MEIGYDÉLAIOMŒSTY meigydélaiomœsty
/ˌmeʲʒ.dilɑˈjʊ̯͡ɔmysʲtʲ, ˌmeʒ.dilɑˈjʊ̯͡ɔmʉsʲtʲ, ˌmeʲʒ.dilɑˈjʊ̯͡ɔmʷosʲtʲ, ˌmeʲʒ.dilɑˈjʊ̯͡ɔmʊsʲtʲ/
___
Творено з meigy- (*medyu ← *medyon — первісно, родовий множини йменника *medya → <medya> "межа") "inter-, між-" + délai- — основа теп.ч. дієслова <délati>¹ (*dē-l-+-a-ti, від имене² *dē-l-o → <délo> "діло") + -om- (*-o- + -m- — з *-m- первісно почеп страдности³).
Усупереч непродуктивности (чи обмеженій продуктивности) почепа *-m-, иму його оживлення за корисне/потрібне, а то, не для передачі страдности в теп. часі, а значатни лат. -abilis (ще -ibilis, кінець кінцем -bilis) ≈ "датив/гіден/легок до/для". Про сей почеп та гинший пит передати тяму "interoperabilitas" руською буде в иншій статті ту. Сей лат. почеп став твердо й инотварно значити "датив/гіден/легок до/для". Коли не лічити черпання того самого лат. -bilis в инших мовах, є своя середизна на передачу такої значатни в: герм. мовах, а то від прагерм. *bēriz (первісно *"несучий/беручий → що йме/бере/несе в собі снагу"): нім., дін. -bar, нзм. -baar, угор. -hat-/-het- — також для передачі припущення/допущення/вмовности/бажання (ad "дає" → adhat "хай би дав, хай дасть, би дав"), гр. -ιμος (εκτελώ "I execute" → εκτέλεση "execution" → εκτελέσιμος "executable", διδάσκω "I teach" → διδάξιμος "teachable"). У руські же мові такий инотварна тварослівна середизна хибить — то-б'-то не'ма почепа для конкретно такого (й бажано суто такого — не мішеного з иншими) значення. У ще більше, ніж, віді, коли, нині, в добу множення й сталого росту тям, та тòнин між тямами, є де далі чути потребу точно розлучати ти тями й тòнини між йими, й часто йнотварно. На пр., не є те саме activity що actability що agentivity що agility, хоча в усіх лежить значатна "дія", не кажучи вже про operability, operativity, functionality, де такоже лежить (хай и частково коли) та же значатна "дія". 'Звичайних' (продуктивних) почепів (чи гинших) середизен сучасної вкраїнської мови на передачу такої значатни не стане. На пр., приметови почепи -en/-n- (*-yn-), -œuv/-ov-, -iœuv/-ev (*-(-y-)ou-) суть дуже загальни — вони просто значать відношення до слова, з йими лученого (stœul "стіл" → stolen "стільний", stolœuv "столовий"). Коли й суть лучаї, де, вони — сі почепи — в цілах словах и значать (а такі приклади таки суть), то вони або несуть ище яку гиншу значатну в иншах лученах з йими словах, або й та сама слова з йими може бути товковано не лише зо значатною "датив/годен/легок до/для чого".⁴ Дещо виразніше (зокрема в товці немішености з иншами функціями, хоча й там не повно) та слідніше передають сузнаку "годен/добен/мога/легок до/для" почепи: -iu/-au (*-a- / -i- — зависло від кінця пне дієслова, + *-u-), часто розширен -l- — -liv: gloumliu, gœudliu, doumliu, gnéuliu, boyézliu, muisliu, dbayliu, lascau, sméliu, leubiu, besédliu, xuorobliu, mliau, ménliu = mutabilis. Доста широко є явлен у чес. та слвц.: těkav(ý), tekavý "текучий", zvědav(ý), zvedavý "зацікавлений, цікавий", hĺbavý "який заглиблюється", vodivý "що може вести (пруд)", zabúdavý "ладен забувати" тощо, та й у сих є де-не-де сузнака "-bilis" не чітка, межує й зо сузнаками лат. "-ivus", "-ans/-ens" ("який що чинить, рус. -a, -ẽtiu, -õtiu"), "-andus" ( ≈ "призначен до/для чого"). Украйинська мова (в товці єї чинна ставила) лише з єї 'продуктивни' почепи явно тратить проти лат. чи тих же више лічених инших мов. Твари déyœuv "діїв, дієвий" чи déyen "дієн, дійний" не розлучають чітко operabilis від operativus, від activus, від actabilis, від agentivus, від **functionabilis, від operandus, від actor, від agens, від factor, від functionalis, від functionarius, від actualis, від actalis, від factalis, від factualis, від factitivus, від effectivus, від efficax, від efficiens. И то суть не голо приклади з латини, из сих слів, яко черпаних, жито в руські мові в різнах — ширшах чи вузьковидотвірнах — галузех, на пр.: "операнд" (у математиці чи наздансьці), "актант, актантний" та "агенс, агентний, агентність, агентивність", "фактитив (у мовознавстві), "оперант" (у медицині). Коли й додати до *dē-, *dē-y-, *dē-l-, *dē-n-, *dē-t- ище *orb-ot-, *orb-i-, *keyn-, *kon-, *koy-, українські мові ту, зо свойи лише 'плодиви' почепи, все ще є де за латиною стигати.
