Дайте здогадаюся. Українська мова вам не рідна?

Не вгадали 😁
Жарти жартами, але точка - це теж питоме слово.

Дайте мені джерело до 20 століття (період СРСР), де у математиці українці орудували точками.

Дайте менi джерело, де орудували чимось иншим.

Стрілочки переводите.

Схоже, що Ваша Правда. Не можу знайти цей вислів у різних європейських мовах.

<Не можу знайти цей вислів у різних європейських мовах.>

А вісте різні європейські мови?

Просто вбивав у гуглівський перекладач.

Имя звіри є від иншого корене – *tok- "точити, гризти, рити", а то є від *tuk- "ткати, тикати, ткнути".

+
Аналогічно утворена "тичка" - жердина, встромлена в землю (для підтримки росту квасолі тощо)

В українській мові слово точка має дещо инший сенс ніж в російській, російське "точка над і" цілком очевидно українською правильно буде "крапка над і". До речі над якою "і" точка в російській мові? А от коли доречно вживати слово точка в українській, то це наприклад з точки А в точку Б

+

Доктор Смалець,

навпаки, слово цята є в значенні "крапка" більш марковане, й нияко не нейтральне.

Михасю Туро, у московській абетці до революції була буква "і".

Не треба збiднювати нашу мову!
Хай буде й точка (матем.), погляд (фiлософ.), крапка (мовн.), цятка (побут.), пункт (географ.) тощо

Давайте вже все називати пунктами! Дуже милозвучне слово!

А давайте не давайте. Я ж кажу, не треба збiднювати мову. Я проти омонiмiзацiï.
То пропонуйте замiнити пункт, а не питоме "Точка"

Дайте мені джерело до 20 століття (період СРСР), де у математиці українці орудували точками.

Старi словники вам у помiч.

Якщо
болг. м. то́чка «точка», бр. [то́чка] «радіоточка», п. ст. tecz «точка», ч. tečka, схв. та̏чка, слн. tóčka, с.-цсл. тъчька «точка»;
То звiдки ви взяли, що це московiзм?

Весь час ними орудую.

Можна брошку так наречи.

Відки узагалі Ви взяли, що "Цята не є просто яка точка, а дрібна здоба/краса, дорога чи красна чи блискуча дрібниця"?! Ніколи такого розвитку тями не зустрічав у українській мові.

Не вім, які то джерела про походження того слова єсте читали, та що первісно воно значило монету є в кожній виданій етимологічній літературі. Попри неясности що вихідного фонематичного пратвару сього слова – гадане всіми виданими етимологічними статтями вихідне **kẽt- від гот. **kintus из лат. centus/centa "цент; лепта/λεπτον; дрібний гріш", або прямо з лат. закономірно би мало дати +<чѧта>, чинним письмом нині: +<чата> – що до значення первісного є згода в усіх джерелах, й етимологічних, и лексикографічних, и в историчних пам'ятках: ЭССЯ (ІІІ, 194: *cęta), ЕСУМ (VI, 271: цята), Etymologicky Slovník Jazyka Českého, V. Machek (84: cetka), Słownik etymologiczny języka polskiego, Alexander Brückner (64: cęta), Матеріали до словника друс. м., І. Срізнівський (http://oldrusdict.ru/dict.html#: цѧта/цата). Від значення "(дрібна) монета" через конотацію "блискуча" пак стало значення "(дрібна) прикраса". Повязання назви монети з прикрасою крім самих уже пам'яток, підтверджує й типологія розвитку значення "монета" <=> "прикраса" в инших словах: <гривня/гривна> первісно прикраса на шиї (*"гриві"), лат. moneta від іє. *moni- "шия" (відки й рус. monisto "монисто – здоба шийна"); монети часто давно носили низані на ворозі на шиї. Значення "крапка" є хронологічно найпізніше, аж після значення "здоба, прикраса", через проміжну конотацію "дрібне".
Нізми проти користати з того слова за знак "крапка" в контексті перенесенім, але йно перенесенім, проте в жаднім разі не в контексті прямім яко головне слово за "крапку".
———

У сназі рівнити неясність рефлексації **kẽt-a => <цѧта>, я йму свої два догади що до пратвара того слова:
1) оже друс. пам'ятки свідчать серед значень сього слова крім "монета, дрібна монета; прикраса" й такі: "дощечка, дошка" (відж, значення "крапка" в давніх пам'ятках нема!), за писаним у пам'ятках <цѧта/цата> може бути **дьсцата (<= **dyskata) від корене *дьск- (*dysk- від лат. discus), з чепенем *-at-, себо субстантивований первісний прикметник з первісним значенням *"дощата (річ), дещо (дрібне й пласке) ге мала дощечка"; пратвар *dysk-at-a би цілком закономірно дав *дьсцата за законом т.зв. "третьої" (прогресивної) палаталізації – *y (*<ь>) палаталізує наступне первісне *k в <ц> (так само ги *-yk- => <-ьц->, у чиннім письмі: <-ець, -ц->, чи *sykati => <сьцати>, в чиннім письмі: <сцяти> тощо); далі *{дьсцата} могло бути цілком очікувано спрощено в вимові в {цята}; що правда голосний кореня в лат. disc- у слові <дъска> в словянських мовах було змінено в *u (<ъ>), замість очікуваного *y (*<ь>) – пор. <дошка>, не <дешка>, все таки могла бути й паралельна рефлексація з *y (*<ь>);

2) твар {цята} міг постати внаслідок швидкої вимови *{тсѧта <= дсѧта <= дьсѧта} з первісного *дєсѧта "десята часть гроша, цент". Таким чином, чи вірен є котрий из тих догадів, вони можуть яснити рефлекс {цята} ліпше ніж гадане вихідне готське *kintus чи латинське *centus (*centa?). Але, що до значення, то й сі догади не підтверджують первісне значення "крапка".

І чим Ви пропонуєете називати "цятами" тоді в сучасній українській мові?

Не розумію питання.

Що Ви будете називати "цятами", "цятками", які об'єкти, речі, що саме так Вам годиться назвати?

На пр., за "дрібний гріш/монету", може й за "монету" загалом, за "круглу дрібну крушану здобу (зокрема блискучу) на пояс, одяг чи вбір який", ге бляшка тощо. Словом, що мале/дрібне, блискуче та перед усім кругле (хоча, може бути й иншого твару). Може бути й за що ге "пляма". Та не за "точку".

Себто "цяцька" у значенні жіночої прикраси.

Давно вже в мене "цятка" в'яжеться з точкою (не точкою, що на письмі чи в кресленні, та наприклад "чорні цятки на обличчі". Може й воно так, що значення другорядне, та вже давно засвоєне.