а галичани вже не українці і не мають права вносити свої слова у загальну мову?)

Життя довело, що виходить з того внеску. Галицькими мовними явищами витискають мовні явища більшості. Галичанам байдуже до мови більшості. Вони її не знають і знать не хочуть – тілько пхають своє. А змосковщена інтелігенція більшої частини України її теж не знає й знать не хоче й радо переймає мову од галичан.
Мені діти з передусім змосковщених родин уже кажуть, що "держати", "ждати", "красити" й т. ин. не українські слова, а суржик. Таке нам треба, як колька в боці чи як більмо в оці.

А українці нехтували мовними явищами в РІ, і берегли рідну мову, і багато хто з них чхав на мову більшости(російську). І мали повне на це право, бо відстоювати своє - право кожного народу, етносу, етнічної групи, тощо.
Літературна мова складена на основі компромісів між різними етнічними групами, а не за принципом більшовизму, а ненависні вам галичани мають право на свій діалект чи регіолект. І повірте, не вони винуваті в тім, що "московськомовні українські діти" чи "московськомовна інтелігенція" нехтує деякими вашими наддніпрянськими словами. А сей сайт всього лиш для пропозицій щодо відповідників, і я не зобов'язую когось із наддніпрянців чи слобожанців вживати галицькі слова, і не вважаю, що вони зобов'язані, навідміну від вас.

Ні англійська, ні французька, ні іспанська взорові мови не виникли через змішування говірок. Узорові мови з'являються найчастіше або на основі говірки якогось великого культурно-економічного чи урядового центру чи на основі найпоширенішої говірки.
Нова українська взорова мова постала з говірок більшості – південно-східних, що поширені й кругом прадавньої столиці Русі Києва. Вони, до слова, самі вже мішані з західних і північних говірок.
Годі й казать, що взорова мова на основі найпоширеніших говірок зручна для більшості мовців. Вона не така зручна лля людей, що розмовляють иншими говірками. Тож галичани собі й міркували, чи вони мають створить свою осібну взорову мову чи пристать на готову, і таки рішили пристать на взорову мову підмосковської України. Тож нема чого здіймать цей рейвах раз у раз ізнову.
Я не силю нікого вживать чи не вживать якихось мовних явищ, одначе маю за потрібне примічать, коли яке явище не поширене серед більшості.
Заберіть свої слова про буцімто ненависних мені галичан і перепросіть за свою дешеву маніпуляцію. Годі тиснуть людям на сльозові залози, вживаючи емоційних доводів замість мовознавчих. Кожному явищу своє місце: говіркам, регіолектам і взоровій мові, і нема чого їх плутать.

Літературна мова може утворюватися також на основі усередненого говору, як-от в Німеччині, тому не все настілько однозначно.
Коли ви в одному реченні пишете про «перепрошування», а далі протиставляєте рідний говір цієї людини «нормальній» мові, то ви скоріше отримаєте зовсім протилежне)
Хоч не регулярно тут сиджу, але вже не перший раз виджу ваші закиди в бік галицьких слів.
Втім, чоловік вище пропонує досить конструктивний спосіб: включати слова, притаманні різним говорам в якості синонімів. З цим можна погодитися. Хіба тим, для кого все, що не входить до «мови більшості» — то від лукавого це не сподобається. Але, who cares

А можете відразу давати вкраїнський відповідник до огидного галицького суржику?

Навіщо, як він тут і так уже є?

《Літературна мова складена на основі компромісів між різними етнічними групами, а не за принципом більшовизму,》
Щодо української мови це неправда. Вона виникла на основі південно-східних говірок з одного простого приводу: ці говірки мали за собою найбільше мовців, тож і зразкова мова на цій основі зручна більшості українців (до речі, південно-східні говірки самі вже мішані з північних і південно-західних через те, що українцям доводилось тікать туди-сюди од ворогів). А галичани й собі згодом доброхіть пристали на цей мовний узір. Тож годі й починать щоразу про це суперечку.

《а ненависні вам галичани мають право на свій діалект чи регіолект.》
Я не писав про ненависть до галичан і не одмовляю їм у праві на говірки чи регіолект. Це ваша вигадка. Я кажу тілько за зразкову мову.

Иму підстави гадати не в усіх словах є міна *<ю> => <(в)у>. Напр., від кореня *юх-, а також від кореня *юг- є в руській цілий ряд слів з тямами/товки виразно різними від тям/товків слів від сих же корін у вятській чи лядській або дрівньобовгарській, що йме казати про тяглість и давність сих корін на тлі питомім руської мови.
Крім того, друс. памятки свідчать й <уха> й <юха>.

Вам я вірю. Але було би дуже ліпо написать наукову статтю на користь питомости "юха", щоби якийсь москаль як звинуватив у ополяченні українців, його могли би лицем впхати у сторінку статті, яка доводить ваду його думок про нерідність слова "юха".

Теж юшка. Значіння видно в околиці, як у слова "сир".