Попри свою неплодивість проти ставила вкраїнськи мови, почеп -m- у віддієслівнах словах досимо й нині, де з окрема є видко сузнаку лат. "-bilis", а то, чи не най яскраво в: rouxomœusty = mobilitas, rouxœum = mobilis, nerouxomœusty = immobilitas, nerouxœum = immobilis, védœum ≈ nobilis, védomœusty ≈ nobilitas, leubim ≈ amabilis. А че й за ту таки неплодивість почеп -m-, давно творивши страдни дієпримети, нині би міг добрі служити праві на передачу сузнаки "-abilis", не місячи гинші сузнаки.
Певну стійкість ятно до значатни лат. "-bilis" явить прасл. почеп *-uk- у рус.: lôuoc, beroc, xuistoc, xoutoc = habilis (*habbilis←*habibilis; loviti/byrati/xuistiti : habere "ẽti, imati, byrati ← *xapati"), vidoc = visibilis, guiboc/gnõtoc = flexibilis, trûoc = durabilis, stœyoc = stabilis.
___
¹ — http://hrinchenko.com/slovar/znachenie-slova/12452-dilaty.html#show_point , Желех. І, 185: дїла́ти ; Онишкевич І, 220: ділати "робити", також: діло́(!), ді́ло "діло, справа, почин, рада; особливість" ; Яворницький — слова *dēlati не'ма, та є *dēlo й похідні ; Словник старовкраїнської (руської) мови XIV-XV ст., 292: дєлати/дилати (дѣлати, 337) "робити, чинити, виконувати (з додатком и без), діяти ; Історич. сл-к української мови XVII—XVIII ст. (Тимченко), т. І, зошит ІІ, 857: дѣлати "чинити, робити, обробляти, порати". АТССУМ містить <ділання> без *<ділати>, та дієймя <ділання> не може бути без тякла дієслова.
² — СИСМ IV, 231—232: *dělati; V, 7—8: *dělo
³ — Давніше, на й.-є. рівні, віді, значення його значно ширше; загалом, може бути характеризоване 'орудністю'; роден почепу *-m-en в imẽ "*що ймуть≈беруть/носять → ім'я", témẽ "*що/де тнуть → тім'я", sémẽ "*що сіють → сім'я", pòlomẽ "*чим палять → полум'я", *onz-m-en (чи *onz-m-on-s?) → *õzmẽ → д.-рус. õzmeiny/ѫзмень "*звужене/звужуване → вузька протока й под.", *pled-m-en → plemẽ "*що плодять/множать → плем'я"; *-m-ons/-m-en-: *enk-y-m-on-s → †ẽcymui → ẽcymeiny "*гачкований → ячмінь", *ak-m-on-s → †camui → cameiny "*тесаний/чим тешуть → камінь", *-m-: *dou-m-o-s/-a → douma/doum "*дутий/дута → дума, дум", *kos-m-o(s)/a → cosom/cosmo/cosma "*що чешуть → косом/космо/косма", *pas-m-o → pasmo "*дуте, віяне → пасмо", *dū-m-o-s → duim "*дутий → дим", *kr- *"різати, краяти (ище творити; чарувати)" → *kr-o-m- → croma "*чим ділять/краять → крома, перегородка", *por-m-o-s → pòrôm "*чим пруть≈везуть/ведуть/несуть → пором"; крім словянських, изокрема, в гр. почепіх -ισμος, -μα(τ-), -ιμος, -μονία (ηγεμονία "*що є під вѡдством, 'водыня', 'вожище'), в лат. -mentum (argumentum "*те, чим пруть=спорять") тощо.
