних голосних звуків, тобто такі літери: <а>, <о>, <е/є> (в первісній кирилиці той самий звук), <и/і> (в первісній кирилиці той самий звук), <у>. У руській же мові ще з прадавніх (за висновками Шевельова, дописемних) часів постали й такі фонеми голосні, яких давньобовгарська, для якої кирилицю було створено, не знала. Самі ж ті фонеми, як є типово для будь-якої фонеми, мали ряд своїх варіантів. І ті варіанти часом за різних умов, звісно, мінили свою якість. Й оскільки відповідних літер у кирилиці не було, то для передачі їх вдавалися до компромісів: коли вимова такої фонеми представляла один із звуків ближчий до кардинального "о", писали через <о>, коли ближче до кардинального "і", писали <і/и>, або <ѣ> (кардинального звука ся літера не позначала, але літера була); але насправді ті звуки не були ни [і], ні [о]. Оскільки кирилиця дотривала в офіційнім ужитку до нині, то компромісне "лавірування" між написанням з <і> та <о> маємо до нині там, де йдеться про одну й ту саму фонему, яку, попри варіації її реалізації, слід писати одною літерою.
А що це за фонемні голосні, які постали з прадавніх дописемних років? Дуже цікаво? Якщо "о" в критім складі, то знаю, що воно змінилося вже в куди пізніші часи. То Ви про які саме?
"міних" – 1. особа однини минулого часу простого від "méniti"; "я мав на увазі"
"бі" – 3. особа однини минулого часу простого від "bouti"; в сполученні з формами перфективних дієприкметників на l творять час plusquamperfectum, т.зв. "давньоминулий", точніше "передминулий", минулий перед іншим минулим; bé stala значить "had become", тобто сталося раніше від інших подій у минулому.
Форма "мінив" (ménil) є l-овий дієприкметник, що бере участь в аналітичних конструкціях перфективних часів з помічним дієсловом бути. Сама по собі та форма не значить минулого часу.
А чому з <бѣ> має бути <би>??
"бі" ← бѣ, "би" ← бъі – різні форми від дієслова "бути". Перша є (2. та) 3. особа однини минулого часу простого, а друга є форма 3. особи однини умовного способу.
Про бі теж не зрозуміло. У всіх словниках "бі" є лиш як всічене "біг" (r2u.org.ua: бі).
Де ви взяли оцей розподіл, що десь має бути бѣ, десь бы? То за Вами, якщо я скажу "я би гуляв", то ото буде помилка?
Пробачте, але скільки перечитував ваше письмо, досі не вловив нюанс у чому різниця, наприклад "я бі спав" та "я би спав". Для мене це видається одним і тим самим - умова, а не виконання дії.
1) Я не пишу ни <я бі спав>, ни <я би спав>. Такого просто не може бути, бо <бі> (*бѣ), <би> (*бъі) суть форми третьої особи однини дієслова "бути", отже несумісні з займенником "я" – першої особи однини. З "я" – першої особи однини відповідні форми дієслова "бути" суть: <біх/бім> (*бѣхъ/*бѣмь), та <бих/бим> (*бъіхъ/*бъімь).
2) Різниця між <я бім/біх спав> та <я бих/бим спав> є така, що друге значить умовний спосіб, а перше значить т.зв. "давньоминулий час", чи "плюсквамперфект", чи "передминулий час".
Телефонна трубка — телефонна слухавка, якою слухають дзвінки.
Візьми слухавку, Остапе.
калька рос. мови
англ. handset
Перекладаємо слово телефонна трубка
нащо щось вигадувати?? sum.in.ua: slukhavka
Польщина.
++
Чудове українське слово, до польської мови жодного стосунку не має.
Так само, як і слова "стосунок" і "жодний". Аж смішно з вас, московськомовних неофітів, що знають українську тільки в межах шкільного курсу сучукрлітмови.
Віл "слухати", суфікс по аналогії з словами ора́ло, покрива́ло, писа́ло, жа́ло, са́ло лічи́ло, ра́ло, креса́ло тощо.
Орало – те, чим орять.
Жало – те, чим жалять.
Слу́хало – те, чим слухають (людину на іншому кінці лінії).
Pricladui’ste dali na odin cepeiny, a slofo na inxiy.
О, дуже Вам дякую за заувагу.
Воно було б добре, якби через оту трубку тільки слухали.
