Можу, але він незакінчений, тому строго не судіть.
Подав два способи запису: перший свій дивацький з мішанкою кириличних, латинських та грецьких (ι) букв, і другий лише латинськими буквами.

- "ι" чи "i" — /и/ (*i),
- "ιе" чи "ie" — /i/ (*ě),
- "ί" чи "í" — /j/ (*j), початкове /и~і/ (*i-, або *jь-; непевний за це поки), чуже [i] в новітніх зиченнях ("руίna/ruína" — "руїна"; "vaрίаnт/varíant" — "варіант"), сполучник "i", а в поєднанні з голосними в питомих словах із первісного *-ьj-.
- "ίé/íé" — "я" (*-ьje).

Iѣ бъıмь ı нє подꙋмаԯъ пєрєдаватı "ѣ" дъвопıсъмь "ie" ("ιe"). Iсъправьдѣ заıмаво. Iѣ пıсьѫ мѣсьанъıмь пıсьмъмь. Ꙋ мєнє cyrilıќьа є дльа напıсаньıьа пıтомъıхъ слѡвъ / ıсъкладıнъ (morphemъ), а latinıќьа – пєрєıнѧтъıхъ – такъ ııхъ простѣхьє пıсатı.

А кєомꙋ пıсьєтє "vaрίаnт" ıзъ "v"? Iмаıємо г' "в" кı "у" ("ў") въ cyrilıќьѣ. А ıскєо ı "n", колı є "н".

Пишу "v" через схожість до "y" (/u/) та через красу. Спершу взагалі хотів великі "y" та "v" передавати однаково як "Y", надхнено латинською. Такою схожістю хотів відбити письмово наближену вимову тих двох звуків, але в кінці вирішив відмовитися від такого запису, бо й великі букви звуків /β̞/, /u/ потрібно розлучати, та й ідея не така кмітлива, чи практична насправді. Зара пишу /β̞/ в кінці складу через "y" ("u" латинкою), тобто "крιyda", й правописно не дозволяю взагалі букви "v" у такій позиції. Ясна річ, краще було би етимологічно писати "v", я би так хтів, але з тим як нині "ефкають" і навіть розлучають питомі дифтонги з [u̯] (тепер [v], [f] ) і чужі ("коуч"), то пишу тако, аби людям хоч соромно було вимовляти [f].

Також не "в" через красу. Воно в малій подобі має тяжчий вигляд за інші букви, три горизонтальні смужки в маленькому просторі. Ну й я за більш округлі букви. То ви ше не бачили решту моїх приголосних букв у цьому письмі й ше зовсім нові, які я був раніше понамальовував.

Реалістично - такий правопис не може бути чинним, бо первить ("приоретизує") красу над прикладністю, тому пишу й суто латинкою, а також шукаю запис суто, чи майже лише кирилицею. Ну, але, по правді, то все роблю для себе; ми всі розуміємо, шо правопис, скорше за все, не зміниться, а якшо й зміниться, то не на складніший, а на прямий латинський перепис, і мій правопис, від людини навмання без мовознавчого диплому, точно не сприйметься серйозно. Мені то цікаво й весело робити, тому коли закінчу - викладу для людей, кому також цікаво. Або не викладу.

«Ясна річ, краще було би етимологічно писати "v", я би так хтів»

Preamy istoslœuno e tóuc pisati ‹u› latiniçeiõ za /w/. Prigòlôsen /w/ u rousscœy móuvé poxodity œd prasl. *u œd yacoho poxodeaty i zuõci /ɔ ~ ɒ/ — t.z. "dõgy tuerd yeur" (‹ъ́›), i /u/ u ‹ou›, cyto pitimo uistõpaieity u ménax /u : ow/ (‹couti : couati› /ˈkutɪ : ko̝wˈɑtɪ ~ kuwˈɑtɪ/), i /ɤ ~ ɯ ~ ʌ ~ ɘ̞ ~ ɨ/ u ‹lu, ru› (napr. ‹glutati›, ‹truati›).