⁴ — Матерйали до сл-ка д.-рус. м. від И. Срезнівського кринуть приклади (й то дрібку йих) значатну з -yn- з вістою сузнакою "годен/добен до/для, мога що діти/чинити, able", ге вто: приимьныи "способный воспринимать", приѩтьныи "способный к принятию", продаждьныи "могущий быть купленным или подкупленным", доброотвѣтьныи "могущий хорошо отвечать", та й у тих значатну -yn- може бути товковано подекуди двояко — не йно ге лат. -bilis, а й -ivus.
Meigy- може бути й <меж-> и <між-> у ненаголошені чи слабонаголошені складі, ги, на пр. у -einïe: receinïe криє й вимову <рéчен(н)(я~є)> й вимову <рéчін(н)(я~є)>, чи oleiny <(г/в)óлень~(г/в)óлінь>.
Чого не тямлю, є чому, знаючи <é> є <і> з *ѣ, читаєте <la> ге <ля>.
Та, <-œusty> може, за деяками говірками, тякти й вимові <-усть> (більше чи менше), але рівно й вимовам <-ість> (<і> не передає тяклу вимову), <-ость ~ у꙼ость, -у꙼есть> — не лиш <-усть>.
Постійні переклади слів сполукою "див. змінку" – ускладнюють пошук, плутають через свою велику (у майбутньому, здогадуюся) кількість. Чому б вам не стати писати переклад кирилицею? Чи так це страшно? Люди, що побачать ваш переклад однаково його застосовуватимуть на кириличний лад.
Ільку, тут би все пояснила одна московська абревіатура з трьох буков.
А шкода...
<тут би все пояснила одна московська абревіатура з трьох буков.>
Що за московська абревіатура?
<Чому б вам не стати писати переклад кирилицею?>
Я не вім як.
@אלישע פרוש Я розумію, ви засновуєте переклад на руських коренях (мабуть), але потрібно навчитись пристосовувати це до сучасної граматики. Будь ласка, виправте переклади «див.змінку», їх підтримувати — точно не варіант, інакще ці переклади буде вилучено.
В цьому випадку, я так розумію, міждіяльність?
Міжділайомість, здається?
Луком,
«сучасної граматики»
Про «граматику»
Визначення "граматики" за Encyclopedia Britannica:
"grammar, rules of a language governing the SOUNDS, words, sentences, and other elements, as well as their combination and interpretation. The word grammar also denotes the study of these abstract features or a book presenting these rules. In a restricted sense, the term refers only to the study of sentence and word structure (syntax and morphology), excluding vocabulary and pronunciation."
(https://www.britannica.com/topic/grammar)
Визначення "граматики" за словником дінської мови:
"system af regler og strukturer der indgår i opbygningen af et sprog eller af sprog i almindelighed, især med hensyn til morfologi og syntaks, undertiden tillige FONOLOGI og semantik også om beskrivelsen af et sådant system, betragtet som fag eller videnskabelig disciplin"
/Система правил та структур, що входять в організацію~будову мови чи мов, особливо з оглядом на морфологію, синтаксу, йинколи й ФОНОЛОГІЮ та семантику, а також опис такої системи, розгляданий як галузь чи відна дисциплина/
(https://ordnet.dk/ddo/ordbog?query=grammatik)
Про «сучасну»
Переважна більшість подаваних на сім Проєкті слів є частина СУЧАСНОЇ ЛЕКСИКИ (див. ↑ визначення "граматики") сучасної української мови.
