Райбати, рихтувати, штимувати, пуцувати, шпанувати, шпацирувати, лахати... XDD

А в яцї значеннї мислите то слово ‹лахати›? Є бо в руськї ‹лахати› в значеннї "підбирати колоски" (Желехівський/Недїльський I, 398: ‹ла́хати› "Ähren lesen"), питомо — від прасл. *laxati від *lasu "лас(ий)".

Сміятися, реготати. Чув змалку слово в такім значенні ще в нульових роках, нині вже й не чую того ніде. Коли писав отой коментар, мав на думці, що "лахати" пішло з нім. lachen. Хоча можу й хибити...

Є ще вираз "лаха дерти", що значить "глузувати, насміхатися". Можемо то найти, наприклад, у "Лексиконі львівськім" на ст. 326. Там-таки, на ст. 325, до слова "лах" дано такі визначення:

1. зношена, знищена річ; дрантя (м, ср, ст);
2. знев. одяг; вбрання (ст);
3. вул. сміх (ст)

Третє значення, либонь, під нім. упливом і виникло, тож слід було дати дві статті, а не одну. Принаймні, мені не дуже ясно, як могло самостійно постати третє значення від перших двох... Сама словосполука "лаха дерти", гадаю, може бути каламбур, з огляду на значення питомого слова "лах" як "лахміття, дрантя, старий одяг".

Утім, чув ще від білорусів про схоже слово "лахаць". Отут інша вже бесіда. В ЭСБМ (том 5, ст. 262) є така стаття:

> Ла́хаць ², ла́хыць, ла́хъць ’гаварыць недазволенае’ (міёр., Нар. лекс.), навагр. ’пляткарыць, балбатаць’ (З нар. сл.), ’балбатаць, пустасловіць’ (Юрч.), ’гаварыць недарэчнае’ (паст., маст., смарг., Сл. паўн.-зах.). Рус. ёнаўск. (ЛітССР), прэйльск. (ЛатвССР) ла́хаць ’гаварыць пра тое, чаго не ведаеш’, наўг. ’смяяцца’, польск. łachać ’лаяць, ганьбаваць’. Экспрэсіўнае дзеяслоўнае ўтварэнне ад ↑лаяць (гл.), як maxati < majati ’махаць’, baxati < bajati ’гаварыць’ (Слаўскі, 4, 405).

То, мабуть, ніяк не доводить питомість українського "лахати", та все ж цікаво.

Иносе, та руське ‹лахати› в згаданім мною значеннї є питомо.

Вмїю читати, можу й Вас навчити. Слово ПЕРЕЙНЯТЕ, єму не мїсце в Чистилищї.

Де'сте Ви видїли "Ему"? 🧐🤦‍♂️🤷‍♂️

Вось зразок херзнаякої мови на Словотворї: "бо мая твая нє панімать 🤷‍♂️".

<збиткуватися над українською мовою>

Де'сте видїли щобим я збиткувалий ся над українською мовою?

"збиткувалий"?

<"збиткувалий"?>

Збиткувалий є дїєприкметник од збиткувати (=збиткував).

Уперше чую про вжиток дієслова "бути" разом із дієприкметником мин. часу з -ий на передачу мин. часу. Де можу докладніше про то почитати, чи то Ви на свій лад уже пишете? Я би тут сказав просто "...щоби'м ся збиткував...".

Збиткувалий же и є збиткував. Перве є повна форма, а друге – коротка.

Розумію. Та все ж звучить то з повними формами, даруйте на слові, дивацько. Не уявляю, щоби (до прикладу) хтось у мене в селі (ба, взагалі в Галичині чи Закарпатті) сказав "булий їм дома" чи там "читалий їс тоту книжку?", тільки "був їм дома" та й "читав їс тоту книжку?" відповідно. Із короткими чую то щодня, в літературі можемо найти, що в науковій, що в краснім письменстві, а з повними... Ну... До Вас на Словотворі — ніде. То не певен, чи є така конечна потреба вживати ту повні форми дієприкметників.

Менї просто суть до вподоби повни форми дїєприкметників, та се не є корїнно.

<Менї просто суть до вподоби>

То є жаден аргумент. И в повних (визначених) и в неповних (невизначених) тварів (дїє)прикмет є в реченнї своє мїсце. У присудковім зворотї є довжно користати з невизначених йих тварів.
___
И ще:
в ‹Де'сте Ви видїли "Ему"?› є слово ‹Ви› зайво.

<в ‹Де'сте Ви видїли "Ему"?› є слово ‹Ви› зайво.>

Чому? Невже не можна є сказати з ‹Ви›?

"Зайво" не значить "не можна". На всобу ти число каже вже сам кінець дїєслова: ‹сидиТЕ, пишеТЕ, хочеТЕ, їсТЕ, єсТЕ/'сТЕ› — певно ясно друга всоба множини чи вїчливости, тому ще више того є ставити ‹Ви› зайво. З ‹Ви› не є неправильно, доки на нім хочете ставити наголос.

Усі тут звернули не на ні речі уваги. Звущаються не НАД українською, а З неї.