Саме так.

Є ще ля від слова гля — "Ля який невихований!". Але це низький розмовний стиль.

Цікаво. Та я би не назвав це низьким стилем, а просто розмовним. І милим. Схожим на "ба" від "бачити". "Ти ба який!". Також "ди/диви" чи "ди-но" від "дивися". Від рідних ше чув пестливе "дися/дись".

Ля ке воно ледащо! Йо спро змусь що зробити — він се так жаліє, що всі букви вимовити не хо.

Низький стиль має ознаки збіднілості мови. Ля і ди є саме такими ознаками. Це не стилістичне забарвлення, а наслідок простакуватості.

За "ди" не згоден. Я радше би довіку слухав таку вкраїнську мову, ніж малороську, яку часто можна нині чути. Короткі подоби дуже поширені в нашій мові, особливо на заході. Навіть в колядках:

"Бог ся рождає хто ж 'Го може знати
Ісус 'Му ім'я Марія 'Му мати..."

'го — його; 'му — йому.

Або "мабуть" від "має бути" до "ма бути" та "ма буть".

"Є" від "має" нікуди не ділась — думаю, це окремі морфеми: "є" і "ма".

Ля і ди важко уявити в українській поезії, але легко — поруч з "Я тобі, Марусю, ганчіркою по сраці лусну, якщо зара не підеш ногами добрива місити".

Та ну, таке кажете.

Маленька порція постіронічного снобізму корисна для здоров'я.