Слово "річ" у двоїні.
Річ – мовлення, слово, розмова. "На речах — наче на кобзі" (Словник Грінченка):
r2u.org.ua: річ
У двоїні це можна товкувати як "два потоки думок, кожний який виходить од одного з двох мовців".
Більше про дивовижну комуністами нищену двоїну:
uk.wikipedia.org: Двоїна#ХІХ ст. — ХХ ст.
http://vsviti.com.ua/ukraine/60983
Карл-Франц Ян Йосиф, у цьому поданні маєте двозначність. З одного боку визначаєте діалог як "розмову між двома особами", ще й посилюєте тяму "два" "полілогом" у прикладі. З іншого боку - у походженні кажете "διά – через; опрічно". Тут тої двоїни вже нема.
До того, антонімом до тями "полі" є "моно" та ніяк не "діа". Зогляду на походження діалог є "актом мови" безвідносно до кількости учасників.
Я би сказав, що це виглядає якось ось так:
Діялог Сенсулято (в широкому сенсі) ділить ся на:
1-Монолог
2-Діялог Сенсустрікто (суто між двома мовцями)
3-Полілог
rozmòufa
"діалог" є передусім просто/загалом розмова; ширший товк сеї тями: "... дву чи більша всіб" є просто доповнення, й окреме виділення "дву всіб" у сій тямі не є передбачено - "дву" мірить ("мається на увазі") не "вдна всоба", а найменше двї (проте найбільше тілько що то ще не буде глота).
Єлисіє, тут шукають слова для діялогу між суто двома мовцями (пропозиції для "полілог" є тут:
полілог (між багатьма мовцями)), "розмова" ж може підійти і для двох, і для трьох, десятьох, а деякі божевільні навіть можуть вести розмову з собою.
Нема потреби в окремім слові з такою конкретизацією
Багатство мови?
Й насправді це таки потрібно і часто використовується – у театрі. Там важливо, ведеться діялог чи полілог.
Грьчскє διάλογος нє мѣніть іно "розмълвѫ дву"; διά- "роз-" + λογος "мълва, слово, рѣчь". Коли хочєтє тъчьнити "діалог двох осіб", ирцѣтє: розмълва дву/двоіу.
Часто годиться, але чи завжди