Ya 'smi œd pèuna késou zaveul coristati i iz pisymene ‹v›, dotui pisauxi ‹u› usiõdui — i za /β̞ ~ w/ na poceatcou slœu i pèrêd gòlôsnomy (napr., ‹uoda› "water", ‹uína› "guilt, fault") — i tô ne protiréci istoslœuïou. Tocdé pisax ‹u› za /β̞ ~ w/ usiõdui xtéuxi ouciti lioud ne móuviti [v]. Ta nuiné na poceatcou slœu pèrêd gòlôsnomy zuõc /β̞ ~ w/, crœumy coli [w] e pèrêddéu, pisiõ ‹v› (‹voda, vino, vidéti, vezti, vada›, ale ‹õdiça, ouxo, ona, œusy, uidra›).
Nuiné pisiõ ‹u› za /w/ meidyu gòlôsnomy ta prigòlôsnomy: ‹dauno, pèuno, diuno, póuno, rœuno›, ta po gòlôsné: ‹stau, lèu, léu, criu, cróu, nœu, syóu›, meidyu prigòlôsnomy i gòlôsnomy: ‹suat, dua, suét, dué, quét, duoyiti, duœyca, tuœy, suœy, gyuati›, a ‹u› za /w/ pèrêd ‹i, y›: ‹züynéti, dürima/düriy, düigati, süinya›, i meidyu gòlôsnoma: ‹dauati, stauati, giuati, bouati, ceóuen›.

Ocremo stoyity puitanïe ci pisati ‹u› abo ‹v› meidyu gòlôsnoma coli pèrvuy gòlôsen e /ɘ̞ ~ ɤ/, napr. ‹-кръівати› œd ‹кръіти / cruiti›. Récy e cyto ‹ui›, xotya znacity /ɘ̞ ~ ɤ/, pèrêd gòlôsnomy znacity /ɘ̞j ~ ɤj/, napr. ‹cruiti› /ˈkrɘ̞tɪ ~ ˈkrɤtɪ/ ale ‹cruieity› /ˈkrɘ̞jɛ(tʲ) ~ ˈkrɤjɛ(tʲ)/ — ‹кръівати› bui moglo bouti pisano i ‹cruiuati›, ta ne pèuen eimy ci zœurno dobré e ‹uiua›, tomou duoyiõ meidyu pisanïemy ‹cruiuati› abo ‹cruivati›. Ale coli /ɘ̞ ~ ɤ/ e iz *u u *lu, *ru — ne *ū, napr. ‹трывати ← *тръвати›, to pisiõ ‹u›: ‹truati›.

ДОБРОДІЮ АНТОНЕ!!?
І Вас укусив радіоактивний добродій Єлисій?! Ще однієї латинки тут бракувало

"V" й так є за /u/ в латинській, не через схожість із "y". Але Ви ж розумієте, оже більшість людей сприйматимуть його за /v/, ге в ягельській чи Міжнародній звуковій абетці, тому таке написання може бути згубне для вимови. Особливо коли йще писати окремо "у" за /β̞/ у кінці складу, то ті звучини можуть почати хибно різнити. Мене питання краси письма переймає не найбільше з усього, тому писав бим чи просто "в", чи "у" або "u" й за /u/, й за /w~β̞/. У латинській "v/u" є й за /u/, й за /w/, і ніяких питаннів із тим не виникає.

Звісно, хотів бим побачити цілі тексти Вашим письмом аби оцінити його на свій розсуд. Але, с того, що дали'сте, написане Вашим письмом, про мене, дійсно видається зладним. А "n", "d" в мішаній міні так само через красу пишете?

Щодо того, що правопис не зміниться, ну, коли ніхто не схоче'го змінити, то ясна річ, оже не зміниться. Гадаю, навпаки ніхто й не подумає серйозно міняти чинний правопис кирилицею на такий же латиницею, бо який у тому товк? Мій правопис так само не може бути чинним, бо первить передачу словороду над прикладністю, але все ж треба створити правопис, який би краще передавав українську мову, ніж чинний.

@Роман Роман2

Я хочу бачити не латинку, а новий, ліпший правопис. Чи то буде кирилиця, чи латинка річ уже другорядна.

Що, на Вашу думку, з нинішнім не так?

@Boris Kolomoucenko

Я розумію, шо через сприйняття більшості "v" за [v] правопис із "v" може підсилити цей перехід двогубної вимови /в/ до губно-зубної, котрий бачимо зара. Я зара вивчаю йспанську, й сам переконався, шо такий уплив письма дійсно існує. На мій погляд, через видову ("візуальну") схожість "V/v" та "Y/y" ці звуки навпаки в майбутньому можуть сприйматися більше подібно один до одного, а оскільки в правописі заборонено писати "v" у кінці складу, є випадки, коли "v" міняється на "y" в різних подобах одного слова: "кроy/krou", але "кроvί/kroví" ("кров" - "крови/крові"). І маємо йспанську, яку вже згадав, де "v" позначає /b/.

