"Точка" має залишитись, навіть якщо москалі "допомогли" нам з її утвердженням. Дієслово "ткнути" надає іменнику "точка" енегертику і націленість, тому "точка" найкраще підходить для вживання у точних науках (навіть мимовільний каламбур це підтверджує 😊).
"Крапка" і "цятка" - більш нейтральні синоніми ширшого вжитку, які утворились мабуть від звукової імітації падаючих крапель, тому "крапка" вживається в граматиці (чорнильна крапля), а цятка означає просто щось дуже маленьке (в опільському говорі є споріднене слово "цяпка" - напр. якщо не дуже голодний, кажеш: "ну добре, з'їм, але цяпку", себто трошки).
В українській мові слово точка має дещо инший сенс ніж в російській, російське "точка над і" цілком очевидно українською правильно буде "крапка над і". До речі над якою "і" точка в російській мові? А от коли доречно вживати слово точка в українській, то це наприклад з точки А в точку Б
Цята не є просто яка точка, а дрібна здоба/краса, дорога чи красна чи блискуча дрібниця, а товк "точка" є в сього слова периферийний, тому за головне слово про тяму "точка" йти не може. Ліпше є з його користати про йиншу ліпшу тяму, ніж тратити на тяму "точка", про яку суть инші готові слова: крапка, й саме: точка.
Відки узагалі Ви взяли, що "Цята не є просто яка точка, а дрібна здоба/краса, дорога чи красна чи блискуча дрібниця"?! Ніколи такого розвитку тями не зустрічав у українській мові.
Не вім, які то джерела про походження того слова єсте читали, та що первісно воно значило монету є в кожній виданій етимологічній літературі. Попри неясности що вихідного фонематичного пратвару сього слова – гадане всіми виданими етимологічними статтями вихідне **kẽt- від гот. **kintus из лат. centus/centa "цент; лепта/λεπτον; дрібний гріш", або прямо з лат. закономірно би мало дати +<чѧта>, чинним письмом нині: +<чата> – що до значення первісного є згода в усіх джерелах, й етимологічних, и лексикографічних, и в историчних пам'ятках: ЭССЯ (ІІІ, 194: *cęta), ЕСУМ (VI, 271: цята), Etymologicky Slovník Jazyka Českého, V. Machek (84: cetka), Słownik etymologiczny języka polskiego, Alexander Brückner (64: cęta), Матеріали до словника друс. м., І. Срізнівський (http://oldrusdict.ru/dict.html#: цѧта/цата). Від значення "(дрібна) монета" через конотацію "блискуча" пак стало значення "(дрібна) прикраса". Повязання назви монети з прикрасою крім самих уже пам'яток, підтверджує й типологія розвитку значення "монета" <=> "прикраса" в инших словах: <гривня/гривна> первісно прикраса на шиї (*"гриві"), лат. moneta від іє. *moni- "шия" (відки й рус. monisto "монисто – здоба шийна"); монети часто давно носили низані на ворозі на шиї. Значення "крапка" є хронологічно найпізніше, аж після значення "здоба, прикраса", через проміжну конотацію "дрібне".
Нізми проти користати з того слова за знак "крапка" в контексті перенесенім, але йно перенесенім, проте в жаднім разі не в контексті прямім яко головне слово за "крапку".
———
У сназі рівнити неясність рефлексації **kẽt-a => <цѧта>, я йму свої два догади що до пратвара того слова:
1) оже друс. пам'ятки свідчать серед значень сього слова крім "монета, дрібна монета; прикраса" й такі: "дощечка, дошка" (відж, значення "крапка" в давніх пам'ятках нема!), за писаним у пам'ятках <цѧта/цата> може бути **дьсцата (<= **dyskata) від корене *дьск- (*dysk- від лат. discus), з чепенем *-at-, себо субстантивований первісний прикметник з первісним значенням *"дощата (річ), дещо (дрібне й пласке) ге мала дощечка"; пратвар *dysk-at-a би цілком закономірно дав *дьсцата за законом т.зв. "третьої" (прогресивної) палаталізації – *y (*<ь>) палаталізує наступне первісне *k в <ц> (так само ги *-yk- => <-ьц->, у чиннім письмі: <-ець, -ц->, чи *sykati => <сьцати>, в чиннім письмі: <сцяти> тощо); далі *{дьсцата} могло бути цілком очікувано спрощено в вимові в {цята}; що правда голосний кореня в лат. disc- у слові <дъска> в словянських мовах було змінено в *u (<ъ>), замість очікуваного *y (*<ь>) – пор. <дошка>, не <дешка>, все таки могла бути й паралельна рефлексація з *y (*<ь>);
2) твар {цята} міг постати внаслідок швидкої вимови *{тсѧта <= дсѧта <= дьсѧта} з первісного *дєсѧта "десята часть гроша, цент". Таким чином, чи вірен є котрий из тих догадів, вони можуть яснити рефлекс {цята} ліпше ніж гадане вихідне готське *kintus чи латинське *centus (*centa?). Але, що до значення, то й сі догади не підтверджують первісне значення "крапка".