Ono boulo bui isce lépxe, coli buiste Ui tẽmili xwd mowfui. Gédna mowfa na suété ne znaie põtey tisti u tẽmõ usé yeyui fidui.
Я почав читати Ваше письмо, та перестав. Пишіть по суті та людськими буквами.
"Воно було б добре, якби через оту трубку тільки слухали."
Походження: "Телефонна трубка — телефонна слухавка, якою слухають дзвінки."
Це звідки Ви взяли таке визначіння? P. S. "Слухавка" - польський непотріб.
З розділу)
Від себе додам, що одна з основних функцій приладу загалом може бути покладена в назву цього самого приладу.
Це частина телефона, що її держиш у руці, коли розмовляєш.
А це цікава думка!
Спасибі.
Uimowfa: trõbca {ˈtrʊʷbˠ.kɐ ~ ˈtrʊʷb̊.kɐ}; rwgœk {ryˈʒɒk ~ rʉˈʒɒk ~ rʷœˈʒɒk ~ rʏˈʒɒk ~ rɥ͡iʷˈʒɒk ~ rʷi͡β̞ˈʒɒk ~ rʊ̯͡o̝ˈʒɒk} / rogœk {rʷoˈʒɒk ~ rʊ̯͡o̝ˈʒɒk}, rwgyk- {ryʒᵊ.ˈk- ~ ryʒ̊.ˈk- ~ rʉʒᵊ.ˈk- ~ rʉʒ̊.ˈk- ~ rʷœʒᵊ.ˈk- ~ rʷœʒ̊.ˈk- ~ ...}.
Uẽtsca: <трубка>, ital. <cornetta> (https://en.wiktionary.org/wiki/cornetta#Italian), soum. <luur>, sué. <lur> (https://en.wiktionary.org/wiki/lur#Swedish), nzm. <hoorn> (https://en.wiktionary.org/wiki/hoorn#Dutch), dwn. telefonrør (rør »trõbca«), cin. 話筒 (筒 »toul, trõbca«; https://en.wiktionary.org/wiki/話筒#Mandarin).
Геть нелогічно калькувати инші мови — у давнину "телефонні трубки" таки мали форму трубки, а знайдіть но тепер щось, що нагадує виглядом трубку у сучасному телефоні.
Трубка - це частина стаціонарного телефона. Їх без трубки не буває (окрім найдавніших моделів). А в мобільних телефонів усе вміщається в один корпус, тож вони взагалі непричетні до тями "телефонна трубка".
Телефонна трубка стаціонарного телефона Panasonic KX-PRW110UAW дуже мало нагадує "трубку". А це популярний шиб стаціонарних телефонів.
To ouge’ste doumali? Doumayite isce.
Таки так. Скажу правдиво: я вже кілька років не бачив стаціонарного телефона. Та дарма. У мові не раз бувало, що старе назвище переходило на нові явища - наприклад, у слові "оливо" / "олівець", дарма що там стрижень тепер графітний, а не олив'яний. Тож і "трубку" можна зоставити, як на мене.
Українська народна мова не відає за "трубкою" тяму "пристрій для слухання телефонних звінків":
http://hrinchenko.com/slovar/znachenie-slova/59474-trubka.html#show_point
Коли Грінченко вкладав "Словаря...", більшість українського народу ще не знала телефонів. А до того ж у перших телефонів і трубки не було. Тож даремно посилаєтесь на Грінченка.
Даю + на "трубку".
Англ. handset немає в собі слова "трубка", ісп. microteléfono немає ніякої "трубки", нім. Telefonhörer другою половиною якраз має слово, що значить "слухач". Якщо Єлисій вам дав, що в японськй, суомі і ще якісь мові цей пристрій звуть трубкою, це ще не означає, що ми маємо бездумно калькуавти.
Як воно називається в инших мовах, цікаво, одначе це не доконечність, коли добираєш українського слова. Коли воно спочатку було трубкою, то чому б не називати ту деталь трубка?
<Англ. handset немає в собі слова "трубка", ісп. microteléfono немає...>
Citaiete smuicaiõci cyto Uam e leubo? Nou, u deyacuix mòufax toho ne’ma – e u inxix. Pricladwf, danuix mnoiõ, Uam ne stane?