Повного тексту не дам, бо цілком правопис не готовий. Та, вибрав "n" ("N" великою) теж через красу, а також через близькість із латинською та грецькою в великій подобі. Також подобається схожість до іншої носової приголосної - "m" (замість "м"). Але "d" то є "placeholder" (гадки не маю, як то перекласти), бо намалював свій знак, а серед абеток схожого не знайшов. Я, мабуть, надалі писатиму лише або суто кирилицею, або латиницею, а свою чудернацьку абетку лишу собі. Правда, я думав ше про можливість користання переважно кириличної абетки з деякими замінами на латинські букви для простішого створення шрифтів, як, на приклад, "n" для малого "п", "U/u" за "И/и", котрі часто й так уже вживаються в похилих ("italic") шрифтах, чи "b" замість "б". Якшо якийсь українець (чи чужинець) створює латинський набір шрифта, то йому простіше буде створити один для вкраїнської, бо зможе відразу замінити більше знаків ("символів"). Або легше створити латинські букви з готового вкраїнського шрифта.

"Гадаю, навпаки ніхто й не подумає серйозно міняти чинний правопис кирилицею на такий же латиницею, бо який у тому товк?"

Ну, ми з вами в тому товку не бачимо, бо то лише трата грошей і сил, але як я ото читаю людей, то багато таки баче якийсь зміст. "Ближче до Європи", "далі він Росії", "діткам легше англійську вчити", "нас краще розумітимуть чужоземці", "латинка то майбутнє, а кирилиця - минуле", навіть "латинка покращить економіку".

> Правда, я думав ше про можливість користання переважно кириличної абетки з деякими замінами на латинські букви для простішого створення шрифтів, як, на приклад, "n" для малого "п", "U/u" за "И/и", котрі часто й так уже вживаються в похилих ("italic") шрифтах, чи "b" замість "б".

Гм, чимось то нагадує нинішні бовгарські черенки :D
uk.wikipedia.org: Болгарська кирилиця
https://www.fontfabric.com/blog/rounded-bulgarian-cyrillic-narrative-and-comparison/

Правда. Та й українські такі бачив у звичайній, не похилій подобі.

"Що, на Вашу думку, з нинішнім не так?"

Непридатний для "нелітературних" (а їх є купсько) говірок і вимов, має непотрібні букви та символи (йотовані голосні, "щ", апостроф), украй фонетичний, а не фонематичний і морфологічний (-т + -ський = -тський, але -ц + -ський = -цький, не -цський), часом дивний (чому -надцять від ранішого -надесять, а не -надсять? хіба ці два записи читають по-різному?), має дурні правила для запису нових зичень.

"Непридатний для "нелітературних" (а їх є купсько) говірок і вимов"
Саме так. Правопис літературної мови має передавати звучини (фонеми) літературної вимови, більше від нього й не вимагається

"Що, на Вашу думку, з нинішнім не так?"

Дозвольте й мені відповісти на се запитання. Дам лише декілька вад чинного правопису, які спали суть на думку:
1) Нерозрізнення деяких звучин, як-от: /ɪ/ : /ɘ̞/, /ʲi/ : /y/, /u/ : /ʊ/ тощо. Се може бути згубно для вимови, бо в школі вчать: є буква "и" – є звук [и], є буква "і" – є звук [і], є буква "у" – є звук [у] тощо. Чинний правопис не лише є нездатен одбити на письмі говіркові звучини, які не різнять у стандартній вимові, а й ті, що в стандартній вимові різнять;
2) Надмірна фонетичність (згадане й п. Близнюком); нездатність передавати різні вимови одним написанням. Наприклад, "рушник" можно вимовити як [rʊʃˈnɪk], але не як [rʊt͡ʃˈnɪk], то-бо було би "ручник", хоч то є все одно слово. У моїм правописі то є "рѫкьнıкъ" /rʊt͡ʃˈnɪk/, яке можно є вимовити як [rʊt͡ʃˈnɪk], так і [rʊʃˈnɪk]. Через нездатність передати декілька вимов одного слова одним записом доводиться мати по декілька записів одного слова, що є вкрай незручно. Часто с тих записів вибирають один "зразковий", гублячи инші;
3) Нездатність передати словострій богатьох слів (так само згадане п. Близнюком), Наприклад, "країна" в моїм письмі є "краııна", що можно є розкласти на складини (морфеми) "краı-ıн-а". Спитайте розділити на складини це ж слово писане чинним правописом. У чинному правописі корінь "краı-" і почеп "-ıн-" зливаються через букву "ї", геть непотрібну. Спитайте поділити на складини, наприклад, слово "козацький" (-к + -ськ- = -цький, подібно до того, що писав є добродій Антон), де так само злилася єста корінь і почеп.

