Значення слова

Традиція — досвід, звичаї, погляди, смаки, норми поведінки і т. ін., що склалися історично і передаються з покоління в покоління; звичайна, прийнята норма, манера поведінки, усталені погляди, переконання когось; узвичаєння, узвичаєність, неписаний закон.

Приклад вживання

Традицію можуть утілювати певні суспільні інституції, норми поведінки, цінності, ідеї, звичаї, обряди і т. д.

Походження

від лат. traditio — передача

Слово додав

Перекладаємо слово традиція

звичай
18
Andrii Andrii 10 жовтня 2018
5 лютого

Xotia tui tẽmui i sõty blizkui, ta zuuicéy tẽcneity lat. "consuetudo", ẽghel. "custom", a ne "traditio".

pocwn, pocon-
5

Вимова: pocwn {ˈpʷɔ͡u̯kyn ~ ˈpʷɔ͡ɐ̯kyn ~ ˈpʷɔ͡u̯kʉn ~ ˈpʷɔ͡ɐ̯kʉn ~ ˈpʷɔ͡u̯kʊ̯͡œn ~ ˈpʷɔ͡ɐ̯kʊ̯͡œn}.

Семантичне перенесення значення "початок" в укр. по́кон ("о" другого складу своєю ненаголошеністю свідчить про походження форми з північних говірок укр. м., чи з т.зв. історичної "києво-поліської" зони говірок, а таким чином відбиваючи первісний дифтонг типу "uo" в закритому складі, тобто = "і" чинного стандарта) на підставі ширшої семантики сього слова в добу д.-руську: покѡнъ "початок (→); звичай" → "{ ≈ традиція}".

אלישע פרוש 1 грудня 2019
ponada; ponadya
5

Вимова: {pʷo͡u̯ˈnɑdɐ}, {pʷo͡u̯ˈnɑd͡ʒɜ}.

ЕСУМ (надити-2): понáда, понáжа "звичка, звичай". Від передчепів po-, na- та корене d- у дієслові déti "класти, ставити; становити; чинити; мовити, речи; ...", словах délo, délati, déya тощо, та в словах: laditi (*la-d-i-ti *"діти за сим/тим, так/сяк діти"), onaditi (*ono-d-i-ti *"воно/вото/генто/восе діти"), та віді й у таких словах: rẽditi (*ryn-d-i-ti "діти разом"), gõdéti/gõsti-gõde (*gun-d-i-ti, *gun-d-ti *"діти «гу»"), nouditi (*nou-d-i-ti), louditi (*lou-d-i-ti, прасл. *lou- від и.-є. *leu- "ділити; рішити (divide, dissolve, unbind); різний", тобо первісно *"діти/класти/чинити різно=гонако", годи рус. різнити "фальшивити"); то первісно ponada/ponadya є *"по тім, на що діто/кладено" = "згідно зо становленим" → "звичай, традиція".

אלישע פרוש 9 квітня 2020
22 березня 2021

+++
Лише сам хотів дати.
goroh.pp.ua: надити#9424

pèrecaz
4
אלישע פרוש 22 березня 2019
понажа
0

Понажа – звичай (з ЕСУМ).
Як синонім до "понада", що вже дали раніше мене.

goroh.pp.ua: надити#9424

Карл-Франц Ян Йосиф 22 березня 2021
22 березня 2021

Уже є.

25 березня 2021

То який це звук значить "y" у слові ponadya? Ж? Понаджа? Чи Понадіа? Чи Понадыа? Не можу зрозуміти.

25 березня 2021

Тобто я бачу Вам є марно відповідати на Ваші питання, бо Ви не читаєте.

25 березня 2021

Бо письмо Ваше складне й неоковите. Поки писали кирилицею, ще якось розумів. А тут кожна буква має сотню різних способів як її читати.

Колись Ви казали, що "y" дає м'який знак, але тут аж ніяк не він може бути, бо тоді "ponadya" читалося би як "понадя", а відки там "дж" взятися це вже геть мені незрозуміло.

25 березня 2021

Будь яке письмо латинкою потребує попереднього знання правил читання в кожній окремій мові. Не існує універсальних правил та значення літер латинки для всіх латинкописних мов.

Я вже писав дуже докладно саме про значення літери <y> в моїм письмі руської мови, зокрема саме для Вас, відповідаючи на Ваші питання. І значення літери <y> не обмежується лише відповідністю літері <ь>. Літера <ь> відбиває давнє праслов'янське надкоротке *y (*i надкоротке), а так само сей же звук брав участь у формуванні палаталізованих приголосних, коли він знаходиться між приголосним первісним та іншим голосним. Напр. <ш> в <пише> є результат палаталізації *s в корені pis- перед *y, за яким далі йде голосний, тут *e, тобто: *pisye. Відповідно, <дж> аналогічно походить від злиття первісного *d з *y перед голосним, який іде далі; напр. <суджено> від кореня sõd- (← *sond-) є sõdyeno (варіант написання: sõdieno). Тобто літері <ь> літера <y> відповідає в моїм письмі там, де вона стоїть після приголосного на кінці слова (тобто коли іншого голосного після того нема), або між двома приголоснима. Так само літера <y> в мене стоїть там, де в чиннім письмі стоять літери <ч, ж, ш> перед іншою приголоскою, оскільки /ч, ж, ш/ суть результат палаталізації первісних *k, *g, *x, відповідно (в давньоруськім письмі в таких випадках завжди первісно між <ч, ж, ш> та іншим приголосним писали <ь>); застосування літери <y> дає можливість передати на письмі звуки /ч, ж, ш/ засобами латинки, тобто літери <c, g, x> можуть значити й звуки /к, г, х/, й звуки /ч, ж, ш/, відповідно; напр.: rõca "рука", але rõcyka "ручка" (пор. д.-рус. <рѫчька>).
Відповідно, ponadya би не могло читатися <понадя>, а тільки як <понаджа> та <понажа>. І сим є се письмо зокрема добре, бо дає передати різновиди вимови, з <дж> та <ж>, а кирилицею треба вибирати чи писати з <дж> або з <ж>. Сполучення <дя> в руській походить від послідовності *d + *i первісно довгого або дву коротких *y (коротких *i) + голосний *a чи *e, як напр. у слові <попадя> ← *popadiia/*popadyya, яке я передаю літерою <ï>.

вітчина
0

Від давньоруського отьчина «правила, обычай отцов».
http://oldrusdict.ru/dict.html

Запропонувати свій варіант перекладу
Увійдіть щоб додати переклад
Обговорення слова
Поділитись з друзями