Зала очікування — місце на вокзалі, де можуть перебувати пасажири.
Приклад вживання
Зал очікування - спеціально обладнане приміщення вокзалу з
місцями для сидіння, призначене для тимчасового перебування
пасажирів, які очікують відправлення чи прибуття поїзда. ( Пункт
1.8 розділу 1 доповнено терміном згідно з Наказом Мінтрансу N 1069
( z1611-04 ) від 06.12.2004 ) (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0620-98#Text).
Походження
"Зала" прийшла з німецької чи французької мови через російську й через польську (https://goroh.pp.ua/%D0%95%D1%82%D0%B8%D0%BC%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D1%96%D1%8F/%D0%B7%D0%B0%D0%BB%D0%B0). Ужиток "очікувати" у живій розмовній мові обмежується З. Україною.
Ви кривите душею, називаючи витискання мовних явищ більшості мовними явищами меншості "впливами". Цікаво, що прізвище у Вас не західноукраїнське. Значить, Ви свідомо цураєтесь дідівської мови. Чому?
Дорогенький Oleksa Rusyn читайте українську літературу котру писали геть не західняки Пана́с Ми́рний, Олесь Донченко, Максим Рильський, завітайте на сторінки словника Бориса Грінченка, який був ніяким не західняком і буде вам щастя пізнати українську мову. Зізнайтеся вже, що ви тут для того аби роз'єднувати українців. Вам дай волю, ви суржик зробите стандартом української мови, але то не кінець, бо кінцевою метою у вас є повне знищення мови
Наводжу витяг із "Кривого дзеркала української мови" великого знавця української живої розмовної мови письменника Івана Нечуя-Левицького про мовний ужиток Михайла Грушевського: "Але мову неможна назвати украiнською, близькою до мови наших классиків, або до вченоі мови Драгоманова та д. Комарова. Це та ж таки галицька говірка з усіма йіі прикметами й одличками од справдешньоi украінськоі мови. І тут таксамо скрізь бачимо галицьке — від, сей, житє, житєм (навить замісць — живоття)! окремо, окремий, очи, на поли, польські падіжі — на зібраню, завдань, слово — здібний (здатний, придатний), чекаю, тримає, рішучо (наважливо), окремі землі (опрічні землі), ріжні (різні, усякові), трівку (?) форму, у ріжних охорон (оборон, захисту), відомостей; тут є і великоруські слова: в глубину (в глибиню), безповоротно, і грабити і грабувати, постарався (подбав). Вітовт двинув па них своі сили (?), чекаючи йіх, (рушив своє військо, сподіваючись йіх).". Чого б це прикмітний письменник так бентежився, якби слово "чекати" було справді поширене в усіх українських землях? Ви хоч прислухаєтесь до живої розмовної мови наддніпрянців чи спілкуєте тільки з тими, що навчились мови з офіційних помосковщених і погаличанщених книжок?
У вас якесь патологічне несприйняття українських слів, навіть якщо й справді слово "чекати" більше на заході України вживане, то воно все одно українське і зовсім не аргумент, що "меншість нав'язує більшості", бо наприклад вживати слово "сябер" замість "партнер" як пропонуєте ви, це можна точно так само сказати, що ви намагаєтеся нав'язати більшості, слово котре в Україні взагалі не використовується, натомість відоме як слово білоруське
Oleksa Rusyn, я не кривлю. Рідня по батькові у мене з Черкащини, мамина — з Львівщини. Для мене рідні слова як і «ждати», так і «чекати». І вони обоє мають право на існування в українській, так як є для неї питомими.
Але я щиро дивуюся вашому категоричному несприйняттю західних слів. Може ше будете закликати до того, аби Галичина відділилася? Бо літературна мова це та, яка учитує у рівній мірі всі говірки території країни.
"Степан. Ви таки, як бог дасть, на мою науку ДОЧЕКАЄТЕСЬ!",
"Голос Химки (з-за дверей). Та ЧЕКАЙТЕ, ще не кипить!"