У цілому, я погоджуюся з усім, що зазначив є добродій Близнюк, зокрема зо зайвістю буков на позначення йотованих голосних (через них і проблема с передачею словострою), букви "щ", апострофа (на позначення твердости) тощо.

Радіоактивний добродію Єлисію, припиніть, будь ласка, кусати людей, це вже пошесть! Скоро Словотвір доведеться на карантин зачиняти!
Добродію Борисе, Ви -- кириличне альтер-его добродія Єлисія?!

" Нерозрізнення деяких звучин, як-от: /ɪ/ : /ɘ̞/, /ʲi/ : /y/, /u/ : /ʊ/ тощо". Добродію Єлисію, це Ви?!
" /u/ : /ʊ/". Будь ласка, дайте посиланя на дослідження розрізнення їх

/ɪ/ : /ɘ̞/, /ʲi/ : /y/, /u/ : /ʊ/
Це звуки. Як звучини на більшості земель вони давно злилися

Свідки неіснуючих звуків множаться 😁

Пітера Паркера вкусив радіоктивний павук -- і він отримав павучі здібності, знаєте.
Тут, судячи з нашестя правописів, кусає людей радіоактивний добродій Єлисій.
Причому ЖОДНОГО посилання на дослідження, особливо "різних У", ніхто не дав, хоча я наполегливо прошу

" "/u/ : /ʊ/" Будь ласка, дайте посиланя на дослідження розрізнення їх"

Отут: https://www.academia.edu/1508354/С_Л_Николаев_2003_Новые_данные_о_фонетике_и_просодии_восточнославянских_говоров_1_Различные_рефлексы_u_и_oN_2_Гипотетические_восточнославянские_тоны&nav_from=8712ea50-9024-4740-8ee9-841a52742b6e&rw_pos=0

Спасибі, що відповіли хоч Ви (декого довго просити).

Не бачу жодних доказів того, що це окремі звучини

А тепер скажіть, будь ласка, хто, крім добродія Єлисія справді вірить, що вся Україна буде вчити напам'ять, де яку букву писати, через "кілька сіл", де вони, можливо, розрізняються?

"Саме так. Правопис літературної мови має передавати звучини (фонеми) літературної вимови, більше від нього й не вимагається."

Не згоден. Сучасна літературна мова - мішанка різних говірок, і півд.-схід., і частково півд.-зах., особливо в словенстві. Кожен письменник-класик писав троха по-своєму. Я вважаю, шо мову Галичини (найбільше Львівської, Тернопільської, частково Франківської) потрібно сьогодні також вважати за літературну з огляду на те, шо письменники звідти (й решти зах. України, як Леся Українка з Полісся) доклалися в розвиток літературного стандарту, котрий почали письменники півд.-схід. наріччя, мовці з Галичини і решти заходу нині то є хребет української мови, без них наша мова до сьогодення так би не збереглася, й "галицька мова" за останнє століття піддалася впливу літературного стандарту, й переважно геть так дуже від нього й різниться (не лише через уплив, а й первісно). Без Галичини нині була би картина схожа до Білорусі, й я то кажу черство, то чому далі правописом продовжувати витісняти риси притаманні галичанам, які мову зберегли? І я лише зара кажу за частини тих трьох областей, узагалі не згадую за Полісся та Карпаття.

Як на мене, правопис має передавати мову, не лише обмежовано роблену (бо літературна мова за визначенням частково роблена) літературну мову, й потрібно намагатися створювати письмо придатне якомога більшій кількості говорів. Можливо, й для всіх-усіх говірок, особливо переферійних і перехідних створити один простий правопис не вдасться, але чому не спробувати залучити більшу кількість говірок під одне письмо? Я вірю, шо це можливо без сильного вскладнення чинного правопису. Ну, скажу чесно, деколи думаю, шо то вже є надто пізно з тим, як сьогодні соромляться говірок і часто їх потворять мішаниною з літаратурною та московською мовами. Але мріяти можна.

@Роман Роман

Якшо під наголосом у схожому фонетичному оточенні є контраст якості голосної, то то вже є доказ. Різні фонеми лише для меншості мовців, так, але ж різні.

