Значення слова

Наратив — опис подій з певної точки зору.

Приклад вживання

У наративних розповідях події не є онтологічними, вони створюються в процесі самої оповіді й одразу ж інтерпретуються.

Походження

англ. і фр. narrative — оповідь, від лат. narrare — розповідати

Схожі слова
Слово додав

Перекладаємо слово наратив

переказ
6
Євген Шульга 24 квітня 2020
17 лютого 2021

+++

4 вересня

+++

17 листопада

Просувати свої перекази — недоречно.

оповідь
5
Євген Шульга 24 квітня 2020
власнотовк
4
Volodymyr Khlopan 24 квітня 2020
правʼя
4

prauya
Вимова: {ˈprɑwʎa ~ ˈprɑ̝wʎa ~ ˈprɑwja ~ ˈprɑwʎɐ ~ ˈprɑ̝wʎɐ ~ ˈprɑwjɐ ~ ˈprɑwʎɜ ~ ˈprɑ̝wʎɜ ~ ˈprɑwjɜ ~ ˈprɑwʎe̝ ~ ˈprɑ̝wʎe̝ ~ ˈprɑwje̝}.

http://hrinchenko.com/slovar/znachenie-slova/47001-pravyty.html#show_point, 1. значення; http://oldrusdict.ru/dict.html#: правити, та інші слова на прав-. Значення "говорити, розповідати" в корені prau- знають і чеська (pravit "говорити, розповідати" й похідні) та словацька (rozprávať і похідні) мови.

אלישע פרוש 17 лютого 2021
17 лютого 2021

Рупно, +.

17 лютого 2021

Але ж "правити" - це не тільки оповідати, а оповідати затято.

17 лютого 2021

Дане за посиланням під 1. знаком є Грінченково власне товмачення, й воно є не повне, й не точне. Він, віді, не усвідомив, що супроводідні відтінки "настойчиво; твердить; повторять" зумовлено є не самим дієсловом <prauiti> як таким, а словом <suoye> в реченнях, які він наводить у приклад. Такий же відтінок передасть "своє" й при інших дієсловах вербальної семантики: "своє говорить", "своє мовить" тощо. Тобто то є суто контекстуальне товмачення. Коли й можна виділити який відтінок, що різнить се дієслово від інших синонімічних дієслів вербальних, то щонайбільше "мовити авторитетно, говорити постановляючи, твердити" (а скоріше взагалі просто "вести лінію викладу") але те "твердити" не передбачає такого [афективно-емоційного] підсилення як "настирливо" чи "затято".
Даний семантичний дрифт "правити" → "говорити, казати" має, хоча й деякими відмінностями в узусі, типологію й в инших мовах: ягел. rule "pronounce authoritatively and legally to be the case, д.-гр. ἡγέομαι "вести (≈ правити)" → διήγησις "наратив, розповідь, оповідь", шв. rätt "правильний, правий, ...", rätta "правити (в широкім розумінні), становити, ..." → berättelse "доповідь, розповідь", нім. richten "прямити, правити" → berichten "відомити", Bericht "доповідь, вість, повідомлення". Крім того, дефініція слова "наратив" таки містить зокрема конотацію вторення. У вербального значення дієслова <prauiti> така конотація є, при чім, як згадано вище, вона за відсутності додаткових підсилювальних слів не сягає до відтінків афективно-емоційних. Інші ж дієслова вербальні конотації вторення, без афективно-емоційного підсилення, не мають. Тож <prauiti>, віді, найбільше тякне значенню "narrative".

17 лютого 2021

Та що значить Ваша "y", Єлисіє, ніяк не візьму на вум. То вона означає "ы", то "й", то "ъ" (чи ь?), а тепер означає "л".

Буква-перевертень.

17 лютого 2021

Де’сте в мене бачили <y> за <ы> чи <ъ>?

Іще раз укотре повторю: дане письмо є засновано на поєднанні загальної практики правописів латинкою засад: 1) а) фонетичної; б) графіко-фонетичної, 2) морфофонематичної, 3) історичної, 4) етимологічної, 5) диференційної. У моїм письмі є поєднано всі ті засади, при чім одна засада може перетинатися з іншою, чи кількома іншими.

