— Може, іще хто, прочитавши ці остатки буванобіжжя, подивує зо мною, як-таки за стільки літ, при таких бучах, не загибли вони... (А. Свидницький. Відьми, чарівниці й опирі 1860 р.)
То є суто авторське творення, й невдале, бо вихідне "бовван + бог" є тавтологія, плеоназм й оксюморон разом узяті.
Творення з богів (божеств) бовванів, аж ніяк не є оксюмороном. Обожнювали не самих дерев'яних бовванів, боввани були лише грубим уособленням певних божеств. Тож тут я не бачу помилки Свидницького у цьому слові.
Тож тавтологію та плеоназм бачите - вже добре. :)
Звісно не самі деревяні статуї було обожнювано, але саме слово "бовван" уже мало на увазі й відсилання на бога.
Бовван - статуя, ікона, Бог - сила, сутність, це погодьтеся різні речі, шапка і голова.
Де Ви в цсл. бачили форму <язичнецтво>??
В чім саме є там "перекручення"?
Що виключно церковнословянського в исторично обйективнім семантичнім розвитку "язик = етнос, народ" → "етнічна, народна віра" сього слова?
У тому, що давні русько-болгарські словники це слово називають церковнослов'янським, замінюючи руським "поганство". Сам розвиток етнос, народ → етнічна, народна віра цілком міг виникнути. А міг і не виникнути. Те, що він виник у давніх болгар якось доводить, що він виник у українців?
Він не "міг або не міг виникнути" – він виник, то є факт. И факт є, що в такім розвитку значення ("язик → народ/плем'я/люд/язичники → язичницький/поганський") те слово було й у давньоруській мові, на що вказує те, що воно фігурує в пам'ятках руської (української) мови, напр. в Остромировім євангеллі, Повісти времінних літ, Повчанні Володимира Мономаха, Ипаттівській літописи, Лаврентівській літописи. Тобто так, доводить.
Ущент пронизані церковнослов'янською мовою, якою впринципі і були написані. Там і слова враг, хранити, безумец, нізвергнуть, воскресеніе можна знайти, то тепер і їх в українські записувать будем? Тому, що є в давньоруській мові??
Чи певні ми про те, шо в ЕСУМ-і пишеться правда про перейняте значення слова " язик" з церковнослов'янської? Ми же також себе називали словом похідним від "слово" (слов'яни), а чужинців тим, хто говорити не міг (німі).
Знайшов в англ. tongue (язик; мова) й значення "люди, народ", правда словник позначає його як "біблійне" (дивіться 10-те значення тут: https://www.dictionary.com/browse/tongue ). Тому може таки й дійсно таке значення було перейняте через переклад грецької Біблії. Але чи можна назвати це справді похідним значенням від бовгарської, коли сама бовгарська запозичила те значення з грецької? Я думаю шо це не чесно. Українська чимало запозичила значень через Біблію. Тоді інше питання: чи слід перекладати рідне слово, значення якого було давно запозичене через християнство?
<Тоді інше питання: чи слід перекладати рідне слово, значення якого було давно запозичене через християнство?>
Слідує. То бо тякне духу доби нику ти тями.
Від рідна віра, віра свого роду (народу).
Етимологічно наші слова, які набули додаткового значення з іншої мови. Замінювати грецьким «поганус» доволі безглуздо
<які набули додаткового значення з іншої мови>
Slovo ‹ẽzuiçi / ѧзъіці› u znacyeinïé "pagans, heathens" e u Ostromirové euangelïé, a tô e daunya roussca pameatca. Acey se slovo i bé cerpano iz starobóulgarscui u seimy znacyeinïé ta nam toho ne vésti. Ne mogemo na pèuno tuerditi oge tô slovo e cerpano.
Та же думка, шо й "народовір’я" та "рідновірство". Користаю "рід", як віра роду, плем'я, коліна.
Розумію, що це більше пасує для політеїзму, утім ці тями дуже сильно перетинаються.
Нарід + -о- + віра + -я.
Наскільки я розумію, то політеїзм (англ. polytheism) і язичництво (англ. paganism) розділяють. Одне описує саму будову віри за чіткими характеристиками (однобіжжя, чи багатобіжжя), а інше слово говорить про походження релігії (народна). Хоч у сучасному значенні й уживанні ці слова часто взаємозамінні. А бува, напевно, й нечіткі. От маємо дуже давні однобожні віри, які є народними, як от зороастризм (давня перська віра). Мабуть, значення того, чим саме є язичництво є вкоріненим у християнстві (і мабуть юдаїзмі й мусульманстві) і витікає саме звідти.
Це суб'єктивне товмачення словотвору. Якшо непокоїть таке можливе значення, то можна використати прикметник "народний" (народновір'я).
Це взагалі якась дурня 🤷♂️
Недобре якось звучить, не по християнські.
В українській мові язичники це погани, ці люди і є не християнами, поклоняються ідолам. Для Бога звісна річ ідолопоклонники це і є погани. Дуже точне до речі слово, зрозуміле.
Ні, поганство, поганий походить від лат. paganus, що початково означало "сільський" або "провінційний" (від pagus "округа") яке, пізніше отримало значення "селянин", "простолюдин". Тож по-перше, це слово є запозичене з латини, а по-друге, воно не відображає правдивого значення.
Саме по-християнски звучить.
«язичники (...) поклоняються ідолам» — така же дурня, шчо казати «християни поклоняють ся хресту». Кожена нова волода принижувати име минулу, шчо би на її телі́ здавати ся красьшею — так і стало з приходом володи юдівсько'ї релігії.
На жаль, много людей, шчо називають ся язичниками — несуть во собі надстройки авраамічн'их релігіи, і потім отримуємо з сього кринджов'их «рідновірів», які єсть просто антихристиянами та езотериками, несуть мареня про магічну якість словянськ'их рун, про «яву, праву, наву», «обереги», житє після смерти (чисто авраамічна концепція), шчо боги створили світ (тако же авраам. концепція) то шчо.
Все так, але яке це має відношення до перекладу взагалі )
До сего перекладу бул додан опис, що я процитував и дал одвіт. Нині его вилучено.