Хто буде вчив? Можливо, якшо ареал такої вимови дійсно є малий, то є зміст подумати відмовитися від ускладнення письма окремим записом цих звуків. Як я розумію, то це вимовне розлучення має сам пан Поруш, тому він так за то стоїть. Хоча з таким глибоким письмом, як у нього, запис /ʊ/ окремим знаком великої погоди не зробить, без окремого знаку той правопис сильно легшим не стане. У себе я допускаю запис /ʊ/ через "ý", тому більшість може спокійно впускати " ' " й просто писати "каз́у/kaźu" замість "каз́ý/kaźý", на приклад. Хоча поки так не пишу.

Переважна більшість говірок має 6 голосних звучин. Звуцтво Заходу за взірцеве брати не можна, думаю, зрозуміло, чому

А що є таке особливе на заході?

«Спасибі, що відповіли хоч Ви (декого довго просити).»

Ya béx dau posuilanïe naibar triityi inde, ta Ui'ste cyto raz nextouali yimy. Damy i tou isce raz:

https://www.academia.edu/5056703/С_Л_Николаев_Вокализм_карпатоукраинских_говоров_1995_I_Покутско_буковинский_ареал

«Не бачу жодних доказів того, що це окремі звучини»

Aha, to Ui i pœusylé yaulenuix docazœu ne vidite — ne xotiete vidéti.

«А що є таке особливе на заході?»

Bœulxie neigy buiste gadali. Iz uséx unôulyeiny u zueacoslœuïé prarousscoyui móuvui — se bui, tô, radno ceomou roussca móuva e roussca — naibary(!) polovina padeity na narécïa Zaxodou — Galicinui, Podœulïa, Voluini, Boucovinui, Pocõtïa, Carpatïa.

Я розумію в англійській є звук th, якого в українській немає. Які особливі звуки є у західних говірках, яких немає на Малій Україні?

http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/ua/elib.exe?Z21ID=&I21DBN=UKRLIB&P21DBN=UKRLIB&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=online_book&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=FF=&S21STR=ukr0002091
Так, тут одне з найбільших

http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/ua/elib.exe?Z21ID=&I21DBN=UKRLIB&P21DBN=UKRLIB&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=online_book&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=FF=&S21STR=ukr0002091
http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/ua/elib.exe?Z21ID=&I21DBN=UKRLIB&P21DBN=UKRLIB&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=online_book&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=FF=&S21STR=ukr0002091

http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/ua/elib.exe?Z21ID=&I21DBN=UKRLIB&P21DBN=UKRLIB&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=online_book&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=FF=&S21STR=ukr0002092-1
http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/ua/elib.exe?Z21ID=&I21DBN=UKRLIB&P21DBN=UKRLIB&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=online_book&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=FF=&S21STR=ukr0002092-1

http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/ua/elib.exe?Z21ID=&I21DBN=UKRLIB&P21DBN=UKRLIB&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=online_book&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=FF=&S21STR=ukr0002092-1
http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/ua/elib.exe?Z21ID=&I21DBN=UKRLIB&P21DBN=UKRLIB&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=online_book&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=FF=&S21STR=ukr0002092-1
http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/ua/elib.exe?Z21ID=&I21DBN=UKRLIB&P21DBN=UKRLIB&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=online_book&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=FF=&S21STR=ukr0002092-1
http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/ua/elib.exe?Z21ID=&I21DBN=UKRLIB&P21DBN=UKRLIB&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=online_book&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=FF=&S21STR=ukr0002092-2
http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/ua/elib.exe?Z21ID=&I21DBN=UKRLIB&P21DBN=UKRLIB&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=online_book&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=FF=&S21STR=ukr0002092-2
http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/ua/elib.exe?Z21ID=&I21DBN=UKRLIB&P21DBN=UKRLIB&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=online_book&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=FF=&S21STR=ukr0002092-2
http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/ua/elib.exe?Z21ID=&I21DBN=UKRLIB&P21DBN=UKRLIB&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=online_book&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=FF=&S21STR=ukr0002092-2
http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/ua/elib.exe?Z21ID=&I21DBN=UKRLIB&P21DBN=UKRLIB&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=online_book&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=FF=&S21STR=ukr0002092-2

Як добре видно з цих та інших прикладів (сподіваюся, посилання правильні), Захід і в звуцтві, і в слівстві значно строкатіший,

... ніж Схід, тому було б дуже тяжко виробити якийсь один "стандарт", хоча б звуцтва, хоча б для Західної України

"«Не бачу жодних доказів того, що це окремі звучини»

Aha, to Ui i pœusylé yaulenuix docazœu ne vidite — ne xotiete vidéti."

