Я не проти, та згадайте, будь ласка, що я писав про словники. Тут мене непокоять 2 речі:
1) "-бОй" (а не "бІй");
2) згадано в єдиному, сучасному, словнику.
Визначиться, Вам мертвечину не викопувати чи сучасність закопувати?
Ну от Вам і звіробій, і звіробой r2u.org.ua: *бой
А ще набо́й та набі́й;
В сіє-то нещасливе врем'я
І в самий штурхобочний бой,
Троянське і латинське плем'я
Як умивалося мазкой,
...
І не харциз, людей щоб бити,
Для мене гидкий всякий бой.
Ви, як особа, що хизується своєю начитаністю, і як поборник сучасної української
літературної мови мали би впізнати ці 2 уривки.
Ага, уривки. Воно-то добре, та треба ще вміти прочитати. Попочитавши Котляревського (зараз мова не про інших), можна легко помітити:
1) він нерідко вставляв московізми-церковнослов'янізми (тут-таки: "врем'я");
2) вживав стягнені форми слів, із порушенням чергувань тощо заради рими й ритму.
Якщо слово з порушенням звичого взору й ужите в творі/засвідчене в словнику, треба добре перевірити, чи це не чуже. Це Вам не просто ctrl+F, ctrl+V, enter, ctrl+c, ctrl+V. Називати мене "поборником української літературної мови" -- щонайменше викривлення.
Докладніше див. Толоку
Зате не мертвечина