Тобто, під гаслом "питомости", засяг до "сучасної" лексики — частини сучасної української граматики — Ви підтримуєте. То чому не підтримуєте, під тим же гаслом, перегляд сучасного стану фонології та фонетики?
Особисто й крімно для Вас ище раз пишу, що писав ім уже кілько разів: чинне письмо НЕ передає руську фонологію вірно. В культивованих мовах письмо бере гляд на всі говірки — коли в ряді говірок, хай більшости, є межі між певними фонемами стерто, а в инших, хай меншости, ховано, на письмі / в правописи є різницю відбито.
У руські мові є й нині значна частина говірок, що розлучає рефлекси прарус.: *ē, *o перед слабими *u та *y, *e перед слабим *u, *e перед слабим *y, рефлекси прарус. *i та *ū, рефлекси прарус. *o не перед слабими *u та *ta, з одного боку, та *u сильним, из другого, рефлекси *e не перед слабими *u та *y, з одного боку, та *y сильним, из другого, рефлекси *ē після *g, *k, *x під наголосом, из одного боку, та *EN після *g, *k, *x під наголосом, из другого, в деяких говірках и рефлекси *ou та *ON. Чинне письмо передає рефлекси *ē, *o перед слабими *u та *y, *e перед слабим *u, *e перед слабим *y — часто різни в різних говірках — тим самим <і> кирилиці, рефлекси *i та *ū — також часто різни по говірках — тим самим <и>.
Будете казати, не впливає се на пити словотвору ту? Прямо впливає. Ото через вадність чинного письма пак тут виникають коментарі про "гомонімію" між <тин> "горожа, вір", та <тин> від дієслова "тяти", тоді як різні говірки розлучають рефлекси голосних у сих різних словах. При тім, розлучають часто свойим чином: у деяких протиставлення є через /ɪ/ : /ɘ̞/, в инших через протиставлення /ɪ/ : /ɤ/, в инших через протиставлення /i/ : /ɘ̞~ɨ; ɤ~ɯ/.
Щодо прарус. *o перед слабими *u та *y, не лише різні говірки розлучають його від прарус. *ē чи прарус. *e перед слабим *u та слабим *y, а ще й рефлекси такого *o суть розмайити по різних говірках. А все те чинне письмо передає тим самим <і>. На пр., <рік> "year; term" : <рік> "of rivers" : <рік> "he (has/had) said" : <рік> "I said". И до кожного з сих слів/тварів може бути різна вимова в різних говірках. На пр., для <рік> "year; term": [ryk], [rʏk], [rʉk], [rɥ͡ik], [rʷiʷk], [rʊ̯͡ɞk], [rʊ̯͡œk], [rʊ̯͡ɵk], [rʊ̯͡ɶk]. А для <рік> "of rivers": [ri͡i̯k], [ri͡ɘʲk], [ri͡ek, ri͡eʲk, ri̯͡eʲk, rʲe͡i̯k], [ri͡ɛk, ri̯͡ɛk]. А для <рік> "he (has/had) said": [rʲʉk, ri̯͡ʉk, rʲʏk].
Ряд говірок знає африкативизацію фрикативів: /s/ → [t͡s] ("гасати" [ɣ̞ɑt͡sɑtɪ], "snaga" [ˈt͡snɑɣ̞ɑ]), /z/ → [d͡z] ("zuõc" [d͡zwo̝͡u̯k], "zemia" [d͡zɛ̝mˈʎæ]), /ʒ/ → [d͡ʒ] ("gèrêlo" [d͡ʒərɛˈlʷɔ] ← [ʒərɛˈlʷɔ]). Чинне письмо дає писати або тільки <гасати>, <снага>, <звук>, <жерело>, або тільки <гацати>, <цнага>, <дзвук>, <джерело>.
По говірках є поширена варйація /s/ ~ [ʃ]: "sclo" [sklʷɔ ~ ʃklʷɔ], "smouga" [ˈsmu̯͡o̝ɣ̞ɐ ~ ˈʃmu̯͡o̝ɣ̞ɐ], "sporiti" [ˈspʷɔrɪtɪ ~ ˈʃpʷɔrɪtɪ]. При тім, де /ʃ/ є самостійна фонема, варйації єї з [s] не буває.
