Населення Мюнхена — 1 402 455 осіб (станом на 30.09.2013). Таким чином, Мюнхен є найбільшим містом Баварії і третім, після Берліна та Гамбурга, містом Німеччини. В Мюнхені міститься уряд Баварії, уряд краю Верхня Баварія, а також уряд мюнхенського округу.
Очевидно з правопису, шо з моск. Мюнхен <— нім. München <— Mönch (монах).
Відси ( https://en.wiktionary.org/wiki/München#German ):
"ü" в "München" є за [y~i], не [u]. Там чується "у" (кирилицею) через огублення в вимові [y], хоча місце артикулації таке як в [i] (укр. /і/), не [u] (укр. /у/).
Як наслідок також може чутися "й" (ю = йу) в "ü", оскільки язик у вимові [y] та [i] згинається схоже до [j] (укр. /й/).
"ch" є за [ç] ( 
uk.wikipedia.org: Глухий твердопіднебінний фрикативний )
англ. Munich
пол. Monachium
чес. Mnichov
слц. Mníchov
серб.-хор. Минхен
макед. Минхен
Від "мних" (монах; псл. mъniхъ; дивіться ЕСУМ "мних") та "-ов", як у "Львів", "Київ", "Харків", "Чернігів".
На зразок нашого старого "Монахів" (згаданого в творах Івана Франка, взято звідси: https://www.i-franko.name/uk/Studies/RareWords/M.html ), а також чеського "Mnichov", та словацького "Mníchov".
У нас не було такої щільної спілки з тим городом, щоб у нас для його з'явилось якесь своє назвище. На мою думку, найлучче приметикувать німецьке назвище до нашої вимови, а передусім – знайти найближчого одповідника до німецького [ʏ]. Подібного гука [у] ми передаємо як "у" (турок <= Türk) чи як "ю" (тютюн <= tütün). "Ю" після "м" в руських словах не буває, тож зостається тілько один спосіб.
Там є хоч одна досовєцька словниця? А серед слів, що ви мені подали, є хоч одне питоме наше? І як саме слова з такою вимовою могли прийти до руської мови просто, а не через московську мову?
Ці всі слова черпані, звичайно питомих там нема 🤷♂️
Це дорепресивні словники. До чого тут досовєцька словниця?
До речі, ви можете прослідкувати вживання/ невживання МЮ* Нечуй-Левицьким
Навіщо?
Там з дорепресивних хиба що словниця Кримського, та й у ній уже дуже почутна схильність підладнаться до вимог згори. Гнобіння українщини прийшло не знечев'я.
Я вас іще раз питаю: як саме оте "мю" могло прийти до нас инакше, ніж через московську (ви)мову?
🥱
Коли ви ще не вийшли з дитинства чи повертаєтесь до його, то вам годиться спілкувать з братами по розуму на дитячому форумі.
Принаймні, якшо зичити через московську, то з прикладанням відповідної вкраїнської літературної фонотактики.
Не [mʲ-], а [m.j-].
То всі черпані слова, ви того не бачите? По-друге, ви ж розумієте причину вжитку апострофу тут? Для літературних говірок після губних приголосних перед звуком /й/ ("ю", "я", "є") слід ставити апостроф, оскільки губні приголосні, на відміну від московської, в українській не бувають фонемно м'якими ("семь" проти "сім"; "кровь" проти "кров"; "насыпь" проти "насип"; "голубь" проти "голуб"; "семью" проти "сім'ю"; "вью" проти "в'ю"; "пью" проти "п'ю"; "бью" проти "б'ю"). І дарма, шо навіть правописи 20-го століття робили вийнятки для чужих слів. Це питання факту вкраїнської фонотактики, а її треба суворо дотримуватися.
Коли під <мю-> ви маєте на гадці [mʲu-], чи [mʲi̯u- ~ mʲɪ̯u] то ні, не вимовляють так. За Wiktionary вимовляють як [mʏ-]. Між [u] та [ʏ] артикуляційна різниця як між /у/ та /и/. По-простому, звук [ʏ] можна описати як "огублений /и/". І до того же, завдання письма не передати якомога точніше вимову мови-джерела, а приладнати звучання чужих слів до рідної мови. З урахуванням своїє фонетики.
