Тоді Wikipedia бреше... Ще у Словнику української мови "Академічний тлумачний словник": ЗОЛОТА́Р, я, чол. Те саме, що ювелір. "Але злото те нічого Не промовило мені! Ну, так знаю я й без того, Що кипіло ти в огні; Як тебе в ясну обручку Золотар переливав (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 183); // Той, хто покриває позолотою, золотить що-небудь. Золотаря хтось, Лаерка, сюди хай покличе негайно, — Щоб у телиці тієї він роги прийшов золотити (Гомор, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 68); * Образно. Буйне зелення в саду вже осінні золотарі позолотили, а подекуди палає воно, мов огненне (Степан Васильченко, II, 1959, 70).
1. Те саме, що ювелір. Але злото те нічого Не промовило мені! Ну, так знаю я й без того, Що кипіло ти в огні; Як тебе в ясну обручку Золотар переливав (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 183);
// Той, хто покриває позолотою, золотить що-небудь. Золотаря хтось, Лаерка, сюди хай покличе негайно, — Щоб у телиці тієї він роги прийшов золотити (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 68); * Образно. Буйне зелення в саду вже осінні золотарі позолотили, а подекуди палає воно, мов огненне (Степан Васильченко, II, 1959, 70).
2. перен., заст. Той, хто займається очищенням вигрібних ям; асенізатор. — Та я б його золотарем поставив! Хай возить ночами бочку (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 267).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, 1972. — Стор. 680.
Золотарь, -ря́, м.
1) Золотыхъ дѣлъ мастеръ. Золотарь, золотарик, скуй мені персник. Чуб. III. 394. Сусіди кажуть, що нема вдома, що пішов до золотаря. Чуб. III. 326.
2) Насмѣшливое названіе очистителя отхожихъ мѣстъ. Харьк. Ум. золота́рик.
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 2, ст. 178.
Ювелір — особа, що займається ювелірною справою, фахівець із виготовлення ювелірних прикрас.
Цю каблучку створив відомий ювелір.
Перекладаємо слово ювелір
Навряд чи. Золотарями називали асеніізаторів :)
Тоді Wikipedia бреше... Ще у Словнику української мови "Академічний тлумачний словник": ЗОЛОТА́Р, я, чол. Те саме, що ювелір. "Але злото те нічого Не промовило мені! Ну, так знаю я й без того, Що кипіло ти в огні; Як тебе в ясну обручку Золотар переливав (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 183); // Той, хто покриває позолотою, золотить що-небудь. Золотаря хтось, Лаерка, сюди хай покличе негайно, — Щоб у телиці тієї він роги прийшов золотити (Гомор, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 68); * Образно. Буйне зелення в саду вже осінні золотарі позолотили, а подекуди палає воно, мов огненне (Степан Васильченко, II, 1959, 70).
Це слово (наскільки знаю) має два значення: і асенізатор, і ювелір
ЗОЛОТА́Р, я, чол.
1. Те саме, що ювелір. Але злото те нічого Не промовило мені! Ну, так знаю я й без того, Що кипіло ти в огні; Як тебе в ясну обручку Золотар переливав (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 183);
// Той, хто покриває позолотою, золотить що-небудь. Золотаря хтось, Лаерка, сюди хай покличе негайно, — Щоб у телиці тієї він роги прийшов золотити (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 68); * Образно. Буйне зелення в саду вже осінні золотарі позолотили, а подекуди палає воно, мов огненне (Степан Васильченко, II, 1959, 70).
2. перен., заст. Той, хто займається очищенням вигрібних ям; асенізатор. — Та я б його золотарем поставив! Хай возить ночами бочку (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 267).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, 1972. — Стор. 680.
Золотарь, -ря́, м.
1) Золотыхъ дѣлъ мастеръ. Золотарь, золотарик, скуй мені персник. Чуб. III. 394. Сусіди кажуть, що нема вдома, що пішов до золотаря. Чуб. III. 326.
2) Насмѣшливое названіе очистителя отхожихъ мѣстъ. Харьк. Ум. золота́рик.
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 2, ст. 178.
Або златокуй ( чи золотокувальник)