а чому інша частина України не має права впливати на літературну мову?

Ви кривите душею, називаючи витискання мовних явищ більшості мовними явищами меншості "впливами". Цікаво, що прізвище у Вас не західноукраїнське. Значить, Ви свідомо цураєтесь дідівської мови. Чому?

Дорогенький Oleksa Rusyn читайте українську літературу котру писали геть не західняки Пана́с Ми́рний, Олесь Донченко, Максим Рильський, завітайте на сторінки словника Бориса Грінченка, який був ніяким не західняком і буде вам щастя пізнати українську мову. Зізнайтеся вже, що ви тут для того аби роз'єднувати українців. Вам дай волю, ви суржик зробите стандартом української мови, але то не кінець, бо кінцевою метою у вас є повне знищення мови

Чекати поширене по всій етнічній українській території, не видумуйте.

Наводжу витяг із "Кривого дзеркала української мови" великого знавця української живої розмовної мови письменника Івана Нечуя-Левицького про мовний ужиток Михайла Грушевського: "Але мову неможна назвати украiнською, близькою до мови наших классиків, або до вченоі мови Драгоманова та д. Комарова. Це та ж таки галицька говірка з усіма йіі прикметами й одличками од справдешньоi украінськоі мови. І тут таксамо скрізь бачимо галицьке — від, сей, житє, житєм (навить замісць — живоття)! окремо, окремий, очи, на поли, польські падіжі — на зібраню, завдань, слово — здібний (здатний, придатний), чекаю, тримає, рішучо (наважливо), окремі землі (опрічні землі), ріжні (різні, усякові), трівку (?) форму, у ріжних охорон (оборон, захисту), відомостей; тут є і великоруські слова: в глубину (в глибиню), безповоротно, і грабити і грабувати, постарався (подбав). Вітовт двинув па них своі сили (?), чекаючи йіх, (рушив своє військо, сподіваючись йіх).". Чого б це прикмітний письменник так бентежився, якби слово "чекати" було справді поширене в усіх українських землях? Ви хоч прислухаєтесь до живої розмовної мови наддніпрянців чи спілкуєте тільки з тими, що навчились мови з офіційних помосковщених і погаличанщених книжок?

У вас якесь патологічне несприйняття українських слів, навіть якщо й справді слово "чекати" більше на заході України вживане, то воно все одно українське і зовсім не аргумент, що "меншість нав'язує більшості", бо наприклад вживати слово "сябер" замість "партнер" як пропонуєте ви, це можна точно так само сказати, що ви намагаєтеся нав'язати більшості, слово котре в Україні взагалі не використовується, натомість відоме як слово білоруське

чекати навіть в російській є("бьіть на чеку"), як і в усіх других слов'янських мовах, - це давнє праслов'янське слово

Oleksa Rusyn, я не кривлю. Рідня по батькові у мене з Черкащини, мамина — з Львівщини. Для мене рідні слова як і «ждати», так і «чекати». І вони обоє мають право на існування в українській, так як є для неї питомими.
Але я щиро дивуюся вашому категоричному несприйняттю західних слів. Може ше будете закликати до того, аби Галичина відділилася? Бо літературна мова це та, яка учитує у рівній мірі всі говірки території країни.

Це анічогісінько не доводить щодо поширеності цього слова в українських говірках. Пошукайте слова "чекати" в класиків з-поза Західної України.

Слово "чекати" - загальновідоме в Україні ))) sum.in.ua: chekaty

"ЧЕКАТЬ = ждать"
- Енеїда. 1798. - Класик української літератури Іван Петрович Котляревський https://www.wdl.org/ru/item/11805/view/1/176/

"Степан. Ви таки, як бог дасть, на мою науку ДОЧЕКАЄТЕСЬ!",
"Голос Химки (з-за дверей). Та ЧЕКАЙТЕ, ще не кипить!"
- Класик української літератури Михайло Старицький ("ЗА ДВОМА ЗАЙЦЯМИ", 1883 р.)

"...як яблучко влітку, повне вщерть... ЧЕКАЄ своєї пори, свого часу...", "Явдоха була вже заручена і тілько ЧЕКАЛА осені, щоб весілля грати."
- Панас Мирний – класик української літератури. («Палійка»)
http://ocls.kyivlibs.org.ua/mirnii/tvori/Opovidanny/Paliyka.htm

Я не можу поважно ставиться до слів людини, що нехтує мовний ужиток класиків українського письменства та народної творчості й удає, що "ждать" не українське слово.
- "Гей, як діждемо святого великодня" (народна дума "Маруся Богуславка");
- "Козаки-панове!
Добре майте,
Один другого одмикайте,
Кайдани із ніг, із рук не кидайте,
Полуночної години дожидайте!" (народна дума про Самійла Кішку);
- "Станьте ж, братці, коней попасіте,
І мене підождіте,
І з собою на коней возьміте,
До городів християнських хоч мало підвезіте" (народна дума про трьох братів Азовських);
- "Перше все сподівались: молодий пан буде добрий, та й дождали собі доброго!" (Марко Вовчок. "Горпина");
- "Серце Прісьчине пило. Вона сьогодні ждала Пилипа" (Панас Мирний. "Повія");
- навіть у галичанина Івана Франка знаходимо: "Добре то старі казали:
Жди від ворога похвали!" ("Лис Микита").

Тож, іще раз: читайте народну творчість і класиків, а надто з-поза Західної України. І прислухайтесь до людей, що розмовляють живою народною мовою, а не до тих, що перейшли з московської мови на те, що вони мають за українську.

Що Ви знаєте про історію українського словництва?