- Класик української літератури Михайло Старицький ("ЗА ДВОМА ЗАЙЦЯМИ", 1883 р.)
"...як яблучко влітку, повне вщерть... ЧЕКАЄ своєї пори, свого часу...", "Явдоха була вже заручена і тілько ЧЕКАЛА осені, щоб весілля грати."
- Панас Мирний – класик української літератури. («Палійка»)
http://ocls.kyivlibs.org.ua/mirnii/tvori/Opovidanny/Paliyka.htm
Я не можу поважно ставиться до слів людини, що нехтує мовний ужиток класиків українського письменства та народної творчості й удає, що "ждать" не українське слово.
- "Гей, як діждемо святого великодня" (народна дума "Маруся Богуславка");
- "Козаки-панове!
Добре майте,
Один другого одмикайте,
Кайдани із ніг, із рук не кидайте,
Полуночної години дожидайте!" (народна дума про Самійла Кішку);
- "Станьте ж, братці, коней попасіте,
І мене підождіте,
І з собою на коней возьміте,
До городів християнських хоч мало підвезіте" (народна дума про трьох братів Азовських);
- "Перше все сподівались: молодий пан буде добрий, та й дождали собі доброго!" (Марко Вовчок. "Горпина");
- "Серце Прісьчине пило. Вона сьогодні ждала Пилипа" (Панас Мирний. "Повія");
- навіть у галичанина Івана Франка знаходимо: "Добре то старі казали:
Жди від ворога похвали!" ("Лис Микита").
Тож, іще раз: читайте народну творчість і класиків, а надто з-поза Західної України. І прислухайтесь до людей, що розмовляють живою народною мовою, а не до тих, що перейшли з московської мови на те, що вони мають за українську.
Чека́льня -і, ж. Кімната в адміністративній установі, лікарні і т. ін., де відвідувачі чекають на прийом у кого-небудь, на зустріч з якою-небудь особою // Великий тлумачний словник сучасної української мови
https://slovnyk.me/dict/vts/чекальня
Oleksa Rusyn, це особисто для Вас: "На світанку недарма ж вона прислухалася до розмов хворих в амбулаторній ЧЕКАЛЬНІ (Іван Ле) https://slovnyk.me/dict/newsum/чекальня Іван Ле - с. Мойсинці, Золотоніський повіт, Полтавська губернія.
Іван Ле не класик української літератури. Він творив за СССР. Вам годилось би заглибиться в історію українського словництва, перш як подавать статті із словників. Вони не мають цінності без історичного контексту. До того ж, ми не знаємо, чи сам письменник ужив того слова чи йому "помогли". Оно почитайте, як друкарка повиправляла "тільки" на галицьке "лише" в Б. Антоненка-Давидовича: http://yak-my-hovorymo.wikidot.com/chy-tilky-lyshe. Гадаєте, що то був поодинокий випадок і тільки з одним словом?
Народня приказка з м. Батурина (19 ст.):
8850. — "...Зашлюбитись не дощик ПЕРЕЧЕКАТИ.(місто Батурин, Чернігівська губернія)"
— Матвій Номис. Українські приказки, прислів'я і таке інше (1864). — С. 169.
https://archive.org/stream/nomis1864#page/n181/mode/2up
Про таке кажуть: що недочув, то добрехав. У Номиса тільки згадано, що це слова з "Ужинку рідного поля" Миколи Гатцука, а в "Ужинку..." нема ані слова про те, де записано приказку.
Народнє прислів'я, Сумщина (19 ст.):
30. — "Старий брох, розсипав горох, не вмів позбірати, та став дня ЧЕКАТИ; як дня ДОЧЕКАВ, горох позбірав (зорі).
(Збірослов Лазаревського)." — Матвій Номис. Українські приказки, прислів'я і таке інше (1864). — С. 291.
