Цілком українське слово ("бляшаний") і чудово підходить як український евфемізм для рос. слова "блядь". 
sum.in.ua: bljakha
Ще можна: оча́й, чей.
З відтінком сумнівів.
r2u.org.ua: ачей
goroh.pp.ua: ачей
Ще: лебо́нь, либо́й, любо́нь.
З відтінком сумнівів.
r2u.org.ua: либонь
goroh.pp.ua: либонь
з дитинства щодня чую це в моїй буковинській хаті, а "бляха-муха" воно мені якесь нерідне.
Дехто вже використовує це як вставне слово на заміну "блін".
Фразеологізм "не треба ля-ля" та дієслово "лялякати" набудуть зрозумілішого значення
Саме так.
Є ще ля від слова гля — "Ля який невихований!". Але це низький розмовний стиль.
Цікаво. Та я би не назвав це низьким стилем, а просто розмовним. І милим. Схожим на "ба" від "бачити". "Ти ба який!". Також "ди/диви" чи "ди-но" від "дивися". Від рідних ше чув пестливе "дися/дись".
Ля ке воно ледащо! Йо спро змусь що зробити — він се так жаліє, що всі букви вимовити не хо.
Низький стиль має ознаки збіднілості мови. Ля і ди є саме такими ознаками. Це не стилістичне забарвлення, а наслідок простакуватості.
За "ди" не згоден. Я радше би довіку слухав таку вкраїнську мову, ніж малороську, яку часто можна нині чути. Короткі подоби дуже поширені в нашій мові, особливо на заході. Навіть в колядках:
"Бог ся рождає хто ж 'Го може знати
Ісус 'Му ім'я Марія 'Му мати..."
'го — його; 'му — йому.
Або "мабуть" від "має бути" до "ма бути" та "ма буть".
"Є" від "має" нікуди не ділась — думаю, це окремі морфеми: "є" і "ма".
Ля і ди важко уявити в українській поезії, але легко — поруч з "Я тобі, Марусю, ганчіркою по сраці лусну, якщо зара не підеш ногами добрива місити".
Та ну, таке кажете.
Маленька порція постіронічного снобізму корисна для здоров'я.
Зі злістю, злобою (це прокльон).
r2u.org.ua: трясця
uk.wikipedia.org: Графіті Софії Київської
Слово трапляється ще в ґрафіті Софії Київської (ХІ століття)!