Ге, справді... Так, від пол. ślub. Однак від старих бойків чув і "слюб" (наприклад, "стати до слюбу", себто повінчатись). Та схоже, що це теж польщизна, хай і приладжена до нашої вимови.

Слюб міг перейти в шлюб, як скло в шкло, стрикати в штрикати тощо.

Не зовсім корінь, як приросток, та й у цьому є сумнів, як написав Мельник.

Знову те, про що я казав, і так, на жаль, буде вічно.
Що "—"? Пояснення, докази маєте? Мають же, мабуть, бути підстави для "—"?

Я подумаю. Може, й правда ваша.

《Порушено правило вкраїнського звуцтва.》
Яке?

Дві голосні підряд

Нічого не порушено. Пишеться ‹нео...›, а вимовляється [неў~неŏ...] / [не.о...] / [нево...].

>Пишеться так, а вимовляється сяк

В українському письмі кирилицею яко кажуть, так і пишуть. Окрім слів на взір "форий" — /хворий/.

Загалом так, але не всюди. Український правопис головним чином фонетично-морфологічний - це значить, що кожна морфема пишеться так, як вимовляється її головна форма, незважаючи на похідні фонетичні варіяції.
Отже, ізольовано морфема "о" вимовляється як /o/, але в позиції ‹нео...› як /неў~неŏ.../ тощо.
Інший приклад: морфема "з" вимовляється ізольовано як /з/, але перед шиплячими, приміром у ‹з чого› вона вимовляється як /ж/.

Що є "морфема з"?
Тобто не /сшити/ і не /зшити/, а /жшити/?

"Тобто не /сшити/ і не /зшити/, а /жшити/?"
Так, загалом.

"Що є "морфема з"?"
Тобто? Це приросток (префікс) з-. На письмі перед деякими буквами позначається як с.

⟪Тобто не /сшити/ і не /зшити/, а /жшити/?⟫
Так. З цієї таки причини "дивишся" вимовляється як [дивисся], а не [дивишся].

Але де сшити вимовляється як шшити

《Порушено правило вкраїнського звуцтва.》
Тілько на безпрефіксні основи. Та й Макс правду каже за вимову гуків на місці другої букви "о".

《приміром у ‹з чого› вона вимовляється як /ж/.》
Тут я маю вас виправить, Максе. У префіксах і прийменниках "(бе)з(-)" "з" оглушується перед глухими приголосними.

⟪Тут я маю вас виправить, Максе. У префіксах і прийменниках "(бе)з(-)" "з" оглушується перед глухими приголосними.⟫
Але ж приголосні в українській не оглушуються?

《Але ж приголосні в українській не оглушуються?》
Це виняток – так само, як "кігті" й "нігті".

А є повніший список винятків?

"Г" перед глухими проривними приголосними, та "з(-)", "роз-", "без(-)".

Цікаво... а де є більше відомостів про це?

Добродію Олексо, уточню.
По-перше, роз-, без- і з- можуть оглушуватися, а можуть і ні, це залежить од місцевості й поспіху мовлення.
По-друге, Г перед глухим може оглушуватися, а може й ні; може змінювати природу, а може й ні. Це теж залежить од швидкості мовлення й од місцевості.
Необов'язковість оглушення роз-, без- і з- -- правило літмови. Оглушення ж Г перед глухим приголосним є, причому обов'язкове, в 5-6, здається, словах. В інших же -- ні, наприклад, у дієсловах перед -ти (і це, схоже, горезвісне безглузде приписництво).
Повертаючись до живої мови з місцевими відмінностями, питаючи: "Але ж приголосні в українській не оглушуються?", слід уточнювати: в якій місцевості? Багатьом західним говіркам оглушення притаманне.

"Дві голосні підряд"
Дві "голосні букви" хіба, чи що?
Ніщо не заважає додати доросток(префікс), що закінчується на голосний, до основи, що починається на голосну звучину (фонему). А вимова може мінитися. Інакше це й не запишеш, бо, наприклад, в одних місцевостях між /е/ й /о/ може бути щось схоже на В, в інших -- на Г, а в третіх -- на Й, але це буде тільки вставний "звучок", а не звучина.
До речі, я поки не знайшов доказів того, що уникнення збігу двох голосних -- обов'язковий закон Мови, а не просто загальна схильність

"А є повніший список винятків?"
У літмові? У шкільних підручниках з укрмови: "нігті", "кігті", "вогкий", "легко", "дьогтю". Деякі подають ще 1 або кілька. Кожен пише що заманеться

⟪Повертаючись до живої мови з місцевими відмінностями, питаючи: "Але ж приголосні в українській не оглушуються?", слід уточнювати: в якій місцевості? Багатьом західним говіркам оглушення притаманне.⟫
Я говорю передовсім за літературний стандарт, неоглушення входить у нього.