Лазаревський Василь Матвійович - с. Шевченкове, Конотопського району Сумської області. https://archive.org/stream/nomis1864#page/n291/mode/2up
З чого Ви взяли, що та загадка з Сумщини? У книжці є тільки примітка "Зб[і]р[ослов] Лаз[аревського]. Дарма звідки родом Лазаревський. Він збирав приказки з усіх українських земель, як збирав слова й Грінченко.
Ви не читаєте тексту розуміючи. Це слова не самого Чубинського, а він записав їх, як був в одрядженні. А їздив він не тільки по Наддніпрянщині, а й по Волині, Поділлі та Берестейщині, що менш як за 100 год доти були перейшли од Польщі до Російської імперії.
Повторюю: Ви не читаєте тексту розуміючи. Це слова не самого Чубинського, а він записав їх, як був в одрядженні. А їздив він не тільки по Наддніпрянщині, а й по Волині, Поділлі та Берестейщині, що менш як за 100 год доти були перейшли од Польщі до Російської імперії.
"НАВАЛЬ, с.м. "...тилко на мѣстцу отстрелювалася, болшого ЧЕКАЮЧИ на себе Козацкого навалу. (Вел. IV, 18)."
- Самійло Величко (1670—† після 1728, с. Жуки, нині Полтавський район, Полтавська область, Україна). - Тимченко Є. Матеріали до словника писемної та книжної української мови XV-XVIII ст. Книга 1. А-Н. 2002. – С. 449. https://archive.org/stream/kniga1#page/n447/mode/2up
Писемна та книжна староукраїнська мова тому й називається писемна та книжна, що її вживали тільки на письмі. Це була мішанина церковнослов'янської, розмовної української й польської мов. І знову ж таки у мене постає питання: що Ви знаєте про історію української мови й українського словництва?
Авжеж! :) - Полтавець Величко "позичив" слова "ЧЕКАЮЧИ" та "ЧЕКАЮТЬ" - у "галичан"! - І це все задля того, щоб ніхто з полтавців його не зрозумів! - Дива та й годі! )))
Спасибі. Я, щоправда, не знаю, чи Франко вживав частіше "ждати", бо спрямовувався на мовний зразець підмосковської України чи тому, що слово "ждати" було поширене й на Галичині. Однак виміркувати з мого досліду можна тільки одне: серед українців, що розмовляють живою народною мовою, слово "ждати" та його родичі поширені більше, ніж "чекати", а хто витискає "ждати" словом "чекати", робить шкоду українській мові.
СУМ дуже непевне джерело. Нема геть ніякого доброго приводу призначати "дожидальню" до розмовного стилю, ані ставити це слово в підлеглість до "чекальні".
Oleksa Rusyn, вам не здається, що аби слово "очікувати" не обмежувалося як ви написали заходом України, то вам особисто ліпше вивчити українську мову, а не вилучати з неї слова?
Зала очікування — місце на вокзалі, де можуть перебувати пасажири.
Зал очікування - спеціально обладнане приміщення вокзалу з
місцями для сидіння, призначене для тимчасового перебування
пасажирів, які очікують відправлення чи прибуття поїзда. ( Пункт
1.8 розділу 1 доповнено терміном згідно з Наказом Мінтрансу N 1069
( z1611-04 ) від 06.12.2004 ) (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0620-98#Text).
"Зала" прийшла з німецької чи французької мови через російську й через польську (https://goroh.pp.ua/%D0%95%D1%82%D0%B8%D0%BC%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D1%96%D1%8F/%D0%B7%D0%B0%D0%BB%D0%B0). Ужиток "очікувати" у живій розмовній мові обмежується З. Україною.
Перекладаємо слово зала очікування
Слово "чекати" не поширене в південно-східних говірках України, що становлять більшість українських говірок. Тож я на його не приставатиму.
