+
Але українською – вмітець (від слова "вміти").
Замітки про русинську (українську) термінологію:
Спеціалист — Мітець.
http://litopys.org.ua/rizne/rusyny.htm
ЕСУМ (дати): зда́тень — здібний артист.
Очевидно похідне від "здатний" і "мати здатність". Можете порівняти схожий розвиток у слові "вмітець" від "уміти".
Тут головне значення "здатний", а не "артист". Таким словом можна звати хистких людей загалом.
Здається ви переплутали. Це сторінка до "артист", не "актор". Якшо не помилилися, то артист походить від значення "здібний, умілий".
"Здається ви переплутали. Це сторінка до "артист", не "актор"."
Дякую, це одрук)
"Якшо не помилилися, то артист походить від значення "здібний, умілий"."
Не зовсім.
https://www.etymonline.com/word/artist
Але воно справді бере корені від "уміння".
Тобто сучасне слово "артист" розвинуло своє значення через звуження давнішого значення: просто "майстер", умілець -> майстер у певній галузі -> митець.
Дам +, адже слово рідке, незайняте й загалом-то логічне, а нам якраз потрібне слово для позначіння тями "артист".
Тепер я заплутався. Якщо "мистецтво" у вужчому знакові (література, образотворче мистецтво, декоративно-ужиткове, сценічне, музика та архітектура) це в нас "умільство", то як бути з ширшим знаком (загалом, майстерністю в чомусь, умінню чогось) в певній галузі? Адже ту ж саму хімію теж можна назвати "умільством", а хіміка "умільцем"?...
Що думаєте, товариство?
Може слід "усталені" види мистецтва називати "абстрактними (тут має бути питоме слово) уміннями/умільствами", а загальні - "дійсними"?
Ремези храмы сделають вы
Мат. сл. друс., т. 3, с. 143
>Ta ceomou ne ‹reméz / remeuz›?
Слушно.
reméz — реміз?
remeuz — ремез?
Вимова: {umʲe̝ˈtæt͡ɕ ~ umʲiˈte̝t͡ɕ ~ ume̝ˈtæt͡ɕ ~ umeˈtæt͡ɕ} – після приголосного, {u̯mʲe̝ˈtæt͡ɕ ~ wmʲe̝ˈtæt͡ɕ ~ u̯mʲiˈte̝t͡ɕ ~ wmʲiˈte̝t͡ɕ
~ u̯me̝ˈtæt͡ɕ ~ wme̝ˈtæt͡ɕ ~ u̯me̝ˈtæt͡ɕ ~ wme̝ˈtæt͡ɕ} – після голосного; {umʲe̝t.ˈt͡ɕ- ~ umʲit.ˈt͡ɕ- ~ ume̝t.ˈt͡ɕ- ~ umet.ˈt͡ɕ-} – у непрямих падіх по приголосці, {u̯mʲe̝t.ˈt͡ɕ- ~ wmʲe̝t.ˈt͡ɕ- ~ u̯mʲit.ˈt͡ɕ- ~ wmʲit.ˈt͡ɕ-
~ u̯me̝t.ˈt͡ɕ- ~ wme̝t.ˈt͡ɕ- ~ u̯me̝t.ˈt͡ɕ- ~ wme̝t.ˈt͡ɕ-} – у непрямих падіх по голосці.
Дане ту слово є те саме знане нині яко <митець>. ЕСУМ (ІІІ, 466) пише є від <мистець> (там же вище), яке, ді, тягне до <мистерний> та <майстер>, чуджого. Прото, добало є ми йно ("мені щойно спало на думку") твар <митець> до тих речених слів, либонь, гето не тягне. Над тваром <митець> біх думав уже давно чимало, и все ми мули, чого би про нич ("без причини, просто так") у <мистець> пало /s/, а-ть-же, яко правило, таким звукомінам є все яка вина ("причина"), на пр. купа приголосок (*чернця → ченця, *ремісльник → ремісник, *вустно → вусно то що); у <мистець> же є йно /st/ між голоскама повнима, мовити які не є жаден труд. Буває ще мішення дву різних слів через суміжний знак (ст річ "контамінація"), та такого близького знаком до "мистецтво, митець" чи, може, "ремесло" на <мит-, мет-, міт->, либонь, нема (ЕСУМ гадає мішення з <метикувати>, та я в тім сумню). На то мість, твар <митець>, я гадаю, може бути ціло питоме слово, а праві з прасл. коренем *oum- у словах "ум", "уміти" то що. Різні слов'янські мови тяму "митець", "мистецтво" зовуть ото ("як раз") від сього корене: чес. umění, umělec, слвц. umenie, umelec, с.-хв. umjetnost, umjetnik, ляд. umiejętność "skill", а тако германські мови від того же знака "вміти, вміння, вмілість": нім. Kunst, Künstner (können "могти, вміти"), нзм. kunst, шв. konst то що. Первісний твар <митець> я, таким чином, гадаю є *oum-ē-t-yk-os → *умѣтьць, творений від основи *умѣт-инфинитива умѣти чепенем -ьц- "-ець", тобо *"хто вміє, вмілий". Пале ("відпале; відпадіння") /u/ йде легко яснити ("може бути легко пояснено") короченням у [w] (годи: <уміти> → <вміти>), що пак могло бути глинуто звуком /m/, оба же звука губни суть ({wm} → *{mm} → {m}). В <и> є, віді, луна ("рефлекс") /ѣ/, питима сіверським (та не тільки) говіркам (годи: дѣдъкъ <дидок> "дідок"); ЕСУМ поруч <митець> з <и> дає таки й <метець> и <мітець> – такі міни <і~и~е> ← /ѣ/ суть питими в говірках руських.
