У білорусів теж вивірка, тому впевнений, що це слово не лише на Галичині знають, а й щонайменше у прикордонних з Білоруссю регіонах України. Навіть у словнику Грінченка є, який ніякого відношення до галичан не мав

Огієнко ясно пише, що слово невідоме в підросійській Україні. Та ще й згадує, що "білка" пішла з давньоруського слова "бѣлка". Инакше кажучи, це слово не прийшло з московської, і цієї статті взагалі не має буть на Словотворі.

Котре слово є на "підросійській Україні" невідоме — "білка" або "вівериця"? Коли "вівериця", то й не дивно — Вятщина же його не знає (крім яко за вдиницю міни Давньої Руси).

Давня же руська мова зна й слово "білка" й слово "вівериця". И речення в Пов.врм.л. (за Йпат.сп.):

«Козаре имахѫ [дань] на Поліанех; имахѫ по бѣлѣ и вѣверицѣ тако ѡт дъіма.»

— тякне "білка" та "вівериця" знача два різних вида.

А ймена сеї звіри від того же корене що рус. "вівериця" в инших ївропейських мовах, з одного боку, й, навпаки, присутність слова "білка" йно в слов'янських (крім рус., вят., ище в бовг.), та явна міченість за цвітом имене "білка", з другого, тякнуть "білка" не може бути родове ймя.

А вже, в руській слово "білка" не є з вятської, себо не є в руській мові чудже. Й усе ж, є вум лишити його ту для правлення на тякліше слово з коренем *uēuer-, слово же "білка" медживши на ймя виду.

Ні, він пише, що в підросійській Україні не знають слова "вивірка". Я навів його слова нижче, на розгляді статті про це слово.

Грінченко збирав у "Словарі..." слова з усіх куточків українських земель, од Лемківщини до Кубанщини. Тому наявність якогось слова в його словниці ні про що не свідчить. От що, доречі, пише про це І. Огієнко в "Українському стилістичному словникові": "Наші загально-вживані Словники української мови, — »Київської Старини« (під редакцією Б. Грінченка) на Вкраїні Великій та Є. Желехівського в Галичині й Буковині, — це Словники живої народньої української мови, а тому для довідок на вивчення мови літературної вони не завсіди можуть бути корисними.

Так, Б. Грінченко до свого Словника вносив усе, що мав під рукою, бо дивився на нього, як на Словника живої народньої мови всіх її говірок, — тому в Словнику цім знайдете дуже багато форм, що їх в літературній мові ми ніколи не вживаємо, починаючи з слів типу однорал (генерал), патрет (портрет) і кінчаючи силою форм, вживаних тільки в західних говорах (напр.: жегнати, запукати, же, жеби і сотні інших). Форм західно-українських взагалі, галицьких зокрема, Грінченко подає надзвичайно багато, але подає їх так, що звичайний читач ніколи не знає, чи ж в літературній мові українській їх можна вживати, чи вживати їх не принято (напр. блават, де ви йдете і сотні інших). Цитуючи збірні джерела, такі як »Труди« Чубинського чи »Приказки« Номиса, Грінченко ніколи не зазначає теї місцевости, де автор джерела записав собі те чи інше слово, — і цим уводить читача в блуд, ніби такої форми в літературній мові можна вільно вживати. Крім цього, дуже багато взяв Б. Грінченко із Словника Є. Желехівського таких слів, що їх на Великій Україні ніколи не вживають.

Те саме, але ще в більшій мірі треба сказати й про Словника Є. Желехівського, — це теж Словник не літературної української мови, а Словник західно-української, зокрема галицької живої народньої мови, куди внесено сотні слів, яких не можна порадити вживати в літературній нашій мові. Так, в Словнику Желехівського знаходимо надзвичайно багато полонизмів
і слів чисто місцевих, часто знаходимо дві формі — свою й чужу — без зазначення, якої ж уживати (напр.
встид і стид)".

Якийсь упереджений погляд: Грінченко збирав слова по усіх куточках України й зібрані на сході слова, незнані в Галичині, вживати в літературній мові можна, тоді як зібрані на заході й невживані в підмосковській Україні, — зась.

Також Ви згадали про наявність багатьох полонізмів у словнику Желехівського, але чомусь і словом не обмовились про наявність московизмів.

