Костомаров, певно, відчував лаконізм Шевченка на тлі не так харківських романтиків, як епігонів Котляревського, котрі свято вірили, що чим більше – тим краще (Михайло Назаренко)

– Молоді авторитетів не визнають, і це добре. Надмірне захоплення авторитетами плодить епігонів (Р. Іваничук, СУМ-20)

Правда, українські епігони Шевченка не раз «рвали кайдани», віщували «волю», але се звичайно були фрази, було пережовування не так думок, як поетичних зворотів і образів великого кобзаря (Іван Франко, ГРАК).

запозичення з західноєвропейських мов; н. Epigóne, фр. épigones (мн.), англ. epigone походять від гр. ἐπίγονος «народжений пізніше, нащадок», пов’язаного з дієсловом ἐπίγνομαι, утвореним з префікса ἐπι «на-, по-», похідного від прислівника ἔπι, ἐπί «тс.», спорідненого з дінд. арі, ав. aipi, дперс. аріу, і дієслова γίγνομαι «родитися», пов’язаного з γένος «рід» (ЕСУМ);

спочатку вживалося щодо конкретних груп людей у грецькій міфології та історії (Вікі)

англ. imitator, decadent (?) (e2u)