goroh.pp.ua: мизгир

Гоже!

Вирішив поцікавитись відки таке дивне слово, і виявилось, що з ген усіх текстів української мови воно є ЛИШЕНЬ у словнику грінченка. І оно воно якось дуже підозріло!

А зважаючи, що більше ні в одній мові немає, хіба що в російській "мизги́рь", не певен, чи варто леліяти слово в українській мові. Чи не є це виплодом якогось мудрагеля, який і в російській книжці оце слово й почерпнув.

Виключити повністю ймовірність запозичення в рус. із вят. не можна, і все таки слід пам'ятати й про таке явище як ізоглоса, коли лексема є знана тільки в дву чи трьох мовах одної групи. Так, напр., окремі ізоглоси є засвідчено в слов'янській групі в двійцях чи трійцях, які взагалі не конечно вміщуються в рамки одної підгілки (східнослов'янську, західнословянську...), напр. вятсько-словацькі, словінсько-руські, лядсько-бовгарські тощо. Одне з пояснень таких ізоглос є попередній діалектний характер лексеми вже в прасл. добу. Оскільки сучасні мови виникли внаслідок узаємодії (конкретніше, конвергенції) числа говірок (гадно, в'язаних з племенами), то дуже строго дивлячись, поширення якогось слова пізніше, з творенням спільної мови, з одної говірки на їнші, можна трактувати як запозичення – а такім разі, з тієї ж мови в ту ж мову (напр., із одної говірки руської в інші говірки руської). А оскільки границі між давніми племенами не були постійні, то цілком імовірно би було припустити й спільність якої лексеми в суміжних говірках різних прамов (напр., праруської, правятської, пралядської тощо), а потім її поширення в решту говірок одної та решту говірок іншою. При чім, і поширення не мусить бути однакове в одній і в іншій мові; в одній така лексема може й лишитись локальною, в іншій поширившись. Добрі би пам'ятати, що й у вятській слово <мизгирь> не є поширене... Се, праві, додатково може, хоча й непрямо, свідчити проти гадки про його запозиченість у руську з вятської.