Тут я погожусь. Теж думаю, що якщо одне чуже слово поширене на Західній Україні, а друге на сході і так само чуже, то краще обидва чужі слова одкинути, знайшовши своє рідне.

Кому краще? Чому? Прошу джерело того слова з таким значенням.

Бо пов'язане на шию. Можна ще в'язанець.
Це новослів'я, тому які можуть бути джерела.

Nacy e coute slovo, coli ouge suédcene u slwfnicé slovo e? Ci inde Ui pisiete "поговоримо, коли слово буде в словнику", a tou ouge "це новослів'я"? Opẽty duoye stavilo? Pan "znaleç" bo rece...

СТІБА́ТИ «прошивати наскрізь, поклавши між підкладкою й верхом шар вати, ватину; прокладати стібки, шити»
З цього виходить, що остібка - це вишита краватка.
Бо як краватки бувають не тільки вишитими, то це може бути видом краватки, а не загальною назвою, точним відповідником.
Тому я пропоную більш загальне нашийка або в'язанець.
Види краваток/галстуків я навів у коментарях до слова Хорватиця

👍

І що з того? Полька - танець і жителька Польщі. Венгерка - чоловіча стрижка і жителька Угорщини. Американка - жителька США, а також більярдна гра, лопата, фітинг, стрижка, обручка, штукатурка і ще бозна скільки іменників, що вказують на країну походження без додаткових філологічних пояснень.

Лихо на чортову голову, я подумав, що ostébca це остібця. Здається, у західних слов'ян буква "c" позначає звук "ц", а Ви ще казали, що проти писати "ць", бо "ц" саме собою завжди м'яке.

<-bca> не могло значити <-бця>, бо основне значення літери <c> є /к/, й таке значення вона має перед літерами на позначення голосних непередніх, а саме: <a, o, u, w, õ> та, відповідно буквосполучень <ou, ui>. А звуки /ц/, та /ч/ суть похідні від звука /к/, тобто вторинні, які виникають коли <c> (*k) стоїть перед передніми голосними, а саме: <e, é, i, y, œ>, та відповідно перед буквосполученнями: <ei, eu, œu>; /ц/ також є там, де перед <c> стоять передні голосні: <i, ẽ, y>, а після <c> може йти й непередній голосний або взагалі жаден голосний; так, напр. у <mésẽc> перед <c> є <ẽ>, тому тут <ẽ> вказує на те, що <c> значить /ц(ь)/, відповідно: <місяць>, аб, напр., в <-ica> є перед <c> <i>, тому <c> значить <ц>, напр.: sõnica <суниця>. Інакше, за інших умов, тобто by default, <c> значить <к>: babca <бабка>. Там, де в написанні нема літер голосних, які би вказували на те, що <c> має значити /ц/ чи /ч/, але має таки бути /ц/, я використовую літеру <ç>; насправді й у таких словах первісно було <y> (тобто <ь>), але я вирішив у таких словах <y> не писати (окрім випадків послідовностей: <чц, жц, шц>, де я пишу, відповідно: <cyc, gyc, xyc>), напр.: trẽsça "трясця", babça "бабця", uénça "вінця" (д.-рус.: трѧсьца, бабьца, вѣньца); треба розуміти, що в таких словах "м'яке" <ц> є через те, що перед первісним *к є *<ь>, а не тому що після <ц> є <я> – <я> є просто криве написання. Тобто коли то мало бути <остібця>, я бим писав: <ostébça>.

👍