A se:
»Il termine "microtelefono" è utilizzato prevalentemente in ambito tecnico. Nel linguaggio comune prevale invece l'uso del termine "cornétta". Questo termine ha origini storiche: inizialmente sia il microfono sia l'altoparlante del microtelefono erano infatti dotati di cornetto acustico. Oggi questa soluzione costruttiva, finalizzata a migliorare l'efficienza del microfono e dell'altoparlante del microtelefono, non è più necessaria e quindi non è più utilizzata. Nonostante ciò si continua ad utilizzare il termine "cornetta" per indicare il microtelefono.« (it.m.wikipedia.org: Telefono#Telefono fisso).
Dõgite Sami ci pereclasti Uam?
Дідько, я чотири рази перечитав речення після "A se:", перш ніж зрозумів, що це не українська.
Bõdete peruo doumati ci peruo pisati, ne doumaiõci?
Підозрюю, ви просто душа вечірок.
Za bagato pwdozreuiete, za malo doumaiete.
Цікаво мені дуже скільки думає чоловік, який називає величезну частину України, батьківщину багатьох літературних діячів Кацапстаном.
Не виляйте! Я відповів, чому назвав ту частину тим словом. То є реакція на Ваше хамське тикання "галицьким". І я віднині що раз писатиму Капапстан, доки до Вас не дійде.
Ех, Єлисіє, це вже задалеко зайшло. Пропоную просто повернутися до миру та й облишити балачки про політичне роз'єднання країни. Політики і без нас з цим справляються. Що захід, що схід, усе частини єдиного руського-українського народу.
Oto Ui i pwcynéte. A yé bõdõ bacil...
Гаразд.
А ще питання. pwcynéte? Тобто "пічнете"? А чим вам "почнете" не вгодило? Адже не всюди "о" змінилося – морський, народний, безтурботний, виробляти, тотожний, чи Ви плануєте усюди тут "о" в закритих складах замінювати?
Ялисіїв правопис передбачає твари й "пічнете" й "почнете".
Питання не правопису, а вимови. Знаєте хоч один говір, де говорять "пічнете"? Це таки не риторичне питання, дійсно інтересно.
Ви досі не розумієте, <пічнете> не говорять – то є написання. Та й саме поняття "говорять" у контексті ситуації з укр.м. потребує вточнення: чи ми говоримо в рамках дескриптивізму або проскриптивізму? Нагадаю, насправді жадного “ікавізму” не існує – то є невірний термін. Вірніше є те явище звати "гармонізація". І в рамці того поняття дана умовна фонема »/ѡ/« містить у собі цілий доволі великий ряд різних звуків, у тому числі монофтонгів, дифтонгів, дифтонгоїдів, трифтонгів та трифтонгоїдів. Ускладнює той розмай реалізації ще й наголос: у ненаголошеній позиції така фонема має часто відкриту реалізацію, тобто ближчу до "звичайного" {о}; але слід мати на гадці те, що така відкритіша вимова значить не "збереження" */о/, але "послаблення" (lax pronunciation) уже "гармонізованого" */о/. Тобто то є все та же особлива фонема /ѡ/, що постала внаслідок "гармонізації", але потім під впливом додаткового фактора ненаголошеної позиції була "послаблена", але формально фонема є все та сама, й тому на письмі слід передати її, а не фонему /о/.
Написання з <і> в <пічне> чи з <о> в <почне> не передають реальну вимову. Обидва написання суть ино компроміси. У фонетиці всі голосні звуки мов світу є представлено в формі т.зв. решітки: en.m.wikipedia.org: IPA vowel chart with audio. По країх тої решітки стоять т.зв. cardinal vowels, "крайні/граничні" голосні, їх є п'ять: "і", "u", "a", "e", "o", тобто голосні в крайніх по відношенню одна до одної позиціях у мовнім апараті людини. А між ними є безліч проміжних инших голосних звуків. "Проміжні" в випадку тих инших голосних не значить їх другорядність або що вони суть просто "варіанти" згаданих кардинальних голосних. В одній мові деякі голосні звуки можуть бути лише варіантами (алофонами) іншого головного голосного (фонеми) з поміж системи голосних даної мови, а в иншій мові вже той самий голосний може бути самостійна фонема, яка коло себе може мати свій ряд варіацій (алофонів).
Яке то має відношення до питання про передачу згаданої на початку руської фонеми?
