Не звучить.

По вашому - ТЕЛЕПЕНЬ - телевізійний ведучий сусідів?

Звідки ваша довідка? Зі сраки козиної?

Нащо мені женитися?.. Будуть з мене, молодого, Козаки сміятись. Оженився, вони скажуть, Голодний і голий. (Т. Шевченко)
Чіпка запріг коней та й поїхав.., не сказав і куди. (Панас Мирний)
– А йди сюди, Миколко! – сказала мама. (І. Багмут)
* Образно. Величні простори дихнули на нього і сказали: “Вільний!”. (Г. Хоткевич)
Привітавсь гетьман і з Череванем, Черевань так зрадів, що нічого й не зміг сказати на гетьманське привітання. (П. Куліш)
“А що, Барвіночку хрещатий, Яка краса [Фіалка] у нас цвіте!” Барвінок так сказав на те: “Цвісти між бур'яном – бодай би не діждати!”. (Л. Глібов)
Вона хотіла дізнатись, чи знає дочка про замір Гната, а як знає, то що скаже на те. (М. Коцюбинський)
– Ідіть, Едвардові скажіть, Як чули по сій мові. Коли не згодиться на мир, – Ми знов у бій готові. (Леся Українка)
Дуже прохаю Вас, щоб Ви сказали д. Боголюбову про моє бажання читати останню або передостанню коректу. (М. Коцюбинський)
– Біжи до Тимка і скажи: Орися його хоче бачити. (Григорій Тютюнник)
– Чого ти скубешся? – з плачем вимовляв Чіпка. – Постій, я бабусі скажу – вона тобі дасть! (Панас Мирний)
Як все уже було готово, Тогді якийсь їх филозоп [філософ] Хотів сказать надгробне слово, Та збився і почухав лоб. (І. Котляревський)
Іван Бриль мав сказати промову не менше як на годину. (Ю. Смолич)
Не буду тепера писати “достотної рецензії”, бо думаю, що краще вимовлю свою думку на словах, ніж на письмі, але дещо мушу таки тепер сказати. (Леся Українка)
Скажи мені, пораднице надземна, Куди мені податись у просторі? (Леся Українка)
– А що ж мені, по-твоєму, робити? – кричить Сагайда. – Скажи, що мені робити? (О. Гончар)
– Я вже хотіла додому, та до вас, усе лихо сказати, – коли Яків до мене прийшов. (Марко Вовчок)
До казки приказка годиться, Тепер вам казочку скажу. (Л. Глібов)
І що то вже вмів [Олексій] їм до смаку заграти! Чи заспівати, чи присвиснути або історію сказати, то всіх відьмачів [відьмаків] навчив би. (П. Куліш)
[Храпко:] Я ще мало й сказав – 200 рублів. (Панас Мирний)

До чого тут вибірки-перебірки класиків? А, СКАЗанути щось своє ?

Не можете відрізнити "сказати" від "сказити"?

Oreksanduru, Ви так рахуєте з мовних зображень?

<рахуєте>, <з мовних зображень> ? 🙄

Перед виродком не виправдовуюсь, бо в такого розуму не вистачить зрозуміти. Одне — вжити слово "рахувати" в коментарі, до яких я дуже просто відношуся. Коментар не є друкованою книгою, що перевіряється редактором або взагалі чимось дуже значним. А інше — надавати слово "рахувати" в якості українського перекладу і кричати про його українськість. Тільки йолоп буде думати, що якось соромно не бути спроможним або просто не трудитись на довершеність і взірцевість завжди, і всюди.

Мати відремонтовану машину й намагатися продати її комусь, видаючи за нову — не одне й те саме.

То це з мовних зображень?

Дивлячись що за що рахувати.

<Перед виродком>

‹толерантність›

<вжити слово "рахувати" в коментарі, до яких я дуже просто відношуся>

🙄

Дурість. Ніякого відношення до толерантності. Не треба вчити інших толерантності не знаючи, що воно таке.