На пр., за "дрібний гріш/монету", може й за "монету" загалом, за "круглу дрібну крушану здобу (зокрема блискучу) на пояс, одяг чи вбір який", ге бляшка тощо. Словом, що мале/дрібне, блискуче та перед усім кругле (хоча, може бути й иншого твару). Може бути й за що ге "пляма". Та не за "точку".
Давно вже в мене "цятка" в'яжеться з точкою (не точкою, що на письмі чи в кресленні, та наприклад "чорні цятки на обличчі". Може й воно так, що значення другорядне, та вже давно засвоєне.
Точка — одна з фундаментальних тям математики, абстрактний об'єкт в просторі, який не має ніяких вимірних характеристик (нуль-вимірний об'єкт).
Поставимо врешті усі точки над «і»!
в такому значенні росіянізм, калька росій. точка
чес. bod, слов. bod, пол. punkt, болг. точка
Перекладаємо слово точка
r2u.org.ua: крапка
r2u.org.ua: цятка
Інститут мовознавства писав, що "точка" походить від дієслова "тикати". Цілком природне.
https://www.facebook.com/inmo.org.ua/photos/a.1173991522768801/1568744869960129/?type=3&theater
Дитяча маячня.
Чому дорепресивні словники, створені не комуністами, подають "точка" як "зоол. полівка, Hypodaues", а аж ніяк не "цятка" (http://hrinchenko.com/slovar/znachenie-slova/59094-tochka.html#show_point) а "точки" звідкись узялися нормою за часів сталінщини?
Имя звіри є від иншого корене – *tok- "точити, гризти, рити", а то є від *tuk- "ткати, тикати, ткнути".
+
Аналогічно утворена "тичка" - жердина, встромлена в землю (для підтримки росту квасолі тощо)
"Точка" має залишитись, навіть якщо москалі "допомогли" нам з її утвердженням. Дієслово "ткнути" надає іменнику "точка" енегертику і націленість, тому "точка" найкраще підходить для вживання у точних науках (навіть мимовільний каламбур це підтверджує 😊).
"Крапка" і "цятка" - більш нейтральні синоніми ширшого вжитку, які утворились мабуть від звукової імітації падаючих крапель, тому "крапка" вживається в граматиці (чорнильна крапля), а цятка означає просто щось дуже маленьке (в опільському говорі є споріднене слово "цяпка" - напр. якщо не дуже голодний, кажеш: "ну добре, з'їм, але цяпку", себто трошки).
В українській мові слово точка має дещо инший сенс ніж в російській, російське "точка над і" цілком очевидно українською правильно буде "крапка над і". До речі над якою "і" точка в російській мові? А от коли доречно вживати слово точка в українській, то це наприклад з точки А в точку Б
+
Доктор Смалець,
навпаки, слово цята є в значенні "крапка" більш марковане, й нияко не нейтральне.
Михасю Туро, у московській абетці до революції була буква "і".
Якщо точка таки наше, то чому нема цього слова в пам’ятках давньоруської мови?!
r2u.org.ua: цятка
Підпираю !
Цята не є просто яка точка, а дрібна здоба/краса, дорога чи красна чи блискуча дрібниця, а товк "точка" є в сього слова периферийний, тому за головне слово про тяму "точка" йти не може. Ліпше є з його користати про йиншу ліпшу тяму, ніж тратити на тяму "точка", про яку суть инші готові слова: крапка, й саме: точка.
Можна брошку так наречи.
Відки узагалі Ви взяли, що "Цята не є просто яка точка, а дрібна здоба/краса, дорога чи красна чи блискуча дрібниця"?! Ніколи такого розвитку тями не зустрічав у українській мові.