То виходить и "мистецтво" є питоме?
Ну, в <мистецтво> є <ст> – то таки є, віді, чудже, від *мистерний (← "майстер").
+ + +
Ладно!
І часто українці "запірають" двері?!
v Galíckij mownij tradycii zagalom poszyreni je dvi formy szczodo, tak by movyty, stanu dverej, vikon, tożczo:
a) ce ZAMKNENYJ / VIDIMKNENYJ, napr.:
— A ty pozamykav vikna, jek vyhodyw z domu?
b) ZAPERTYJ — u znaczyniu, szo szoś NADIJNO si zamknulo, napr.:
— Zapry dobry kurnyk, aby cypiata ne powybigaly.
c) sze je forma ZAPNUTY / VIDIPNUTY, ale vona radsze si stosuje abo konkretnogo zamka, abo ż u znaczeniu szoś prykripyty «knopkow», napryklad:
— Zapny sztany, bahure, bo wsi tvoji bebehy povylitajut!
— Vidipny vże tote ogoloszynė, bo vże jego czės mynuw!
[sebto zaklyk 'go znėty vzagali]
Toż jikszo panam-galíczėnofobam szoś si zdaje сазвучним к руццкаму — to hrestit sí dlia poczėtku!
A tamka dali 'jmo i movu naszu troha pidiwczyte: totu, sze ne pokruczenu tak zvanow «ukrajinizacijow», jika nasprawdi bula jno shodynkow do nastupnogo zkacaplynė... :-//
Всього три склади, зручно вимовляється, змінюється, впізнавано звучить, неіншомовне.
Умитич, вмитич
«Умитич, вмитич»
Cyto xotéste recti simy?
—
За письмо
«За письмо»
Lépxeoho ne'ma.
Кирилиця. Зрозуміла для всіх українців.
"«За письмо»
Lépxeoho ne'ma".
Є.
Цілком зрозуміла для всіх кирилиця. Кирилиця, що цілком виконує єдине завдання — запис звучин (фонем) літературної мови
Добродію Єлисію, можливо, мої слова вже не вперше прозвучать різко, чого я не хочу, але дозвольте все ж спитати.
Так, безліч геніїв "не від світу цього". Та все ж я Вам дивуюся: Ви розумієте тонкощі багатьох мов, які знаєте, але не розумієте простої речі, що нам, простим смертним, без вищої мовознавчої освіти, тяжко читати Ваше письмо. Бо воно передає значно більше звучин, особливо голосних, ніж у будь-якій говірці.
Невже Ви не розумієте, що переважній більшості людей просто чхати на те, що в "кількох селах"/районах Буковини У з У й У з Õ — це різні фонеми?
Невже Ви не розумієте, що ми читаємо слова не по буквах, а за загальними образами?
Невже Ви не розумієте, що надмір розрізників (діакритики) над рядками ускладнює читання взагалі?
Невже Ви не розумієте, що ми, коли казати про букви, звикли читати О як щось близьке до [ɔ~о], Е — до [ɛ~е], а У — до [u~ʊ], а не é як ≈і, а У — як м'який знак, що ще й змінює попередню букву?
Невже Ви не розумієте, що це порушує засаду однозначної відповідності, коли не треба дивитися, це відкритий склад чи закритий, є там y після g чи ні?
Невже Ви не розумієте, знову, що нам тяжко, що це забирає багато часу та зусиль?
Знову прошу Вас: зійдіть до нашого рівня. Я особисто багато відомостей від Вас не прочитав тільки тому, що я розумів, бачачи латинку, скільки часу й зусиль це забере.
Знову кажу: Ваші безцінні відомості латинкою неможливо нагуглити
Будь ласка
«Lépxeoho ne'ma»
A prauda.
«Кирилиця»
I ya tac gadax, ta ouge baciõ, cyto né.
"A prauda."
Ні, не правда.
"I ya tac gadax, ta ouge baciõ, cyto né."
Правильно гадали. Кирилиця, а не латиниця, на додаток до якої ще в кожного свої правила.
Цього разу в описі все зрозуміло розписано і займово , але як пишете своєю латиницею це дійсно жахливо наче англійської українське місило щось проглядається але буква і вимова їх різні в одних словах х у вас як х в других ш . І лиш досвід з чеської ,української ,польської мови та дізнавшись етимологію слів дозволяють вловлювати поверхневий смисл ваших слів . Чи ви также пишете своїй родині ?