Ще одне гниле мишоподібне, яке не відрізнить толерантності від чогось іншого. Вихований Ялисій, що відправляє людям реакції з емотиконами, коли щось не так, замість сприяння справі; який навмисно пише свій текст покручем, звертаючись до тебе, хоча може й зрозуміло писати. А потім щось підпискує про повагу, маючи її за толерантність. Поважати інакшість, миритись з нею, не означає гарне ставлення до нав'язування хибної інформації, бездумного лепету, переходу на особистості, й невихованості! Такі мишоподібні нагадують тобі, що їх самих треба поважати, після того, як закидують ноги на обідній стіл. Проста маніпуляція і знаряддя тиску. Мов, ти наважився назвати когось поганим словом — тобі повинно бути соромно, а як цей хтось себе поводить до цього не згадується. Ялисій, довідку ти надаєш хорошу, коли надаєш, але поводишся невиховано. За перше я тобі дякую, за друге я тебе зневажаю.

Така гидота як ти, в спортзалі, бувши бувалим, обізнаним з розвиненими мʼязами спортсменом, ходить по приміщенню й висміює ще слабких новоприбулих, що вже над собою трудяться. Замість того, щоб підказати що до чого. Зазвичай, в спільноті спортсменів так не роблять, бо це ознака гнилості нутра і відсутності людяності.

@Oreksanduru,

ya dénõ licyka ino coli prosterto slovo e tac mimo sõti teamui ci yauno pèrecity slovotuorou rousscui móuvui ci yauno gloumity rousscõ móuvõ. De prosterto slovo daieity mésto dlya obgovoryeinïa, ya pisiõ zméncõ. Ta i licyko e tacui meacxe za "iz cozinui sracui" ci "yolop", "uirodoc", ne gadaiete?

Ой, а куди твоя культура спілкування поділася? А, вона ж тільки від мене вимагається. Клоун.

‹книґа›

Nou yac mogeity u rousscœy móuvé bouti ‹книҐа›?? 🤦

<Не природно для нашої мови. Як "стіл для письма" замість "письмовий стіл". Треба без "для".>

Ne pameataiõ tòcyno de, ta sloula znavica oucrayinscui/rousscui móuvui Olena Courilo pisa oge znaciti metõ coristanïa e dlya oucrayinscui/rousscui móuvui pitimo cèrêz infinitivum uiraziti, na pr.: "lopata dlya copanïa zemyui" = ‹lopata copati zemyõ›, "séty/teneto loviti ruibõ" = ‹séty/teneto loviti ruibõ›, "rexeto dlya séyanïa mõcui" = ‹rexeto séyati mõcõ". Tomou "audio-book" = "cniga dlya slouxanïa" e célo pitomo rousscoiõ cazati: ‹cniga slouxati› ("a book to listen" = "a book to be listened, one can listen").

Дійсно? Цю конструкцію не тільки в українській, але й у слов'янських мовах взагалі зустрічаю вперше. Є якісь українські джерела або иншослов'янські приклади?
Дякую завчасно!

Prosiõ:
Олена Курило, Уваги до сучасної української літературної мови, стор. 25.

Дякую 👍🏽

Переконаний, що в реченні так можна казати, але це не є власною назвою.
Думаю, просте упускання ("щоб","що нею"). "Принеси лопату [щоб нею] копати", "... решето [що ним] сіяти муку". Вставне поточнення того, яке саме решето ("те що...").
З простим розмовним скороченням. "Голова — думати, руки — робити". "Накривай їсти". Примітка гарна, але висновки можуть різнитися. Якщо ви про інше — я читаю ваш покруч насковз.
"Дай води пити!" — правильно. Але "вода пити" не те саме, що назва "питна вода". Ви просто нав'язуєте свою думку правдами й неправдами, знаючи, як воно є справді. Бо я не думаю, що знаю і розумію в цьому більше за вас.

Ви підлаштовує доводи під себе, а не себе під доводи. Так само, як по-вашому всі повинні підлаштовуватися під ваше письмо, а не ви — трудитися, щоб зрозуміло звертатися до багатьох інших.

"Перекладач" не перетворюється на "lõdina  pereklasti", не дивлячись на те, що можна сказати: "Візми цю книгу, і знайди людину перекласти". — Тут співрозмовник сам розуміє, що там "щоб її", бо це розмовний вираз і аж ніяку людину перекладати не треба.

Звучить незвично, бо прикметники "слушний" та "слуховий" мають вузьке значення, залишаючи з "слухальний".

Так так. Сама словосполука вельми правильна, я більш про милозвучність виразу...

Гучив-о-книг[а]. Але згідний, звучить не надто по-вкраїнськи.