Неправда. Просто за тим, як це написано, більше схоже на замітку в газеті, ніж на наукове дослідження

Зокрема оце "на слух"

Наприклад, збереження ЬІ як окремої звучини. Перехід О в У та явно виражений [y](мфа).

Це треба собачий слух мати, щоб ті звуки розрізняти. Тільки нащо? Природний носій англійської миттю відрізнить v од w, th від s, я – ні. Й це логічно, у мене немає років тренувань змалку, коли дитина вчиться слухати й говорити без акценту. До речі, може тоді оці акценти й особисті девіації теж треба відбивати на письмі? Ну є в нас люди, які вимовляють 'р' на французькій манір, вони теж мають права! 😄 А ще є люди, які з тих чи інших причин вимовляють слова "неправильно" (в лапках, бо кожен судить по своїх правилах), це треба відбивати в правописі? Так от, нащо нам розрізняти по дві - три ступені "грубости" чи то "висоти" голосної (И проти Ы) чи якісь проміжні чи то перехідні звуки (У й Ў, якісь «оае», «ъыь» тощо). Може не дарма ці звуки випали з ужитку? Як і необхідність відбивати їх на письмі. Ы – це та ж И, трохи грубіша, от і все. Навіть люди з одного села часом вимовляють одне й те саме слово й ті самі букви по-різному – суто індивідуальний акцент.

«...ніж Схід, тому було б дуже тяжко виробити якийсь один "стандарт", хоча б звуцтва, хоча б для Західної України»

Teagyco cuiriliçeiõ, a latiniçeiõ né.

«Перехід О в У та явно виражений [y](мфа).»

MPA [y] e — en.m.wikipedia.org: Close front rounded vowel

🤦

Саме це я й мав на увазі, ӱ

"Teagyco cuiriliçeiõ, a latiniçeiõ né"

Добродію Єлисію, я розумію Вашу закоханість у кирилицю, але я не про те.
До речі, Ви ще не давали посилання на дослідження "різних И" чи я теж пропустив (перепрошую)?
Я про те, що утворити для Заходу (якщо й без урахування Полісся) "нормативну", "літературну" ВИМОВУ виробити тяжко

А нашо виробляти нормативну вимову? Будь-яка (рідна, неспотворена стороннім упливом) вимова має бути нормативною. У Бриччині люди чудово разом живуть із дуже різними вимовами, телебачення окремих місць найчастіше говорять своїми говірками. Словесно олітературненими, так, але фонетично рідними. Потрібно правопис, який би охопив найбільшу кількість вимов.

<остѣньıєо>

‹-єо› ??

‹ostieníé›

‹-é› ? Ceomou?

Пишу "é" замість "e", бо нині для більшості то вже є /а/, не /e/, а 1) "e" в мене позначає лише /e/, і 2) "-ίe/-íe" позначає закінчення дієслів третьої особи однини теперішнього часу.

"‹-єо› ??"

"-єо" є помѧкъхьєнє "-о". Порѡвьньаıтє: добрО – добрА, морЄО – морЬА.

«Пишу "é" замість "e", бо нині для більшості то вже є /а/, не /e/, а 1) "e" в мене позначає лише /e/»

Za Xevelyovomy (Історична фонологія української мови, §24.3,4) peruœstno */ɛ/ → /ɜ/ u ‹-ïe› e pitimœsty lixie narécy poloudne, nicda ne buuxi onuix polounoci, s.r. "cuyeusco-polésscoyui". Tomou ispraunéixie e pro mene byrati u oglead usiõ móuvõ a ne 'bœulxeisty'.

Ta i tac, u inxiax móuvax ‹é› he pravilo znacity õzxie, uisxie ci pèrêdnéixie "e", napr., u phraneçscœy móuvé e ‹é› = /e/ proti ‹e› /ɛ/ (u œdcruité iscladé) ci /ə/ (u cruité iscladé) ta proti ‹è, ê› za /ɛ/ u cruité iscladé — /e/ e uisyu, pèrêdnéy ta õzyu gòlôsen œd /ɛ/, a, na opacui, /ɜ/ e nizyu, xiryu ta zadnéy gòlôsen œd /ɛ/. Tomou coli ouge znaciti /ɜ/ vidovito, to ‹è› a ne ‹é›.

« 2) "-ίe/-íe" позначає закінчення дієслів третьої особи однини теперішнього часу.»