а чому інша частина України не має права впливати на літературну мову?
Ви кривите душею, називаючи витискання мовних явищ більшості мовними явищами меншості "впливами". Цікаво, що прізвище у Вас не західноукраїнське. Значить, Ви свідомо цураєтесь дідівської мови. Чому?
Дорогенький Oleksa Rusyn читайте українську літературу котру писали геть не західняки Пана́с Ми́рний, Олесь Донченко, Максим Рильський, завітайте на сторінки словника Бориса Грінченка, який був ніяким не західняком і буде вам щастя пізнати українську мову. Зізнайтеся вже, що ви тут для того аби роз'єднувати українців. Вам дай волю, ви суржик зробите стандартом української мови, але то не кінець, бо кінцевою метою у вас є повне знищення мови
Чекати поширене по всій етнічній українській території, не видумуйте.
Наводжу витяг із "Кривого дзеркала української мови" великого знавця української живої розмовної мови письменника Івана Нечуя-Левицького про мовний ужиток Михайла Грушевського: "Але мову неможна назвати украiнською, близькою до мови наших классиків, або до вченоі мови Драгоманова та д. Комарова. Це та ж таки галицька говірка з усіма йіі прикметами й одличками од справдешньоi украінськоі мови. І тут таксамо скрізь бачимо галицьке — від, сей, житє, житєм (навить замісць — живоття)! окремо, окремий, очи, на поли, польські падіжі — на зібраню, завдань, слово — здібний (здатний, придатний), чекаю, тримає, рішучо (наважливо), окремі землі (опрічні землі), ріжні (різні, усякові), трівку (?) форму, у ріжних охорон (оборон, захисту), відомостей; тут є і великоруські слова: в глубину (в глибиню), безповоротно, і грабити і грабувати, постарався (подбав). Вітовт двинув па них своі сили (?), чекаючи йіх, (рушив своє військо, сподіваючись йіх).". Чого б це прикмітний письменник так бентежився, якби слово "чекати" було справді поширене в усіх українських землях? Ви хоч прислухаєтесь до живої розмовної мови наддніпрянців чи спілкуєте тільки з тими, що навчились мови з офіційних помосковщених і погаличанщених книжок?
У вас якесь патологічне несприйняття українських слів, навіть якщо й справді слово "чекати" більше на заході України вживане, то воно все одно українське і зовсім не аргумент, що "меншість нав'язує більшості", бо наприклад вживати слово "сябер" замість "партнер" як пропонуєте ви, це можна точно так само сказати, що ви намагаєтеся нав'язати більшості, слово котре в Україні взагалі не використовується, натомість відоме як слово білоруське
чекати навіть в російській є("бьіть на чеку"), як і в усіх других слов'янських мовах, - це давнє праслов'янське слово
Oleksa Rusyn, я не кривлю. Рідня по батькові у мене з Черкащини, мамина — з Львівщини. Для мене рідні слова як і «ждати», так і «чекати». І вони обоє мають право на існування в українській, так як є для неї питомими.
Але я щиро дивуюся вашому категоричному несприйняттю західних слів. Може ше будете закликати до того, аби Галичина відділилася? Бо літературна мова це та, яка учитує у рівній мірі всі говірки території країни.
чека́льня r2u.org.ua: чекальня
Це анічогісінько не доводить щодо поширеності цього слова в українських говірках. Пошукайте слова "чекати" в класиків з-поза Західної України.
Слово "чекати" - загальновідоме в Україні ))) sum.in.ua: chekaty
"ЧЕКАТЬ = ждать"
- Енеїда. 1798. - Класик української літератури Іван Петрович Котляревський https://www.wdl.org/ru/item/11805/view/1/176/
"Степан. Ви таки, як бог дасть, на мою науку ДОЧЕКАЄТЕСЬ!",
"Голос Химки (з-за дверей). Та ЧЕКАЙТЕ, ще не кипить!"