Іван Ле не класик української літератури. Він творив за СССР. Вам годилось би заглибиться в історію українського словництва, перш як подавать статті із словників. Вони не мають цінності без історичного контексту. До того ж, ми не знаємо, чи сам письменник ужив того слова чи йому "помогли". Оно почитайте, як друкарка повиправляла "тільки" на галицьке "лише" в Б. Антоненка-Давидовича: http://yak-my-hovorymo.wikidot.com/chy-tilky-lyshe. Гадаєте, що то був поодинокий випадок і тільки з одним словом?

Це все, що Ви спромоглись одповісти?

Про таке кажуть: що недочув, то добрехав. У Номиса тільки згадано, що це слова з "Ужинку рідного поля" Миколи Гатцука, а в "Ужинку..." нема ані слова про те, де записано приказку.

Недобачив, це не "добрехав", а от Ви тут намагаєтесь "переконати" уявного читача, що слово "чекати" нібито "не поширене" )))

З чого Ви взяли, що та загадка з Сумщини? У книжці є тільки примітка "Зб[і]р[ослов] Лаз[аревського]. Дарма звідки родом Лазаревський. Він збирав приказки з усіх українських земель, як збирав слова й Грінченко.

"Лазаревський. Він збирав приказки з УСІХ українських земель"
.
Детальніше будь ласка.

Ви не читаєте тексту розуміючи. Це слова не самого Чубинського, а він записав їх, як був в одрядженні. А їздив він не тільки по Наддніпрянщині, а й по Волині, Поділлі та Берестейщині, що менш як за 100 год доти були перейшли од Польщі до Російської імперії.

:) - "Як би на вас ЧЕКАВ, то досі вмер би" — Чубинський Павло (Черкаський у. Київської губернії) https://archive.org/stream/chubynsky1.2#page/n49/mode/2up

Повторюю: Ви не читаєте тексту розуміючи. Це слова не самого Чубинського, а він записав їх, як був в одрядженні. А їздив він не тільки по Наддніпрянщині, а й по Волині, Поділлі та Берестейщині, що менш як за 100 год доти були перейшли од Польщі до Російської імперії.

Уважніше: "Як би на вас ЧЕКАВ, то досі вмер би" — Чубинський Павло (записано в - ЧЕРКАСЬКОМУ У. [а це - КИЇВСЬКА ГУБЕРНІЯ])

Писемна та книжна староукраїнська мова тому й називається писемна та книжна, що її вживали тільки на письмі. Це була мішанина церковнослов'янської, розмовної української й польської мов. І знову ж таки у мене постає питання: що Ви знаєте про історію української мови й українського словництва?

Те саме, що й передніше: це не приклад розмовної української мови.

Авжеж! :) - Полтавець Величко "позичив" слова "ЧЕКАЮЧИ" та "ЧЕКАЮТЬ" - у "галичан"! - І це все задля того, щоб ніхто з полтавців його не зрозумів! - Дива та й годі! )))

Я попорпав трохи твори класиків українського письменства. І ось що там знайшов:
1) Іван Котляревський, "Енеїда": "чекати" - 0, "ждати" - 4.
2) Іван Котляревський, "Наталка-полтавка": "чекати" - 0, "ждати" - 6.
3) Григорій Квітка-Основ'яненко, "Маруся": "чекати" - 0, "ждати" - 36.
4) Панас Мирний, "Палійка": "чекати" - 2, "ждати" - 16.
5) Панас Мирний, "Хіба ревуть воли, як ясла повні?": "чекати" - 0, "ждати" - 91.
6) Тарас Шевченко, "Сон": "чекати" - 0, "ждати" - 2.
7) Тарас Шевченко, "Гайдамаки": "чекати" - 0, "ждати" - 6.
8) Тарас Шевченко, "Наймичка": "чекати" - 0, "ждати" - 6.
9) Марко Вовчок, "Пройдисвіт": "чекати" - 2, "ждати" - 6.
10) Марко Вовчок, "Інститутка": "чекати" - 0, "ждати" - 17.
11) Леся Українка (волинянка!), "Кассандра": "чекати" - 2, "ждати" - 11.
12) Леся Українка, "Лісова пісня": "чекати" - 3, "ждати" - 13.
13) Іван Франко (галичанин!), "Лис Микита": "чекати" - 4, "ждати" - 27.
14) Іван Франко, "Захар Беркут": "чекати" - 7, "ждати" - 33.
15) Іван Франко, "Борислав сміється": "чекати" - 22, "ждати" - 80.
Я гадаю, що це чудово засвідчує міру вжитку цих двох слів у живій народній мові.

Ого, подивований, що геть і галичанин Франко частіше "ждав". Чудова робота, Русине.

Спасибі. Я, щоправда, не знаю, чи Франко вживав частіше "ждати", бо спрямовувався на мовний зразець підмосковської України чи тому, що слово "ждати" було поширене й на Галичині. Однак виміркувати з мого досліду можна тільки одне: серед українців, що розмовляють живою народною мовою, слово "ждати" та його родичі поширені більше, ніж "чекати", а хто витискає "ждати" словом "чекати", робить шкоду українській мові.

"польська - Poczekalnia;
болгарська - чакалня;
сербська - чекаоница;
хорватська - čekaonica;
словацька - čakáreň."

І що ми маємо з того виміркувать?

"1864 рік, Матвій Номис:
853. Московський час, як жидівський зараз (’). Б.
(*) як и жидівський—не перечекаєш. Гат........."
Це набір витягів, copy-paste, без аналізу, де, в якій частині України, записано слова.

До чого тут Караванський? Хиба ж він класик руського письменства?

А що має довести приклад із сумнозвісного СУМа?

Я вже одповів вам десь инде, що вжиток слова в тодішній письмовій мові нічого не свідчить щодо його поширення в розмовній мові.

Якщо є "наразі", то викидай його відразу 🙈