<упереджений погляд>

+

Олексо, Ви все викручуєте під себе. Вам кажеш, що вживаєте польсько-галицького "майстра", Ви зразу: "Є в Грінченка записано з Харкова". А потім пишете: "Шукати – польсько-галицьке", хоча воно є в того ж Грінченка з Харкова. Фрагментарні знання закриваєте тільки голою демагогією.

Іване, Ви пак неуважно читаєте, а далі перебріхуєте мої дописи. Покажіть мені лишень, де я писав про слово "шукати", що воно польсько-галицьке. Я міг тільки згадать, що воно німецького роду та прийшло до руської мови через польську. Польсько-галицьке мовне явище - це таке, що трапляється в мові польській та в одміні руської мови, що побутує (переважно) в Галичині чи колишній підавстрійській Україні. Слово "майстер" не одповідає такому визначенню, бо його вживають у живій розмовній мові всієї України.
P. S. Слова "знання" не годиться вживать у множині. Це московський ужиток.

Єлисію, це Ви пак Огієнка звинувачуєте, що він упереджений? Як не хочете зажить слави пустобріха, то наведіть бодай якого манюсінького довода.

Олексо, Вам би пояснити про форму множини абстрактних іменників і відповідний морфологічний розвиток у європейських мовах, але годі витрачати час на брехуна й маніпулятора, що в житті читав тільки Нечуя-Левицького.

Вам не треба пояснювать мені "про форму множини абстрактних іменників і відповідний морфологічний розвиток у європейських мовах" (до чого вони тут узагалі? Ми ж розглядаємо українську мову). Наведіть мені лучче бодай миршавеньку цитатку з творів класиків чи народної творчості, щоб там слово "знання" чи "знаття" було в множині. А ще я просив вас давніше показать місце, де я, на вашу думку, казав був польсько-галицьке на слово "шукать", та так того од Вас і не діждав. Як не хочете того робить, то бувайте здорові. Як не вмієте поважно вести розмову, то брешіть на свою матір, що вміла вилупить, та не вміла виховать.

Добродій Крутько либонь не зрозумів, що я тільки навів слова з Огієнкового "Українського стилістичного словника". Тому питання, чого там згадано про польщини, та нічого не згадано про московщини в Желехівського - не до мене. Утім, добродій Крутько вже не раз давав привід спокійнісінько нехтувать його визначенням московщин в українській мові, бо його єдиний довід - це наслинений палець.

Замість писать добродієві Крутькові простирало щодо його докору про впередженість (чию, доречі? Огієнкову?), спитаю в його, що він знає про те, де, як та чому постав новожитній український мовний узір. Зрештою, це із шкільної програми з української літератури.

Коли ми говоримо про історію української мови, то ми говоримо про минуле. Мантра про те, що сучасна літературна українська мова постала на ґрунті «середньонаддніпрянського говору південно-східного наріччя», жоднісінькою мірою не означає, що й надалі розвиватися вона має на ґрунті того мовного занепаду, якого українська мова зазнала в підмосковській Україні.

Сучасна українська мова існує й досі побутує на теренах нашої країни цілковито завдяки тій частині України, якій Ви з дива дивного (й збоченого) відмовляєте в праві на участь в формуванні спільних норм. Маленька Галичина таки врятувала Велику Україну, бо без неї стан української мови був би таким, яким є сучасний стан білоруської.

Олекса Москаль з такою щирою зневагою ставиться до мене, бо вважає науково узасадненим своє збочене захоплення руйнуванням нашої мови.

Направду смішно слухати, як Ви наполегливо повторюєте оту приказку про щось «невживане й незнане більшістю українців», коли йдеться про лексику, без якої сучасну українську мову годі уявити, й водночас пропонуєте щось таке, що ніколи у вжитку не було чи зникло з нього понад сто років тому.

Мені незмога й неохота читать словесний пронос створіння, що замість обмірковувать мовознавчі справи зачіпає мою особу. Ідіть, сучин вилупку, до крутькової матері.

Вам очі повилазили?
Я завжди обговорював з Вами лише суто мовознавчі питання й стратегії, а саме Ви всякчас і щораз переходите на особистості, намагаючись мене образити. Завелике его.

<Як не хочете зажить слави пустобріха>

Axaxaxa

Такий полонізм, що слово "вівериця" існувла у всіх слов'ян ще тоді, коли слово "білка" й не існувало!