Коли б хотіли передати точно вимову "München", то, щонайменше, писали би в кінці "-хєн/-хьен/-хйен", бо вимова <ch> в тому слові ( [ç] ) найбільше схожа до палаталізованого алофону (лише алофону!) вкраїнського /х/ перед, на приклад, звуками /і/ ( < ѣ / e ) у "хімія", "Єпархія", чи /υ/ (< o) у "прохід", "верхівка", "похіть", "духівниця", "крихітний". Але в цьому, звісно же, змісту нема, оскільки <є> це лише буква, а не звук, а її в питомих словах не буває перед <х>, <ь> перед <х> позначати м'якість не може, оскільки вона там алофонна, тому виникає лише перед певними голосними фонемами, а насильницько вводити її перед голосними, де м'якості природно не буде, значить гвалтувати письмо й фонологію мови. Не пишемо так, бо маємо триматися природньої фонотактики рідної мови. Й у випадку "Мюнхен", принаймні для говірок, де таки чутно сильне розділення /й/ та /м/, письмо без апострофу кривить українську фонетику.
Видихайте. Ніхто Мюнхен, Мюрад, Мюрид, Мюлер тощо не буде писати з апострофом 🤷♂️
Дихаю я чудово, дуже вам дякую.
Видно, ви взагалі одмовились од думки подавать мовознавчі доводи через непотрібність. Тоді нема й потреби зважать на ваші дописи.
Da
Ви додаєте сторінки "Брюссель" та "Ніцца" з метою "українізувати" ці слова (забравши подвоєння), та коли я додаю сторінку до слова, котре має очевидно КРИВУ фонетику ("мю-" проти "м'ю-"), то це вже "до Чистилища". Вам не конче подобати мої "Монахів" чи "Мнихів", я нижче навмисно дав "М'юнхен" для тих, хто не хоче міняти назви міста.
Мої "Ніцца" та "Брюссель" додані для того, щоб звернути увагу на недоречне подвоєння приголосних, а не щоб щось вигадувати.
Ваше М'юнхен — ваша вигадка. Звідки ви його взяли?
"Звідки ви його взяли?"
Факт звичайної вкраїнської вимови? Ви як то слово вимовляєте, як москаль?
Швидкий пошук у мережі:
"Упорядкування потребує написання апострофа в словах іншомовного походження. За нині чинною орфографією пишемо: ком'ютер, інтерв'ю, Б'юкенен, П'яченца, "Чикаго триб'юн" тощо, але бязь, бюджет, бюро, пюпітр, мюрид, фюзеляж, Барбюс, Вюртемберг, Мюллер. Така непослідовність іде ще від УП 28, хоча в мовленні українців, які засвоїли рідну мову з самого дитинства від родичів і які не є російсько-українськими білінгвами, принаймні після губних приголосних перед йотованими в словах другої групи виразно чуємо роздільну вимову звуків, а не м'які приголосні, тому ліпше писати їх з апострофом: б'язь, б'юджет, б'ргер, вестиб'юль, б'ро, б'юст, п'юпітр, куп'юра, м'юрид, ф'юзеляж т.ін."
"Проблеми українського правопису XX - початку XXI ст. ст." В. В. Німчук (65 ст.).
Хоча, правда, сам п. Німчук пише:
"Однак в іншомовних власних назвах, як рідко вживаних і менш адаптованих до української фонетики, ближче до мови-джерела, де після губних немає й, мабуть, варто залишити чинне тепер написання без апострофа (Мюнхен і т.ін.)."
З останнім я не згоден. Знову це незрозуміле, й невідомо для чого розділення загальних та власних назв зі своїми правилами для других, наче в мові для них існують різні фонотактичні закони.
Це все, звісно, лише питання письма, тому в досконалому світі (для мене) ми би апострофа ніколи не писали, а роздільна вимова вже би лягала на мовця, не на письмо. Та коли ми маємо таке фонетичне письмо, як зара', де таки є апостроф і він має визначену функцію, а серед мовців є бажання вимовляти кожне слово, як воно пишеться, навіть коли воно приводить до кривої, нерідної фонетики (хороший приклад — гіперкорекційна губно-зубна вимова /в/ всюди), то слід бути послідовним у записі слів таким правописом.
r2u.org.ua: Мю*
Згадане в творах Івана Франка.
Взято звідси: https://www.i-franko.name/uk/Studies/RareWords/M.html ),