1. кого, що і без прям. дод., кого, чого, на кого – що, від кого – що. Чекати кого-, що-небудь; дожидати.
– Гой, гоя, гоя! Новії покої Нумо лиш квічати, Гостей сподіватись. (Т. Шевченко)
Сподіваюсь від моря дуже багато, – спасибі йому та південному сонцеві, минула моя пропасниця лиха. (Леся Українка)
Гідрометеослужба вчасно попередила, що треба сподіватися катастрофічної повені. (з газ.)
Хоча друге значення це "надіятися", але певно воно було менше поширене.
Тому що "чекати" мало поширене серед південно-східних говірок і мови класики, годі казати й за "очікувати".
Чому це, як ці слова чужі?
"Чекати" не чуже, про "очікувати" щось не бачу чи це справді калька, але якщо просто на основі "чекати" то хай буде
Найпевніше таки чуже, подивіться дослід Олекси Русина під "зала очікування - чекальня", де він подав ужиток "чекати - ждати" в класиці. У деяких
поданих наддніпрянських авторів буває й зовсім нема "чекати", при тому деколи й при великій кількості вжитих "ждати". Можливо слово й питоме, бо таки з'являється в деяких наддніпрянських авторів, та воно таке рідке, що точно не годиться творити з ним таких основних слів як "очікувати".
Знаю, що нема в перших наддніпрянських класиків, це справді ще не означає, що чуже (трохи пізніше вже є, десь з Куліша, етимологічні словники такого не пишуть та й відомо що воно було більше правобережне). То й гадаю не треба аж викидати похідні, ще й які давно є
А ви десь побачили, що запозичення чи калька з польської, яка поширилась під впливом російської, чи самі спостерегли?
Постеріг, бо в класиці цього слова не подибував. А які є давні похідні від "чекати"?
Я й про "очікувати". Воно, звісно, на початку дуже великих імен біля себе не має й не так рано, але давно, після одного разу в Шашкевича далі три рази в Свидницького, який не зі заходу, є в Номиса у вислові з Бердичева. Далі більше галичани й буковинці, але знову не тільки
У Грінченка якраз із цього, що назвав, цитати, а ще є "обчікувати" зі заходу
+++
++