Кирилицю не було створено первісно для мови руської. Так, є поширена аксіома, що буцім фонетика всіх слов'янських мов на раннім етапі була майже однакова. Проте то є вкрай сумнівне припущення, й проти його є нині чимало свідчень. Не беручи до уваги окремі літери, напр. на позначення носових дифтонгів, йотованих голосних та редукованих голосних та деяких інших, кирилиця від початку містила літери на позначення лише кардинальних голосних звуків, тобто такі літери: <а>, <о>, <е/є> (в первісній кирилиці той самий звук), <и/і> (в первісній кирилиці той самий звук), <у>. У руській же мові ще з прадавніх (за висновками Шевельова, дописемних) часів постали й такі фонеми голосні, яких давньобовгарська, для якої кирилицю було створено, не знала. Самі ж ті фонеми, як є типово для будь-якої фонеми, мали ряд своїх варіантів. І ті варіанти часом за різних умов, звісно, мінили свою якість. Й оскільки відповідних літер у кирилиці не було, то для передачі їх вдавалися до компромісів: коли вимова такої фонеми представляла один із звуків ближчий до кардинального "о", писали через <о>, коли ближче до кардинального "і", писали <і/и>, або <ѣ> (кардинального звука ся літера не позначала, але літера була); але насправді ті звуки не були ни [і], ні [о]. Оскільки кирилиця дотривала в офіційнім ужитку до нині, то компромісне "лавірування" між написанням з <і> та <о> маємо до нині там, де йдеться про одну й ту саму фонему, яку, попри варіації її реалізації, слід писати одною літерою.
А що це за фонемні голосні, які постали з прадавніх дописемних років? Дуже цікаво? Якщо "о" в критім складі, то знаю, що воно змінилося вже в куди пізніші часи. То Ви про які саме?
Ni, ne uéste. Ne u de pozdéixyœ késui... Ai, ménix, crwmy inxix, praué */o/ u cruitwm scladé. I ména yoho bé stala isce u dopisemnõ dobõ.
Що значить de pozdéixyœ, ménix, bé?
"де поздіші"
"міних" – 1. особа однини минулого часу простого від "méniti"; "я мав на увазі"
"бі" – 3. особа однини минулого часу простого від "bouti"; в сполученні з формами перфективних дієприкметників на l творять час plusquamperfectum, т.зв. "давньоминулий", точніше "передминулий", минулий перед іншим минулим; bé stala значить "had become", тобто сталося раніше від інших подій у минулому.
Що таке поздіші?
1 особа однини минулого часу буде ж "мінив" а не "міних".
Чому бі, а не би? Звідки там взяли "і"?
"пізніші" же!
Форма "мінив" (ménil) є l-овий дієприкметник, що бере участь в аналітичних конструкціях перфективних часів з помічним дієсловом бути. Сама по собі та форма не значить минулого часу.
А чому з <бѣ> має бути <би>??
"бі" ← бѣ, "би" ← бъі – різні форми від дієслова "бути". Перша є (2. та) 3. особа однини минулого часу простого, а друга є форма 3. особи однини умовного способу.
І де "н" розгубили в "поздіші"? І чому "о" в закритому складі?
А "мінив", "робив", "читав", "спав" усе є таки звичайнісіньким минулим часом, без усяких допоміжних слів.
Про бі теж не зрозуміло. У всіх словниках "бі" є лиш як всічене "біг" (r2u.org.ua: бі).
Де ви взяли оцей розподіл, що десь має бути бѣ, десь бы? То за Вами, якщо я скажу "я би гуляв", то ото буде помилка?
Пробачте, але скільки перечитував ваше письмо, досі не вловив нюанс у чому різниця, наприклад "я бі спав" та "я би спав". Для мене це видається одним і тим самим - умова, а не виконання дії.
1) Я не пишу ни <я бі спав>, ни <я би спав>. Такого просто не може бути, бо <бі> (*бѣ), <би> (*бъі) суть форми третьої особи однини дієслова "бути", отже несумісні з займенником "я" – першої особи однини. З "я" – першої особи однини відповідні форми дієслова "бути" суть: <біх/бім> (*бѣхъ/*бѣмь), та <бих/бим> (*бъіхъ/*бъімь).
2) Різниця між <я бім/біх спав> та <я бих/бим спав> є така, що друге значить умовний спосіб, а перше значить т.зв. "давньоминулий час", чи "плюсквамперфект", чи "передминулий час".
Тому що тримають "у вуха" (така конструкція не є суржиком, ще в Котляревського і в різних класиків можемо знайти "у воріт", "у порога").
Скакати -- скакалка
Відповідно: базікати чи трендіти.