Є значна частина говірок, де фонема /t͡ɕ/ має рефлекс [t͡s] в усіх позиціях, а не лише перед /æ/ та /ɛ/, тобто "-eç" [-æt͡s], а не [-æt͡ɕ], "-ça" [-t͡sɐ], а не [-t͡ɕæ], "-ica" [-ɪt͡sɐ], йинде й [-it͡sɐ], а не [-ɪt͡ɕæ]. Чинне письмо дає писати або тільки <-ець> або тільки <-ец>, або тільки <-ця> або тільки <-ца>, або тільки <-иця> або тільки <-ица> або тільки <-іца>. При чім писання <ь, я, ьо, і, ю> після <ц> дає криве уявлення, що нібито вихідний / by default рефлекс відповідної фонеми є "твердий" [t͡s], и що його "мяку" вимову є потрібно додатково значити на письмі через <ь, я, ьо, і, ю>, коли дійсність є навпаки: by default вимова/рефлекс /t͡ɕ/ є [t͡ɕ] — "мяка", а "тверда" вимова [t͡s] є вторинна, позиційна. Фонема /t͡ɕ/ є результат не голосного за єю, а голосного перед єю.
Нескінченні дебати плодить саме чинне письмо в питанні "<і> або <и> на початку слів", саме через закріпленість тільки одного фонетичного значення за кожним из сих письмен. Примирення прихильників <и> та прихильників <і>, в умовах чинного письма може вести тільки до плодження двоякого писання. В дійсности же, коли вже говоримо про "питомість", до якої кличуть прибічники <и>, то тих "питомих" рефлексів на місці даного голосного є по говірках же більше ніж передбачають два лише письмена <і> та <и>, й таких письмен в инвентарі чинного письма не'ма. Виходить, про "питомість" вимови можемо говорити лише там, де нас пускають письмена? То-б'-то, там, де так-сяк можемо передати на письмі [ɪ], бо є <и> в инвентарі чинного письма, бо "чиясь баба так мови(ть)" (хоча чиясь инша баба мови(ть) и з [і] — "на щастя", тут є в инвентарі й <і>, яке, на нещастя, значить ище цілу купу гинших фонем), а там, де на пр., "баба мови(ть)" [ʏ] чи [ʉ] чи [ʊ̯͡ɞ], то вже про "бабу, яка мови(ть)" ни слова, бо письмене такого в инвентарі чинного письма не'ма.
У ненаголошені складі прарус. *e перед слабом *y в руські мові знає хитання, відбите й на письмі в тих самих словотваріх: <рéчення> ~ <рéчіння> (не кажучи вже про хитання сих з <рéченє>, <рéчінє>, <рéченя>, <рéчіня>, <рéченні>, <рéчінні>, де жадне писання так чи так не передає звуки як слід, атьже в разі <-ння> та <-ннє> є ни [ɲːa] ни [ɲːɛ], але [ɲːɜ], а в разі <-ннє> та <-нні> є ни [ɲːɛ] ни [ɲːi], але [ɲːe] чи [ɲːɘ]). Тобто й тут, знову-таки, письмо змушує до вибору лиш одного писання, з <і> (<-іння>) або з <е> (<-ення>), при чім, ни те ни те не відбиває тут вірного звука, виховуючи чи то вдну криву вимову з [ʲi] чи другу криву вимову з [ɛ], коли в дійсности те хитання на письмі є неспромога передати на письмі [e͡i̯ ~ eʲ] — звука (під наголосом дифтонгоїдного характеру) відмінного від [i] та [ɛ]. И ся вбставина плодить пак недорозуміння в
тварі заяв шибу: "суфікс <-тель> є запозичення з московської чи 'старословянської'", коли в дійсности то є не менше питомий почеп у руські ніж в инших словянських мовах, тільки письмо кирилицею <-тель> не дає того видіти. У старіших руських памятках та словниках досимо хитанн писання сього почепа: и <-тіль>, и <-тель>, и <-тиль>, и <-тѣль>, що яскраво свідчить про намагання (й незмогу) передати звук, відмінний від [i] та від [ɛ]. Відсутність способу передачі /e͡i/ тисне й до вибору між <олень> та <олінь>, и в будь-якім разі, верх того писання чи другого так чи так учити йме криві вимові — або з [ɛ], або з [і], коли в дійсности там є проміжний нерівномірний звук [e͡i].
