Вимова: {umʲe̝ˈtæt͡ɕ ~ umʲiˈte̝t͡ɕ ~ ume̝ˈtæt͡ɕ ~ umeˈtæt͡ɕ} – після приголосного, {u̯mʲe̝ˈtæt͡ɕ ~ wmʲe̝ˈtæt͡ɕ ~ u̯mʲiˈte̝t͡ɕ ~ wmʲiˈte̝t͡ɕ
~ u̯me̝ˈtæt͡ɕ ~ wme̝ˈtæt͡ɕ ~ u̯me̝ˈtæt͡ɕ ~ wme̝ˈtæt͡ɕ} – після голосного; {umʲe̝t.ˈt͡ɕ- ~ umʲit.ˈt͡ɕ- ~ ume̝t.ˈt͡ɕ- ~ umet.ˈt͡ɕ-} – у непрямих падіх по приголосці, {u̯mʲe̝t.ˈt͡ɕ- ~ wmʲe̝t.ˈt͡ɕ- ~ u̯mʲit.ˈt͡ɕ- ~ wmʲit.ˈt͡ɕ-
~ u̯me̝t.ˈt͡ɕ- ~ wme̝t.ˈt͡ɕ- ~ u̯me̝t.ˈt͡ɕ- ~ wme̝t.ˈt͡ɕ-} – у непрямих падіх по голосці.

Дане ту слово є те саме знане нині яко <митець>. ЕСУМ (ІІІ, 466) пише є від <мистець> (там же вище), яке, ді, тягне до <мистерний> та <майстер>, чуджого. Прото, добало є ми йно ("мені щойно спало на думку") твар <митець> до тих речених слів, либонь, гето не тягне. Над тваром <митець> біх думав уже давно чимало, и все ми мули, чого би про нич ("без причини, просто так") у <мистець> пало /s/, а-ть-же, яко правило, таким звукомінам є все яка вина ("причина"), на пр. купа приголосок (*чернця → ченця, *ремісльник → ремісник, *вустно → вусно то що); у <мистець> же є йно /st/ між голоскама повнима, мовити які не є жаден труд. Буває ще мішення дву різних слів через суміжний знак (ст річ "контамінація"), та такого близького знаком до "мистецтво, митець" чи, може, "ремесло" на <мит-, мет-, міт->, либонь, нема (ЕСУМ гадає мішення з <метикувати>, та я в тім сумню). На то мість, твар <митець>, я гадаю, може бути ціло питоме слово, а праві з прасл. коренем *oum- у словах "ум", "уміти" то що. Різні слов'янські мови тяму "митець", "мистецтво" зовуть ото ("як раз") від сього корене: чес. umění, umělec, слвц. umenie, umelec, с.-хв. umjetnost, umjetnik, ляд. umiejętność "skill", а тако германські мови від того же знака "вміти, вміння, вмілість": нім. Kunst, Künstner (können "могти, вміти"), нзм. kunst, шв. konst то що. Первісний твар <митець> я, таким чином, гадаю є *oum-ē-t-yk-os → *умѣтьць, творений від основи *умѣт-инфинитива умѣти чепенем -ьц- "-ець", тобо *"хто вміє, вмілий". Пале ("відпале; відпадіння") /u/ йде легко яснити ("може бути легко пояснено") короченням у [w] (годи: <уміти> → <вміти>), що пак могло бути глинуто звуком /m/, оба же звука губни суть ({wm} → *{mm} → {m}). В <и> є, віді, луна ("рефлекс") /ѣ/, питима сіверським (та не тільки) говіркам (годи: дѣдъкъ <дидок> "дідок"); ЕСУМ поруч <митець> з <и> дає таки й <метець> и <мітець> – такі міни <і~и~е> ← /ѣ/ суть питими в говірках руських.