То який це звук значить "y" у слові ponadya? Ж? Понаджа? Чи Понадіа? Чи Понадыа? Не можу зрозуміти.

Тобто я бачу Вам є марно відповідати на Ваші питання, бо Ви не читаєте.

Бо письмо Ваше складне й неоковите. Поки писали кирилицею, ще якось розумів. А тут кожна буква має сотню різних способів як її читати.

Колись Ви казали, що "y" дає м'який знак, але тут аж ніяк не він може бути, бо тоді "ponadya" читалося би як "понадя", а відки там "дж" взятися це вже геть мені незрозуміло.

Будь яке письмо латинкою потребує попереднього знання правил читання в кожній окремій мові. Не існує універсальних правил та значення літер латинки для всіх латинкописних мов.

Я вже писав дуже докладно саме про значення літери <y> в моїм письмі руської мови, зокрема саме для Вас, відповідаючи на Ваші питання. І значення літери <y> не обмежується лише відповідністю літері <ь>. Літера <ь> відбиває давнє праслов'янське надкоротке *y (*i надкоротке), а так само сей же звук брав участь у формуванні палаталізованих приголосних, коли він знаходиться між приголосним первісним та іншим голосним. Напр. <ш> в <пише> є результат палаталізації *s в корені pis- перед *y, за яким далі йде голосний, тут *e, тобто: *pisye. Відповідно, <дж> аналогічно походить від злиття первісного *d з *y перед голосним, який іде далі; напр. <суджено> від кореня sõd- (← *sond-) є sõdyeno (варіант написання: sõdieno). Тобто літері <ь> літера <y> відповідає в моїм письмі там, де вона стоїть після приголосного на кінці слова (тобто коли іншого голосного після того нема), або між двома приголоснима. Так само літера <y> в мене стоїть там, де в чиннім письмі стоять літери <ч, ж, ш> перед іншою приголоскою, оскільки /ч, ж, ш/ суть результат палаталізації первісних *k, *g, *x, відповідно (в давньоруськім письмі в таких випадках завжди первісно між <ч, ж, ш> та іншим приголосним писали <ь>); застосування літери <y> дає можливість передати на письмі звуки /ч, ж, ш/ засобами латинки, тобто літери <c, g, x> можуть значити й звуки /к, г, х/, й звуки /ч, ж, ш/, відповідно; напр.: rõca "рука", але rõcyka "ручка" (пор. д.-рус. <рѫчька>).
Відповідно, ponadya би не могло читатися <понадя>, а тільки як <понаджа> та <понажа>. І сим є се письмо зокрема добре, бо дає передати різновиди вимови, з <дж> та <ж>, а кирилицею треба вибирати чи писати з <дж> або з <ж>. Сполучення <дя> в руській походить від послідовності *d + *i первісно довгого або дву коротких *y (коротких *i) + голосний *a чи *e, як напр. у слові <попадя> ← *popadiia/*popadyya, яке я передаю літерою <ï>.