Чинне письмо плодить недорозуміння про "ікавізм", и заяви шибу: "слово 'точка' в значенні 'point' є запозичення з московської, бо, руською, ді, воно значить вид гризуна", коли в дійсности маємо до діла дві різні слові з різнома звукома в корени, й відповідно, різнома вимовома: у <tòcyka> "point, Punkt" є /ɒ/ з прарус. *u в сильній позиції, тобто: /ˈtɒt͡ʃ.kɐ/, а в <tœucyka> є звук (дифтонгоїдного характеру чи забарвлення) [ʊ̯͡o ~ ʷo] — питимий рефлекс из окрема північних говірок (або, з историчного погляду, т.зв. "києво-поліської" смуги говірок), якому відповідають рефлекси "високі", "передні" та "вузькі" в південно-західні смузі говірок (де тим рефлексам є дано криве ймя "ікавізвм" — жадного [і] там не'ма), тобто: /ˈtʊ̯͡ot͡ʃ.kɐ/. Чинне ж письмо й те й те передає вднаково: <точка>.
Апостроф між <б, м, п, в> та <я> диктує однозначну вимову відповідних приголосних + [j] + [a], коли в дійсности, говірки в відповідних словах тут знають цілий ряд розмайитих рефлексів. На пр., вимова слова <mẽso> може бути не лише [ˈmjaso] (в истоті: *[ˈme̯͡ɘsʷo]) — з [j] та [a], а й: [ˈmɲæs(ʷ)o], [ˈmɲɨs(ʷ)o], а в ненаголошені складі <ẽ>, на пр., у <pamẽty>, може бути не лише [ˈpɑmjatʲ] (в истоті: *[ˈpɑme̯͡ɘtʲ]), а й [ˈpɑmɲɨtʲ], [ˈpɑmɲetʲ], [ˈpɑmɲɘtʲ], [ˈpɑmɲɛtʲ], [ˈpɑmɲætʲ], [ˈpɑmetʲ], [ˈpɑmɘtʲ], [ˈpɑmʎɨtʲ], [ˈpɑmʎetʲ], [ˈpɑmʎɘtʲ], [ˈpɑmʎɛtʲ], [ˈpɑmʎætʲ].
И кинути писання апострофа, далі пишучи тою самою кирилицею, діла не рішить. На пр., у тваріх, на пр. <солов'я>, <сім'я> "familia", <об'ярмити>, <струп'я> (чого?), де в усіх є не <ẽ>, а <ïa>, всіх вище згаданих рефлексів не'ма. Слово <sémẽ> "semen, seed, σπέρμα" (за чинним письмом однаково писане <сім'я>, що й <сім'я> в <sémïa> "familia") <-mẽ> може бути мовлено й [-mjɐ], й [mjɨ], й [mjɜ], й [mjɘ], й [mɲɐ], й [mɲɨ], й [mɲɘ], й [mɲe], але в слові <sémïa>, <-ïa> може бути мовлено лише: [-mja], [-mjæ], [-mjɑ].
За <ї> в словах, на пр., <їм> "I eat", <їм> "them", <їство> "meals", <їство> "natura, φύσις" суть різни фонеми: <їм> = <émy> /ji͡em ~ jem ~ jim/ "I eat", <їм> = <yim> /jɪm ~ jɪ͡ɘm ~ jɘm] "them", <їство> = <ésstuo> /jistˈwɔ/ "meals", <їство> = <eisstuo> /jeʲstˈwɔ/ "natura, φύσις". А в <їржати>, попри збіг з деякими рефлекси за <ї> в <їм> "them", суть и рефлекси, яких у <ї> в <їм> "them" нема: [jɪrˈʒatɪ], [jɘrˈʒatɪ], а також [ɪrˈʒatɪ], [ɘrˈʒatɪ], [rˈʒatɪ] (минаючи вже гинши варйанти, де поруч [ʒ] можуть бути ще й [d͡ʒ] чи [d͡z] чи [d͡ʑ], а поруч [a] можуть бути й [æ], [ʲæ] чи [ɛ̝] чи [e]).