Napriclad?

« "‹-єо› ??"

"-єо" є помѧкъхьєнє "-о". Порѡвьньаıтє: добрО – добрА, морЄО – морЬА. »

Ròzouméiõ, ta ya tô vidiõ he zaivœsty. Za pervoe, ne'ma ni slédou {-o} ← *-y-o u gédné govoré u rousscœy móuvé. Za drougoe, staneity prosto zavesti poèm inxyotuarmene ("allomorph, allomorpheme"): ‹-o› /-o/ ta ‹-e› /-ɛ/: ‹volo - vola - volomy : pole - polya - polemy›, ‹puiro - puira - puiromy : more - morya - moremy›, ‹põto - põta - põtomy : pletye - pletya - pletyemy›,

"Tomou ispraunéixie e pro mene byrati u oglead usiõ móuvõ a ne 'bœulxeisty'."

Міг би писати просто "е", міг би, і мовці вже би з розуміння мови знали, шо в суфіксі "-ίе" те "е" може позначати й /ɑ/, але такий запис зіштовхується з дієслівним суфіксом третьої особи однини (знизу про то більше). Але складаю письмо придатне не лише для більшості сучасних мовців, бо якби робив лише для більшості, то писав би просто "-ίa" та й усе по тому, але через "é" показую мінливість серед говорів, і частково показую давність вимови з /ɛ/ вибором букви "e" замість "a" (бо могло бути й "á").

"Napriclad?"

"П'є", "ллє" (сам кажу "лиє", правда, але правопис із "-ίе" в мене може й передбачати таку вимову, бо деколи користаю "ί" де є подвійна подоба з /и/ та /i/), й подібні. І ні, не писатиму етимологічно "-ίет'/-íet' ", шоби захопити всі присутні вимови, якшо кажете з "-ть" у кінці, то пишете "-ίет' ", коли воно в вас випадає, то без нього.

Аргумент про "é" взагалі не розумію. Розумію шо кажете, але не погоджуюся. Не бачу потреби підлягати під правопис інших мов, коли діякритики дуже вмовні позначки й можуть значити зовсім різноманітні звуки в різних мовах. І чому саме французьку взяли за орієнтир? У нашій акут узагалі зара' позначає наголос. Мені потрібно якось відбити різницю, і я, маючи намір мати лише один діякритик у письмі за можливості, вибрав " ´ ", бо він простий, знайомий українцям, лекго читається, й поширений у черенках ("шрифтах").

« бо якби робив лише для більшості, то писав би просто "-ίa" та й усе по тому, але через "é" показую мінливість серед говорів »

A tô tacui uzem na védœum i cénix.

___
« зіштовхується з дієслівним суфіксом третьої особи однини »

Slouxyno.

