Від "взір" ("подоба; зразок" 
r2u.org.ua: взір) та суфікса "-ив(о)", що вживається для вираження збірних тям, які означають матеріял або продукт: вариво, добриво, куриво, меливо, мереживо, місиво, морозиво, паливо, печиво, прядиво, мариво.
Тобто, добриво – матеріял для удобрення, паливо – матеріял для паління, прядиво – матеріял для прядіння...
Взіриво — матеріял для того, щоб бути на нього подібним.
"Відьмак третій – взіриво для РПҐ-ігор", "Маршал – взіриво для музичної техніки"
Вживати взірцевий\зразковий у значенні "еталонний, дуже якісний, такий, на який треба рівнятися" це означає калькувати російське "образцовый", в українській мові "зразок" та "взір" це просто "приклад, шаблон".
Це слово я знайшов в письменстві нашої еміґрації. Ймовірно це просто калька з польського слова wzór.
Andrii Andrii, "взір" це просто альтернативна форма слова "узір", яке є давнім нашим словом.
http://hrinchenko.com/slovar/znachenie-slova/60549-uzir.html#show_point
http://oldrusdict.ru/dict.html#: ставило "мера; весы". Ta ge znacẽtna *"stati, stoyéti, staviti" hi u pran. <étalon>.
в старій літературі (у Кащенків?) вживалось в цьому значені
Хай там в якій літературі, та форма ся є невкраїнська, бо в укр.м. давнє *о в закритім складі є відбивано як "і", надто під наголосом. Питома форма є взір~узір, а з "о" тільки в непрямих відмінках.
Vitalii Makoviičuk,
форми бог, народ, закон є запозичено з мови росийсько-церковнословянської. Українські питомі форми й сих слів суть: біг, на́рід, за́кін. Та й у самого слова за́кін старіші вкраїнські словники дають ще й інші значення.
Але ж запозичено дуже давно і значить на то були якісь об'єктивні причини! Може справа в звукосимволізмі. У певних словах, як "бог", які часто фігурують в непрямих відмінках, могло згодом відбутись вирівнювання форм.
Якби там не було, але ікання давно не продуктивне, в українській мові усталелись багато слів з "о" в закритому складі, тому воно більше не відчувається чужим.
Хоча ікання, справді, це особливість яка відрізняє мову тому за інших рівних слід вибирати форму з "і".
А коли то "дуже давно"? На йснування питомого твару з звуком звуженим огубленим передньо-високим (на письмі нині "і") в українській мові як раз з давніх давен каже й твар взірець з "і" в складі відкритім, що міг постати тільки за йснування перед тим твару взір зо складом критим, потім морфологічно вирівненим за сим тваром в складі відкритім з доданням -ець (або за відмінки непрямими, де склад з "і" є критий).
Про непродуктивність я вже писав – є ще аналогія. В ісландській мові, напр., також деякі звукові закони нині суть уже нечинні, та з відродженням мови в ній, напр., поновлено було чергування *і-laut, де воно було б очікуване в давнину, й у словах поздїших, напр., множина aröber "араби".
Розкажіть більше про ісляндську мову - цікаво почитати. Є в Україні спеціалісти з цієї мови, видають якісь наукові праці?
אלישע פרוש
Задовго до пресингу з боку російської мови.
О в закритім складі продовжували писати по традиції і після його переходу в і. Очевидно, що згодом слова, що (відносно) частіше писались ніж говорились, почали так і вимовляти. Таким чином, о в закритому кладі стало закономірно повязуватись з чимось більш книжним, вченим, незвичайним.
Це слід використовувати в мовній інженерії (як, доречі використано у парі: головка - голівка), а не викидати.
Так, аналогічне вирівнювання грає роль теж, але воно працює в обидва боки!
Vitalii Makoviičuk,
в тварі головка друге "о" не є слїд "традиційного" збереження "о" на письмї: в сполуках *-оро-, *-оло- є друге "о" їншої природи нїж инше "звичайне" *о, й воно в переголосї перед слабими *ъ, *ь часть не брало. Твари родового множини, ги: голів, корів тощо ймуть "і" з иншої причини: то є компенсація наголосу на зниклім первісно наголошенім *ъ на кінцї давнїших (прасл.) тварів: *golwún, korwún, де *ú є за наголошений ъ. Така же причина "компенсації" є й у наголосї род.мн. в: рїчóк *roykykún, книжóк *knigykún. Мимо сеї причини, причин фонологичних для "і" в другім "о" в "оло, оро" не було.
Асоціація з ученістю, книжністю при тварїх з "о" проти тварім з "і" є дуже вїрогідна, проте я в нїй бачу психосоціальний чинник – сприйняття самими мовцї своєї (руської) мови як тілько "людової", "простої", яка без внїйших вливів (зокрема: церковнословянських, тобо давньобовгарських, лядських, вятських чи вятсько-церковнословянських) не могла, в їх свїдомости, сама своїми засоби задовільнити всї пласти мови, в тім числї мову "високу", себо "вчену, книжну", що є прикрість не гідна слїдування. Ледве чи мова чеська є худа на "вченість, книжністю" з "людовим" проте питомим тваром bůh з переголосом питомим *о→"ů", без твару церковнословʼянського з "о".
Тут треба пояснити - походження звука чи послідовності звуків в слові не впливає на їх звукосимволічні значення. Та й, за великим рахунком - ні на що не впливає - жива мова не знає історії слів. Але враження, відчуття, смаки від того чи іншого звучання тягнуться із древніх часів. Це треба враховувати. Не тільки задля збереження української естетики, а й тому, що це збільшує шанси, що новотвір приживется.
Немає нічого дивного чи принизливого, що високість і вченість асоціювалась з церковною мовою - цекрва довгий час була єдиним осередком просвіти. Християнські цінності задавали, що є високими і що є важливим. Це є всезагальне явище - на інших європеських мовах воно відбилось набагато сильніше.
Ну то лишіть болгарські високого стилю форми для сакрального стилю мовлення, в чому проблема? Ми ж не відкидаємо їх, лиш різнимо звичний і сакральний шиби.
це не тільки сакральний стиль - це ціла культура, що була престижнішою тому залишила свій відбиток.
Ну то говоріть враг, достоїнство, прелюбомудріє, княжество, рождество, благодарєніє, лицемеріє, да здраствуєт, блажественний, благовоніє.
ви навели слова церковнослов'янські, а "окання" було на письмі також і в українській мові
Дасте джерело, яке вкаже, що це писемний показ фонетичного явища, а не просто церковнослов'янська писемна норма, яка не вказувала живого мовлення?
Від "барму́ватися" – "наслідувати (когось)"
r2u.org.ua: бармуватися
