Вимова: {ɪm.ˈstɪ͡ɘu̯two ~ ɘm.ˈstɪ͡ɘu̯stwo} – після приголосного, {m(ᵊ).ˈstɪ͡ɘu̯stwo} – після голосного.
Крім основи <imstif-, ’mstif->, від прикметника <imstif, ’mstif> "имстив(ий), ‘мстив(ий) = схильний/налаштований имстити" (у руській та д.-руській є повно форм з таким відтінком від такого чепене; стане дати в ЕСУМ, у версії вебовій – не стягненій – через ctrl+F: ивий, та в http://oldrusdict.ru/dict.html#: *ивый), в иншім є словотвір такий же в imstitstuo, ’mstitstuo (див. тут).
"До Чистилища"🤦🏻.
Ярославе, ви дуркуєте?Не перекладати сеє слово тільки тому що вам воно подобається?Чому ми не можемо використовувати власне слово а не романське?Звісно куди нам брудним слов'янам до цивилізованих романців🤔🧐🤨🙈.
Мстиць, мстицтво, мстицький?
Годі репетувати! Тут ваша істерика ні до чого 🤦♂️
Tacui slovo ‹mesty, ymstiti› ne godity tou. Teama ‹revanche, revanchism› e:
»the political policy of endeavouring to REGAIN LOST TERRITORY«, tô bui ne YMSTITI comou ci coho ci za coho/cyto a ŒDVOYOUATI goublenui zemyui. Ymstiti znacity platiti zlomy za zlo — tou ne'ma vertanïa si goublenui zemyui.
Latinscê slovo ‹revindico› (→ dphr. ‹revengier› → sphr. ‹revengier, revenger, revenchier› → phran. ‹revancher›) e ‹re-› "œd-, nazad, opeaty" + ‹vindico› = *‹vim dico› *"mœucy caziõ, I show might", se bui, *opeaty caziõ mœucy: vertaiõ suoyõ vòlôdõ [na pèredye goublené zemyé]".
Isce e i ‹reconquest› (‹riconquista›) — »the act or process of conquering something again, such as a territory«.
Rœuzniça meidyu ‹revanche, revanchism› ta ‹‹reconquest› (‹riconquista›) e:
'riconquista' — izisceno (he pravilo, navòrôpomy/napadomy), pac goubleno, a pac izisceno novo, œdizisceno,
'revanchism' — vertanïe pèredye suoyoho ta goublenoho.
Imabouty, pro pèreclad slova 'revanchism' e radxye byrati slovo ‹œdvoyouati› (ci ‹œdvoyiti›, ‹œdvititi›), a pro 'riconquista' ‹œdiziscati› ci ‹œddobouti›.
реванш
Вимова: {ɪm.ˈstɪ͡ɘt.stwo ~ ɪm.ˈstɪ͡ɘt͡stwo ~ ɘm.ˈstɪ͡ɘt.stwo ~ ɘm.ˈstɪ͡ɘt͡stwo} – після приголосного, {m(ᵊ).ˈstɪ͡ɘt.stwo ~ m(ᵊ).ˈstɪ͡ɘt͡stwo}.
Від основи imstit- (’mstit) infinitivum <imstiti, ’mstiti> (*mystiti/мьстити) чи supinum <imstit, ’mstit> (*mystitu/мьститъ) з абстрагованим від кавзативности -i-t- відтінка "тенденції, наміру, курсу дії", + -stuo (*-ystuo) значення стану.
Написання з апострофом – ’mstitstuo після голосного на кінці попереднього слова може бути арбітрально; письмо, яким є дано сі форми, стоїть на засадах морфофонематичної ортографії, тобто зберігає й відбиває на письмі морфемні та фонемні відношення всередині слова; після голосного й при збереженні на письмі <і-> в <imstiti, imstitstuo, ...> те <і-> все одно в вимові буде (має бути!) реалізовано скороченням у нескладовий звук, а фактично (за скупчення приголосних за ним) з повною його втратою ({ɪm.ˈstɪ͡ɘ...} → *{ɪ̯m.ˈstɪ͡ɘ... ~ ˈjmstɪ͡ɘ...} → {ˈmstɪ͡ɘ...}; знак зірка значить гадане/гіпотетичне проміжне звено, яке взагалі не мусило никда йснувати – воно показує механізм скорочення). Утім, між усною реалізацією <’msti...> – з синкопою, та <imsti...> – з редукцією до [∅] звуку є (може бути) різниця в результаті попереднього голосного, а конкретно: *о на кінці попереднього слова перед скороченим (навіть утраченим до [∅]) <і-> має підлягти "звуженню"; а вже, в словах повнозначних, напр. з <-о> як закінчення ймен середнього роду, чинник морфології таку міну (переголос) име пинити, але в прийменниках він є цілком очікуваний (порівн.: <до> + <Ильвів "Львів"> → <ді Львова>, <до> + <обід> → <ді вбіду>).
Дякую! Справді приємно читати текст, який розумієш з першого разу.
То є все тільки звичка.
Мстицтво? Мстицький? Мстиць?
🤦♂️