Цікаво. Та я би не назвав це низьким стилем, а просто розмовним. І милим. Схожим на "ба" від "бачити". "Ти ба який!". Також "ди/диви" чи "ди-но" від "дивися". Від рідних ше чув пестливе "дися/дись".
За "ди" не згоден. Я радше би довіку слухав таку вкраїнську мову, ніж малороську, яку часто можна нині чути. Короткі подоби дуже поширені в нашій мові, особливо на заході. Навіть в колядках:
"Бог ся рождає хто ж 'Го може знати
Ісус 'Му ім'я Марія 'Му мати..."
'го — його; 'му — йому.
Або "мабуть" від "має бути" до "ма бути" та "ма буть".
Я, бляха, тобі, курча, зараз, трясця, знаєш, бля, що, йоханийбабай, сука, блін, зроблю?
росіянізм, від рос. бляха, блин, зараза
анґл. damn
Перекладаємо слово бляха (вставне слово)
Зі злістю, злобою (це прокльон).
r2u.org.ua: трясця
Слово трапляється ще в ґрафіті Софії Київської (ХІ століття)!
uk.wikipedia.org: Графіті Софії Київської
Ні, це не запозичення з польської, як дехто воліє вважати.
Вживають уже як вставне слово.
Цілком українське слово ("бляшаний") і чудово підходить як український евфемізм для рос. слова "блядь". sum.in.ua: bljakha
goroh.pp.ua: блядь Хіба ж московське?)
Направду кажучи, слово «бляха» не має нічого спільного з бляшанкою, а дійсно походить від «блядь». Така собі завуальована версія.
Ще можна: оча́й, чей.
З відтінком сумнівів.
r2u.org.ua: ачей
goroh.pp.ua: ачей
Дані тут до перекладу вставні вирази не ймуть нич спѡльного з сѫмнѣвъм.
Ще: лебо́нь, либо́й, любо́нь.
З відтінком сумнівів.
r2u.org.ua: либонь
goroh.pp.ua: либонь
r2u.org.ua: пак
goroh.pp.ua: пак
Дехто вже використовує це як вставне слово на заміну "блін".
Іавна калька.
r2u.org.ua: прецінь
Лядське
Фразеологізм "не треба ля-ля" та дієслово "лялякати" набудуть зрозумілішого значення
Хіба це не московське слово? Блядь —> бля —> мля —> ля.
Саме так.
Є ще ля від слова гля — "Ля який невихований!". Але це низький розмовний стиль.
Цікаво. Та я би не назвав це низьким стилем, а просто розмовним. І милим. Схожим на "ба" від "бачити". "Ти ба який!". Також "ди/диви" чи "ди-но" від "дивися". Від рідних ше чув пестливе "дися/дись".
Ля ке воно ледащо! Йо спро змусь що зробити — він се так жаліє, що всі букви вимовити не хо.
Низький стиль має ознаки збіднілості мови. Ля і ди є саме такими ознаками. Це не стилістичне забарвлення, а наслідок простакуватості.
За "ди" не згоден. Я радше би довіку слухав таку вкраїнську мову, ніж малороську, яку часто можна нині чути. Короткі подоби дуже поширені в нашій мові, особливо на заході. Навіть в колядках:
"Бог ся рождає хто ж 'Го може знати
Ісус 'Му ім'я Марія 'Му мати..."
'го — його; 'му — йому.
Або "мабуть" від "має бути" до "ма бути" та "ма буть".
"Є" від "має" нікуди не ділась — думаю, це окремі морфеми: "є" і "ма".
Ля і ди важко уявити в українській поезії, але легко — поруч з "Я тобі, Марусю, ганчіркою по сраці лусну, якщо зара не підеш ногами добрива місити".
Та ну, таке кажете.
Маленька порція постіронічного снобізму корисна для здоров'я.
r2u.org.ua: ляпуна
r2u.org.ua: пробі
goroh.pp.ua: пробі