- Класик української літератури Михайло Старицький ("ЗА ДВОМА ЗАЙЦЯМИ", 1883 р.)
"...як яблучко влітку, повне вщерть... ЧЕКАЄ своєї пори, свого часу...", "Явдоха була вже заручена і тілько ЧЕКАЛА осені, щоб весілля грати."
- Панас Мирний – класик української літератури. («Палійка»)
http://ocls.kyivlibs.org.ua/mirnii/tvori/Opovidanny/Paliyka.htm
Ждальня — ЧЕКАЛЬНЯ, почекальня // Словник чужослів. Павло Штепа https://slovnyk.me/dict/foreign_shtepa/ждальня
Я не можу поважно ставиться до слів людини, що нехтує мовний ужиток класиків українського письменства та народної творчості й удає, що "ждать" не українське слово.
- "Гей, як діждемо святого великодня" (народна дума "Маруся Богуславка");
- "Козаки-панове!
Добре майте,
Один другого одмикайте,
Кайдани із ніг, із рук не кидайте,
Полуночної години дожидайте!" (народна дума про Самійла Кішку);
- "Станьте ж, братці, коней попасіте,
І мене підождіте,
І з собою на коней возьміте,
До городів християнських хоч мало підвезіте" (народна дума про трьох братів Азовських);
- "Перше все сподівались: молодий пан буде добрий, та й дождали собі доброго!" (Марко Вовчок. "Горпина");
- "Серце Прісьчине пило. Вона сьогодні ждала Пилипа" (Панас Мирний. "Повія");
- навіть у галичанина Івана Франка знаходимо: "Добре то старі казали:
Жди від ворога похвали!" ("Лис Микита").
Тож, іще раз: читайте народну творчість і класиків, а надто з-поза Західної України. І прислухайтесь до людей, що розмовляють живою народною мовою, а не до тих, що перейшли з московської мови на те, що вони мають за українську.
ЧЕКА́ЛЬНЯ // Словник української мови у 20 томах https://slovnyk.me/dict/newsum/чекальня
Що Ви знаєте про історію українського словництва?
Чека́льня -і, ж. Кімната в адміністративній установі, лікарні і т. ін., де відвідувачі чекають на прийом у кого-небудь, на зустріч з якою-небудь особою // Великий тлумачний словник сучасної української мови
https://slovnyk.me/dict/vts/чекальня
Oleksa Rusyn, це особисто для Вас: "На світанку недарма ж вона прислухалася до розмов хворих в амбулаторній ЧЕКАЛЬНІ (Іван Ле) https://slovnyk.me/dict/newsum/чекальня Іван Ле - с. Мойсинці, Золотоніський повіт, Полтавська губернія.
Іван Ле не класик української літератури. Він творив за СССР. Вам годилось би заглибиться в історію українського словництва, перш як подавать статті із словників. Вони не мають цінності без історичного контексту. До того ж, ми не знаємо, чи сам письменник ужив того слова чи йому "помогли". Оно почитайте, як друкарка повиправляла "тільки" на галицьке "лише" в Б. Антоненка-Давидовича: http://yak-my-hovorymo.wikidot.com/chy-tilky-lyshe. Гадаєте, що то був поодинокий випадок і тільки з одним словом?
:)
Це все, що Ви спромоглись одповісти?
Народня приказка з м. Батурина (19 ст.):
8850. — "...Зашлюбитись не дощик ПЕРЕЧЕКАТИ.(місто Батурин, Чернігівська губернія)"
— Матвій Номис. Українські приказки, прислів'я і таке інше (1864). — С. 169.
https://archive.org/stream/nomis1864#page/n181/mode/2up
Про таке кажуть: що недочув, то добрехав. У Номиса тільки згадано, що це слова з "Ужинку рідного поля" Миколи Гатцука, а в "Ужинку..." нема ані слова про те, де записано приказку.