И то є йно вибірка з купи гинших проблем. Й усі вони торкають питання питомости — питомости вимови, фонетики та фонології, й, ВІДПОВІДНО, правого йих відбиття на письмі, ніж питання питомости лексики, тобто слів. А звук та фонема суть невід'ємни частини слова.
Вам уже 100500 раз казали, що користайте свою латинку на здоров'я в коментарі, але люд, що ходе на Словотвір глядати/творити відповідників черпаним словам переважно НЕ МОВОЗНАВЦІ й не можуть ані прочитати, ані оцінити Ваше письмо, тому записуйте слова чинним правописом.
Тож праве (як Ви собі придумали) чи не праве Ваше письмо - цього люди не знають. Є сучасне письмо, яким воно злим не було би, але це те письмо, яке всі розуміють і вміють ним користуватися.
Тож не множте зайвих незручностів простому люду й поважайте їнших.
О, оригінальні срачі про його правопис
Ну так передати вимови всіх говірок одразу це марна ідея (фонеми які зливаються у вимові трохи корисніше, але мабуть все ж так саме, може якісь окремі з них цінні). Ну, цікавий проект, але як правопис занадто навантажений. Ще й навпаки виходить, позбавляє способу показати вимову певної говірки, якщо подумати
Все ще пробую розібратись що відбувається, почитав нитку Фонетика, абетка та правопис на толоці, стає трохи зрозуміліше.
Отже ви придумали власну систему письма, засновану на латинці, яка може відображати руські слова, і ще особливість в тому що одне написання може відповідати багатьом вимовам, так? І ви випробовуєте це письмо тут на словотворі.
Але як ви це собі бачите? От ви додали переклад, інша людина зайшла і побачила його. Щоб зрозуміти що ви написали, людина має пройти навчання фонетики та різних діакритичних знаків, потім на толоці прочитати як працює саме ваша латинка, і тоді нарешті вона зможе обрати собі один із 10 варіантів вимови цього слова для користування, так?
ви посилаєтесь що кирилиця неточно щось передає — правильно, вона має лише 33 знаки і не може передати всіх всеможливих звуків. Але це добре, бо вона спрощує речі, щоб не було 10 варіантів читання [ri͡i̯k], [ri͡ɘʲk], [ri͡ek, ri͡eʲk, ri̯͡eʲk, rʲe͡i̯k], [ri͡ɛk, ri̯͡ɛk] вона передає їх як РІК. Є «рік» в якомусь іншому значенні — нічого страшного, от в англійській кожне слово 20 речей означає і нічого. Є дебати щодо чогось — ну і що? От введуть завтра ваше письмо — дебати щодо чогось зникнуть? Ні. І який сенс плодити 10 варіантів прочитання?
Якщо ввести зараз латинку суспільство розділиться, це в час коли нам як ніколи треба єдність. Можливо ваше письмо має глузд, але наразі в більшості користувачів воно викликає роздратування. У вас багато гарних перекладів, кирилицею, і піднімати давні руські корені — теж цікавий підхід, але переклади латинкою чи переклади «див.змінку» наразі просто засмічують наш осідок.
Все ще лідер
здатність до взаємодії
Зі віх слів, взаємодійнісь найбіль відповідне з кількох причин. 1. Милозвучне. 2. Легко вимовити. 3. Похідне, себто частини слова походять від слів що нам знані та зрозумілі. 4. Коли має бути відповідник слову “Interoperative”, то “Inter” перекладаний на «взаємо», а «дія» відноситься до “operation”. Більш дослівний переклад не відповідний, бо слова в ті самі слова в обох мовах, мають інакше забарвлення.
Один дядько з Самсунга пише, що Internet of things треба перейменувати в interoperability of things. Українською це було би "Зв'язок між речами". І це в обох значеннях: і передача даних, і взаємопов'язаність.
r2u.org.ua: спілчливий
інтероперабельність систем = сумісність систем
+++
+, ще й тут так загалом https://e2u.org.ua/s?w=interoperability&dicts=all&highlight=on&filter_lines=on. Але цікаво чи є якась важлива різниця з compatibility, я так розумію нема
+