Щодо різних функцій літери <y> латиниці в моїм письмі:
треба розуміти, що етимологічно <ь> та [j] (графічно: <я, ю, є, ї, йо> після голосного) походять від того самого звука: *y – звука двоїстого трактування: нескладовий варіант голосного *і, чи палатальний апроксимант. Розподіл на <ь> та [j] є комплементарен з позицією того празвука: а) між голоскама – тоді має рефлекс [j], б) між голоскою та приголоскою – тоді в прасл. добу творив дифтонг, який згодом дав монофтонг, в) після приголоски на кінці слова та між приголоскама – тоді має рефлекс *ь, згодом розділившись на "сильний" *ь, давши різні голосні, зокрема представлені найчастіше в чиннім письмі як: <е, о, ьо, (и)>, та "слабий" *ь, давши те, що нині зовуть "мякістю, пом'якшенням" приголоски), г) між приголоскою та голоскою. Останній конкретний випадок – г) – потребує детальнішого пояснення. Загальне пояснення явища під г) є те, що в англомовній мовознавчій літературі зовуть терміном yod-coallescence, "злиття через yod"; yod є умовна назва даного празвука *[j] (за назвою аналогічної літери єврейського письма: <י>). Результати, які виходять з поєднання приголоска + *y + голоска суть у руській мові різні залежно від характера конкретної приголоски, що стоїть перед *y. А саме, приголоски задньоязикові: */g, k, x/, та передньоязикові: */d, s, t, z/ дали звуки фрикативні та африкати, а губні приголоски: */b, m, p, w/ в поєднанні з *y + голоска дали: /b, m, p, w/ + /ʎ/ + голоска. Тобто після губних *y перетворився на /ʎ/. Саме /ʎ/, а не /l/, тому не коректно є писати про "л" у данім випадку; <л> є тільки на письмі, й може вести до хибного ототожнення з первісним *l в інших формах.
Передача на письмі звука /ʎ/ в відповідних випадках літерою <y> (або як варіант літерою <і>) має перевагу в економії місця та морфологічної уніформності. Поясню на прикладіх:
маємо дієслово ploditi, в формі 1. ос. однини буде plodiõ (раніше я писав: plodyõ; функція <і ~ y> є тут та сама), де поєднання d+i(y)+голоска, як загально описано вище, дає: /d͡ʒ/+голоска; тобто /d/ дало /d͡ʒ/ як наслідок злиття *d+*[j]+голоска. В дієслова crõtiti маємо слово crõtya (з варіантом написання: crõtia) "круча"; тут, аналогічно, поєднання *t + *[j] + голоска дало /t͡ʃ/+голоска. Від дієслова uoliti "волити" маємо слово uolya (uolia), де поєднання *l + *[j]+ голоска дало /lʲ ~ ʎ/ + голоска. Дієслово ciniti "чинити" в 1. ос. однини має форму ciniõ (cinyõ), де поєднання *n + *[j] + голоска дає /nʲ ~ ɲ/ + голоска. Від дієслова nositi "носити" маємо форму 1. ос. однини nosiõ (nosyõ) "(я) ношу), та йменник nosia (nosya) "ноша", де поєднання *s + *[j] + голоска дає /ʃ/ + голоска. Від дієслова gruizti "гризти" маємо слово gruizya (gruizia) "грижа", де поєднання *z + *[j] + голоска дає /ʒ/ + голоска. Тобто в усіх випадках маємо уніфіковане написання через конкретну літеру на позначення вихідної приголоски, літери <y> на позначення палаталізації даної вихідної приголоски + відповідна голоска. Аналогічне чергування дають поєднання губних з *[j] + голоска, з тою різницею, що в результаті виникає "розщеплений" рефлекс: губна приголоска + /ʎ/. Напр., дієслово leubiti "любити" в 1. ос. однини має форму leubiõ (leubyõ) "люблю", де поєднання *l + *[j] + голоска дає щеплений рефлекс /bʎ/ + голоска. Оскільки /t͡ʃ/ в crõtya "круча" (←crõtiti), /ʃ/ в nosya "ноша" (← nositi), /d͡ʒ/ в plodyõ/plodiõ (← ploditi) є передано літерою <y (i)>, то логічне є передання й /bʎ/ тою самою літерою, за аналогією. Так само, від кореня *zem- маємо: zemya (zemia) "земля", де поєднання *m + *[j] + голоска дає /mʎ/. Дієслово lépiti в 1. ос. однини дає форму lépiõ "ліплю", де поєднання *p + *[j] + голоска дає /pʎ/. Такий спосіб написання є ергономічніший, ніж писати <b, m, p, w> + <l> + відповідну літеру на позначення палаталізації + голоска, бо структурно там виникає зайвий елемент /l/, сугеруючи хибну ілюзію, буцім /pʎ/ в "ліплю" є поєднання /p/ + /l/ + мякшення сього /l/.
Звісно, там, де внаслідок пізнішого розвитку таке /ʎ/ після губних дало чергування з /l/, тобто внаслідок уторинного "ствердіння" /ʎ/, таке /l/ я пишу літерою <l>: robiti "робити" → robiõ (robyõ) "роблю", але: robleno "роблено", conopya "конопля", але conopely "конопель", corabya "корабля", але corabely "корабель".
Таким чином, усюди, де на письмі в мене є послідовність: губна приголоска + <i/y> + голоска, те <i/y> значить звук /ʎ/, і його слід сприймати як невід'ємну частину попередньої губної приголоски.
Наведу в стовпець приклади поєднання *y (*[j]), графічно: <y> чи <i> з кожною вихідною приголоскою для наочності морфологічної уніформності на письмі:
задньо-язикові:
/k→t͡ʃ/: mõciõ "мучу" (mõca "мука")
/ɣ̞→ʒ/: tõgiõ "тужу" (tõga "туга")
/x→ʃ/: souxiõ "сушу" (souxo "сухо")
передньо-язикові:
/d→d͡ʒ/: sidiõ "сиджу" (sidéti "сидіти")
/t→t͡ʃ/: uertiõ "верчу" (uertéti "вертіти")
/s→ʃ/: pisiõ "пишу" (pisati "писати")
/z→ʒ/: maziõ "мажу" (mazati "мазати")
плинні (крім губних плинних /m, w/):
/l→ʎ(lʲ)/: coliõ "колю" (coloti "колоти")
/n→ɲ(nʲ)/: piniõ "пиню" (piniti "пинити")
/r→rʲ/: dariõ "дарю" (dar "дар")
губні:
/b→bʎ/: goubiõ "гублю" (goubiti "губити")
/m→mʎ/: stromiõ "стромлю" (stromiti "стромити")
/p→pʎ/: stõpiõ "ступлю" (stõpiti "ступити")
/w→wʎ/: prauiõ "правлю" (prauiti "правити").