Недобачив, це не "добрехав", а от Ви тут намагаєтесь "переконати" уявного читача, що слово "чекати" нібито "не поширене" )))
Народнє прислів'я, Сумщина (19 ст.):
30. — "Старий брох, розсипав горох, не вмів позбірати, та став дня ЧЕКАТИ; як дня ДОЧЕКАВ, горох позбірав (зорі).
(Збірослов Лазаревського)." — Матвій Номис. Українські приказки, прислів'я і таке інше (1864). — С. 291.
Лазаревський Василь Матвійович - с. Шевченкове, Конотопського району Сумської області. https://archive.org/stream/nomis1864#page/n291/mode/2up
З чого Ви взяли, що та загадка з Сумщини? У книжці є тільки примітка "Зб[і]р[ослов] Лаз[аревського]. Дарма звідки родом Лазаревський. Він збирав приказки з усіх українських земель, як збирав слова й Грінченко.
"Лазаревський. Він збирав приказки з УСІХ українських земель"
.
Детальніше будь ласка.
"Як би на вас ЧЕКАВ, то досі вмер би." — Чубинський Павло, автор Гімну України. (хутір Чубинський, нині в межах м. Бориспіль, Київська область) http://hrinchenko.com/slovar/znachenie-slova/64352-chekaty.html#show_point
Ви не читаєте тексту розуміючи. Це слова не самого Чубинського, а він записав їх, як був в одрядженні. А їздив він не тільки по Наддніпрянщині, а й по Волині, Поділлі та Берестейщині, що менш як за 100 год доти були перейшли од Польщі до Російської імперії.
:) - "Як би на вас ЧЕКАВ, то досі вмер би" — Чубинський Павло (Черкаський у. Київської губернії) https://archive.org/stream/chubynsky1.2#page/n49/mode/2up
Повторюю: Ви не читаєте тексту розуміючи. Це слова не самого Чубинського, а він записав їх, як був в одрядженні. А їздив він не тільки по Наддніпрянщині, а й по Волині, Поділлі та Берестейщині, що менш як за 100 год доти були перейшли од Польщі до Російської імперії.
Уважніше: "Як би на вас ЧЕКАВ, то досі вмер би" — Чубинський Павло (записано в - ЧЕРКАСЬКОМУ У. [а це - КИЇВСЬКА ГУБЕРНІЯ])
"НАВАЛЬ, с.м. "...тилко на мѣстцу отстрелювалася, болшого ЧЕКАЮЧИ на себе Козацкого навалу. (Вел. IV, 18)."
- Самійло Величко (1670—† після 1728, с. Жуки, нині Полтавський район, Полтавська область, Україна). - Тимченко Є. Матеріали до словника писемної та книжної української мови XV-XVIII ст. Книга 1. А-Н. 2002. – С. 449. https://archive.org/stream/kniga1#page/n447/mode/2up
Писемна та книжна староукраїнська мова тому й називається писемна та книжна, що її вживали тільки на письмі. Це була мішанина церковнослов'янської, розмовної української й польської мов. І знову ж таки у мене постає питання: що Ви знаєте про історію української мови й українського словництва?
НУЖДНИКЬ, "... Негодяй. Нужднику, ЧЕКАЮТЬ
тебе кайдани и муки, не утече хочь ся проволоче. Вел. IV, 210. (Самійло Величко) ... Так само. - С. 511. https://archive.org/stream/kniga1#page/n509/mode/2up
Те саме, що й передніше: це не приклад розмовної української мови.
Авжеж! :) - Полтавець Величко "позичив" слова "ЧЕКАЮЧИ" та "ЧЕКАЮТЬ" - у "галичан"! - І це все задля того, щоб ніхто з полтавців його не зрозумів! - Дива та й годі! )))
Я попорпав трохи твори класиків українського письменства. І ось що там знайшов:
1) Котляревський, "Енеїда": "чекати" - 0, "ждати" - 4.