Ta ne teamiõ na ceimy (crœumy xuiba gournosti, libo-n'?) stoyity ose:
«І ні, не писатиму етимологічно "-ίет'/-íet' ", шоби захопити всі присутні вимови, якшо кажете з "-ть" у кінці, то пишете "-ίет' ", коли воно в вас випадає, то без нього». Tô ge i ne e istoslœuno pisanïe cde pisymea nicde i nicda ne uinicneity u uimóuvé — napr., ‹lïeity sea› /ˈlʲːɛtʲ sʲɜ/ — is /tʲ/. Ta co bui i bez ‹-ty›, inxie réxyeinïe bui moglo bouti, napr.: ‹-ê› u déyeslovax: ‹lïê›, de ‹ê› bui znacilo "praumenno (normal) e" — se bui /ɛ/ ; xotya né mi tô do podobui cèrêz tô tacui /(ɪ)ˈlʲːɛtʲ sʲɜ/ ta i cèrêz govorui is [tʲ], i ponevagy sõty i govori bez is [-∅] ci is [-t] zamésty [tʲ] i u ‹-ity› 3. os. od. (‹xodity› [ˈxʷɔdɪ]) ci i is [-∅] ci [-t] u 3. os. mn. (‹xodeaty› [ˈxʷɔdi̯͡e], [ˈxʷɔdʲɜt ~ ˈxʷɔdʲɐt]), de pisiemo ‹-ty›, tomou e radxie pisati ‹-ty› usiõdui.

~~~~~~~

«Не бачу потреби підлягати під правопис інших мов, коли діякритики дуже вмовні позначки й можуть значити зовсім різноманітні звуки в різних мовах. І чому саме французьку взяли за орієнтир? У нашій акут узагалі зара' позначає наголос. Мені потрібно якось відбити різницю, і я, маючи намір мати лише один діякритик у письмі за можливості, вибрав " ´ ", бо він простий, знайомий українцям, лекго читається, й поширений у черенках ("шрифтах").»

Rozlõcynya e ne taca ouge oumóuvnœsty. Sam znac ostra nagòlôsa ("accent aigu") za yacœsty gòlôsna ta za tõg tisc ("a dynamic stress") e dóugyno rozrœuzniti — tou e móuva za rozlõcynyõ yacosti gòlôsen, tomou gadca o tõgé nagòlôsé u cuiriliçé (ci u ispanxcœy móuvé) e nepœlygiva. Tou e znacimo lixie coristanïe iz znaca ostra nagòlôsa za yacœsty gòlôsna, a œun useucdui znacity uisxie ceòlôncouanïe — nicda ne nizxie ; nizxie ceòlôncouanïe e he pravilo znacyeno teagelony nagòlôsomy ("accent grave"). Tô sidity i zœrno: oster nagòlôs xuilyên u pravo = u pèrêd, a tomou znacity pèrêdnéixie ceòlôncouanïe — ‹e› = /ɛ/ ci /ə/, ‹é› = /e/ ci /i/, teageul nagòlôs xuilyên u lévo = u zad, a tomou znacity zadnéixie ceòlôncouanïe — ‹è› /ɜ/ ci /ə, ɘ, æ/.

"gournosti"

Гурність = гордість? Ні, знав одpазу, шо напишете про перевагу запуси з " -т'/-t' " з вашої точки зору.

Вводити одне "ê" за позначку "звичайності" "e" ( /ɛ/ ) немудро, як на мене, ліпше вводити окрему букву якраз на позначку незвичності, як у випадку закінчення -я/-є.

"... xotya né mi tô do podobui cèrêz tô tacui /(ɪ)ˈlʲːɛtʲ sʲɜ/ ta i cèrêz govorui is [tʲ], i ponevagy sõty i govori bez is [-∅] ci is [-t] zamésty [tʲ]..."

Апостроф " ' " передбачає м'яку або тверду вимову приголосної перед (пишу, на приклад, " líekar' " за "лікар(ь)"), тому " líet' " придатне й для вимови "ллєт".

Про "/(ɪ)ˈlʲːɛtʲ sʲɜ/" не зрозумів. "Иллєть ся"?

Іншим способом також міг би писати " -ίe'/-íe' " з апострофом укінці на позначення скороченості форми дієслова, а "-ίe/-íe" лишити для йменників, та мені більше подобається письмо з "é", бо явно показує мінливість вимови та створює кращу відповідність у письмі ("e" = /ɛ/).

"... tou e móuva za rozlõcynyõ yacosti gòlôsen, tomou gadca o tõgé nagòlôsé u cuiriliçé (ci u ispanxcœy móuvé) e nepœlygiva."

Останнє слово ("непільжива"?) не второпав, але суть ваших слів, наче, вловив. Кажете, шо говорити про вживання акута на позначення наголосу недоцільно, бо ця розмова є про якість голосних. Ні, я говорив за таки вмовність і розбіжність у тлумаченні діякритиків серед мов. Нема книги з правилами та законами вживання знаків письма. Є зміст дивитися в досвід інших мов і виходити з найпоширенішого тлумачення певних знаків, і є зміст говорити про доцільність, практичність, але ніхто не зупине мене, чи кого іншого вживати "é" для позначення нижчого звуку за "e". Якість голосного звуку то є своя категорія, згоден, але факт, шо акут серед різних мов також може впозначати наголос, тон, паталалізованість приголосної, інакшу якість приголосної, довгість голосної, чи короткість голосної (у статті Вікі "Acute accent") свідчить про таки природну вмовність значення знаків, й особливо діякритиків. У письмі мови черокі схожі до латинської знаки позначають зовсім інакші звуки, ніж ті, до котрих звикли користувачі латинки ( uk.wikipedia.org: Черокі (мова)#/media/Файл:Cherokee Syllabary.svg ).

<"gournosti">

"stubbornness"

<чи нньо?>

Crœumy u iscladenax slovax, /-ɲʲːo/ na cœunçé slova ne e nicde ne zasvédcyeno u rousscœy móuvé.

/ɜ/ — tòcynéixie [ɜ̙] — gòlôsen na cœunçé ‹-ïe›.

😁🙈
Саме так.
А до Толоки я вже й боюсь зазирати 🤭