Не вім, які то джерела про походження того слова єсте читали, та що первісно воно значило монету є в кожній виданій етимологічній літературі. Попри неясности що вихідного фонематичного пратвару сього слова – гадане всіми виданими етимологічними статтями вихідне **kẽt- від гот. **kintus из лат. centus/centa "цент; лепта/λεπτον; дрібний гріш", або прямо з лат. закономірно би мало дати +<чѧта>, чинним письмом нині: +<чата> – що до значення первісного є згода в усіх джерелах, й етимологічних, и лексикографічних, и в историчних пам'ятках: ЭССЯ (ІІІ, 194: *cęta), ЕСУМ (VI, 271: цята), Etymologicky Slovník Jazyka Českého, V. Machek (84: cetka), Słownik etymologiczny języka polskiego, Alexander Brückner (64: cęta), Матеріали до словника друс. м., І. Срізнівський (http://oldrusdict.ru/dict.html#: цѧта/цата). Від значення "(дрібна) монета" через конотацію "блискуча" пак стало значення "(дрібна) прикраса". Повязання назви монети з прикрасою крім самих уже пам'яток, підтверджує й типологія розвитку значення "монета" <=> "прикраса" в инших словах: <гривня/гривна> первісно прикраса на шиї (*"гриві"), лат. moneta від іє. *moni- "шия" (відки й рус. monisto "монисто – здоба шийна"); монети часто давно носили низані на ворозі на шиї. Значення "крапка" є хронологічно найпізніше, аж після значення "здоба, прикраса", через проміжну конотацію "дрібне".
Нізми проти користати з того слова за знак "крапка" в контексті перенесенім, але йно перенесенім, проте в жаднім разі не в контексті прямім яко головне слово за "крапку".
———
У сназі рівнити неясність рефлексації **kẽt-a => <цѧта>, я йму свої два догади що до пратвара того слова:
1) оже друс. пам'ятки свідчать серед значень сього слова крім "монета, дрібна монета; прикраса" й такі: "дощечка, дошка" (відж, значення "крапка" в давніх пам'ятках нема!), за писаним у пам'ятках <цѧта/цата> може бути **дьсцата (<= **dyskata) від корене *дьск- (*dysk- від лат. discus), з чепенем *-at-, себо субстантивований первісний прикметник з первісним значенням *"дощата (річ), дещо (дрібне й пласке) ге мала дощечка"; пратвар *dysk-at-a би цілком закономірно дав *дьсцата за законом т.зв. "третьої" (прогресивної) палаталізації – *y (*<ь>) палаталізує наступне первісне *k в <ц> (так само ги *-yk- => <-ьц->, у чиннім письмі: <-ець, -ц->, чи *sykati => <сьцати>, в чиннім письмі: <сцяти> тощо); далі *{дьсцата} могло бути цілком очікувано спрощено в вимові в {цята}; що правда голосний кореня в лат. disc- у слові <дъска> в словянських мовах було змінено в *u (<ъ>), замість очікуваного *y (*<ь>) – пор. <дошка>, не <дешка>, все таки могла бути й паралельна рефлексація з *y (*<ь>);
2) твар {цята} міг постати внаслідок швидкої вимови *{тсѧта <= дсѧта <= дьсѧта} з первісного *дєсѧта "десята часть гроша, цент". Таким чином, чи вірен є котрий из тих догадів, вони можуть яснити рефлекс {цята} ліпше ніж гадане вихідне готське *kintus чи латинське *centus (*centa?). Але, що до значення, то й сі догади не підтверджують первісне значення "крапка".
І чим Ви пропонуєете називати "цятами" тоді в сучасній українській мові?
Не розумію питання.
Що Ви будете називати "цятами", "цятками", які об'єкти, речі, що саме так Вам годиться назвати?
На пр., за "дрібний гріш/монету", може й за "монету" загалом, за "круглу дрібну крушану здобу (зокрема блискучу) на пояс, одяг чи вбір який", ге бляшка тощо. Словом, що мале/дрібне, блискуче та перед усім кругле (хоча, може бути й иншого твару). Може бути й за що ге "пляма". Та не за "точку".
Себто "цяцька" у значенні жіночої прикраси.
Давно вже в мене "цятка" в'яжеться з точкою (не точкою, що на письмі чи в кресленні, та наприклад "чорні цятки на обличчі". Може й воно так, що значення другорядне, та вже давно засвоєне.
Прямо як "ця точка" :)
:(
Якщо точка таки наше, то чому нема цього слова в пам’ятках давньоруської мови?!
r2u.org.ua: капка
В мові українській, на одміну од чужої російської, "точка" це аналог російського "полёвка" (гризун такий дрібний): полівка
Якщо кажете, що точка таки наше слово, то чому нема цього слова ні в Грінченка, ні в пам’ятках давньоруської мови?!