2) Котляревський, "Наталка-полтавка": "чекати" - 0, "ждати" - 6.
3) Григорій Квітка-Основ'яненко, "Маруся": "чекати" - 0, "ждати" - 36.
4) Панас Мирний, "Палійка": "чекати" - 2, "ждати" - 16.
5) Панас Мирний, "Хіба ревуть воли, як ясла повні?": "чекати" - 0, "ждати" - 91.
6) Тарас Шевченко, "Сон": "чекати" - 0, "ждати" - 2.
7) Тарас Шевченко, "Гайдамаки": "чекати" - 0, "ждати" - 6.
8) Тарас Шевченко, "Наймичка": "чекати" - 0, "ждати" - 6.
9) Марко Вовчок, "Пройдисвіт": "чекати" - 2, "ждати" - 6.
10) Марко Вовчок, "Інститутка": "чекати" - 0, "ждати" - 17.
11) Леся Українка (волинянка!), "Кассандра": "чекати" - 2, "ждати" - 11.
12) Леся Українка, "Лісова пісня": "чекати" - 3, "ждати" - 13.
13) Іван Франко (галичанин!), "Лис Микита": "чекати" - 4, "ждати" - 27.
14) Іван Франко, "Захар Беркут": "чекати" - 7, "ждати" - 33.
15) Іван Франко, "Борислав сміється": "чекати" - 22, "ждати" - 80.
Я гадаю, що це чудово засвідчує міру вжитку цих двох слів у живій народній мові.
Ого, подивований, що геть і галичанин Франко частіше "ждав". Чудова робота, Русине.
Спасибі. Я, щоправда, не знаю, чи Франко вживав частіше "ждати", бо спрямовувався на мовний зразець підмосковської України чи тому, що слово "ждати" було поширене й на Галичині. Однак виміркувати з мого досліду можна тільки одне: серед українців, що розмовляють живою народною мовою, слово "ждати" та його родичі поширені більше, ніж "чекати", а хто витискає "ждати" словом "чекати", робить шкоду українській мові.
почека́льня r2u.org.ua: почекальня
ПОЧЕКА́ЛЬНЯ, і, ж., зах. Те саме, що чека́льня // Словник української мови (СУМ-20) https://slovnyk.me/dict/newsum/почекальня
Назвища приміщень, де одбувається якась дія, звичайно позначаються одним словом із суфіксом "-ня".
Є таке слово у Яворницького.
+
Хоча... Ждальня — Чекальня, почекальня Словник чужослів. Павло Штепа https://slovnyk.me/dict/foreign_shtepa/ждальня
Читайте мою одповідь у перекладі "чекальня".
Дожидатися поїзда
"-ся" тут хоч і можливе, та не потрібне. "Дожидать(ся)" та "ждать" - синоніми. Тому й "дожидальня" теж годиться як синонім. Даю +.
Дивна логіка. Коли дожидатися є = ждати, то нач є довше слово, коли чепінь до- в нім нич до товку не дасть?
Мене дивує Ваше питання. Неначе я сам вигадав слово "дожидать". Воно було задовго до мене. Є в ужитку та словниках.
Мені бай дуже. Я то йму за девіацію. Коли суть твари ждати, чекати, твари дожидатися, очікувати суть зайви.
З погляду теорії та естетики погоджуюсь.
Дяка!
ДОЖИДА́ЛЬНЯ, і, ж., розм. Те саме, що чека́льня // Словник української мови (СУМ-11) https://slovnyk.me/dict/sum/дожидальня
СУМ дуже непевне джерело. Нема геть ніякого доброго приводу призначати "дожидальню" до розмовного стилю, ані ставити це слово в підлеглість до "чекальні".
Oleksa Rusyn, вам не здається, що аби слово "очікувати" не обмежувалося як ви написали заходом України, то вам особисто ліпше вивчити українську мову, а не вилучати з неї слова?