+

+

+

+++

Поставив +, бо є таке слово з таким значінням, хоч маю його за невлучне.

Галицьке.

Або "польовник". Уподобав!

<Таки так, на Галичині подекуди кажуть "польо́ваннє", а не "полюва́ння".>

Отак и виникають недорозуміння через письмо.
Писання <-ув-, -юв-> та <-ов-, -ьов, -йов-> відбиває лише хитання в вимові — підвищення артикуляції фонеми /ʊ͡ɔ/ в [o] зокрема перед [w], та передусім у ненаголошені складі. Крім сього, хитанню ту може сприяти й трактування *ou, двояке ще від самого початку: перед приголосним творить один голосний /u/, а перед голосним є розщеплено на /ow/. Частота міни /u/ : /ow/ унутрі парадигми може бути додатковим поштовхом до мішання /o ~ u/ й у позиції *ou перед голосним у руські мові. У будь-якім разі не може бути мови про різний фонематичний склад між [ow] (писаним <ув, юв>) чи [uw] (також писаним <ув, юв>) та [ʷɔw, u̯͡ɔw, ʷɒw, u̯͡ɒw] (писаним <ов, ьов, йов>), а тим самим невірна є й передача на письмі чи то з <ув, юв> чи то з <ов, ьов, йов> — одне виключає друге.

Щодо морфології слова. Хай галицьке, хай поліське, хай карпатське, хай подільське тощо, та даний твар є творено від основи пасивного дієприкметника *poliouan — *poli-ou-a- + -n-, з почепом пасивного стану -n-, а пасивність є прямо противна до агентивности тями "hunter, Jäger". Именник, творений від пасивного дієприкметника може значити тільки nomen actionis, nomen loci, nomen acti, nomen instrumenti, але не nomen agentis, тобто логічні значення твару <poliouaneç> були би: "щось польоване, результат полювання" чи "те, на що / чим полюють", але не "того, хто полює". Напр., <godouaneç> від пасивного дієприкметника <godouan> від дієслова <godouati> не значить того, хто годує, а *"того, коло годували; годованого → вихованця"; те саме й зо словом <xouaneç> ← <xouan> ← <xouati>, а не "той, хто кого ховає", <carbouaneç> "карбованець — те, що карбували, карбований" ← <carbouan> "карбований" ← <carbouati>, <byraneç> "бранець, рекрут ← браний, кого беруть" ← <byran> "браний" ← <byrati> "брати", а не "той, хто кого бере, рекрутер", <stlaneç> "сланець, шифер ← сланий~стелений" ← <stlan> "сланий, стелений" ← <stlati>, <golodraneç> "голодранець — до гола драний" ← <golo dyran> ← <golo dyrati> "голо драти/дерти", а не "той, хто когось до гола дере", <sadieneç> "саджанець — те, що є саджене, що садять" ← <sadiên> "саджений" ← <saditi>, а не "той, хто щось садить", <samozuaneç> "самозванець ← самим собою званий" ← <sam zuan> "сам [собою] званий" ← <zuati sam [sebe]>, <mésieneç> "мішенець" ← <mésiên> "мішений, мішаний" ← <mésiti> "місити, мішати".
Такий же знак пасивности несуть й аналогічно — від пасивних дієприкметників — творені йменники на -atus у лат. мові, з почепом пасивних дієприкметників -t-: delegatus "делегат ← відісланий" ← delegere "відіслати", deputatus "депутат ← вичинений, виряджений".
Немотивоване є слово <ошуканець> — nomen agentis, тобто "той, хто кого ошукує", всупереч логічному його значенню "той, кого ошукали, ошуканий". И воно є явно творено ad hoc. Слово <повстанець> є, по перве, відносно недавнє, з огляду на морфологію може бути черпане в руську та вятську мови з лядської (powstaniec), а по друге, -n- у сім слові є не почеп страдних дієприкмет, але тематичний почеп парадигми теперішнього часу дієслова <stati>: sta-n-õ "стану", sta-n-exi "станеш", sta-n-eity "стане(ть)", sta-n-emo "станемо", sta-n-ete "станете", sta-n-õty "стануть". Таким чином, се слово, чи вже питоме чи черпане, логіку всіх вище поданих прикладів не рушить, а навпаки, тільки підтверджує правило.