Сподіваюся, зрозуміло й вичерпно’м яснив.

16 квітня 2021

Дуже Вам дякую. Даруйте, що забираю Ваш час, але ще два питання.

"Саме /ʎ/, а не /l/"
Але ж по суті це та сама фонема й звук, що у словах клякса, пляцок, поля, забавлятися, людина, радіалія та лящ?

"*p + *[j] + голоска дає /pʎ/"
Але ж п'ю, а не плю.

17 квітня 2021

<клякса, пляцок, поля, забавлятися, людина, радіалія та лящ?>

Тяжко є відповісти (принаймні стисло) на се Ваше питання, оскільки Ви наводите в приклад у переміжку слова питомі з відверто пізніми запозиченнями. Для чого є там, напр., <радіалія>?

___
<"*p + *[j] + голоска дає /pʎ/"
Але ж п'ю, а не плю.>

<п'ю> є з *piyom, а не з +pyom, тому там не має бути /pʎ/.

17 лютого 2021

І досі не розумію, чому стільки варіянтів вимов дали (за це Вам спасибі), а такою, яку б подав будь-який філолог, знехтували – та, що закінчується на "lʲɑ".

[prɑwˈlʲɑ] я маю на увазі.

17 лютого 2021

Скільки можливих варіантів вимови, стільки’м и дав. Логічно.

А що в Вашій транскрипції [prɑwˈlʲɑ] значить [ˈ]? У МФА то є знак наголосу. У данім слові наголос є на первім складі, й пишуть його в транскрипції перед приголосним, що починає наголошений склад. І написання [ɑ] після м'якого приголосного є невірне, бо [ɑ] є тип голосного з ряду кардинального "а", характеризований заднішою та нижчою артикуляцією, а також деякою (слабою) мірою огубленості, а після мяких (у т.ч. шиплячих) є для руської типове підвищення артикуляції, ступінь якої може бути як слабий: [а], дещо виразніший: [ɐ, ɜ], а може бути й дуже виразний: [e], аж до [е̞, і]. Звісно, може бути й рефлекс [ɑ], але він жадним чином не є основним рефлексом.

Інші варіанти вимови, зокрема [ˈprɑ̝wʎa] з [ɑ̝] відбивають рефлекс сильнішого огублення фонеми /ɑ/ перед звуком /w/, типовий для певних південно-західних говірок.

розповідь
3
Євген Шульга 24 квітня 2020
26 жовтня

Або розповідка.

оповідка
2
Sherif Ermachenko 10 грудня 2021
розʼяснення розповіді
1

Наратив - сукупність пов'язаних між собою реальних чи вигаданих подій, фактів або вражень, які складають оповідний текст (суб'єктивна розповідь оповідача). Наприклад: «Вчора я промочив ноги. Сьогодні я не пішов на роботу »і« Вчора я промочив ноги, тому сьогодні захворів і не пішов на роботу » - другий вислів і є наративом, бо там є причинно-наслідкові зв'язки та логічні ланцюги.

Джерело: https://faqukr.com/osvita/147404-narativ-shho-ce-take-narativni-dzherela-i-tehniki.html

Vladyslav Honchar 30 серпня
власнотлумачення
1
Олександр Шама 4 вересня
4 вересня

1) Слово "власний" є через лядську з чеськи ято, слово "тлумачити" з лядськи.

2) Хай би вже й ята слова, та тяму "наратив" сполука "власно тлумачити" не дасть, хиба не розумїєте що "наратив" значить.

легенда
0
Полина Петрова 1 квітня 2021
словесна ідеологе́ма
0

Ідеологеми можуть бути різними: вони можуть складатись з символів, жестів, кольорів, зображень, СЛІВ - і мати різні назви. Так, ідеологема що сладаеться з мальованих символів може мати назву "герб", з віршованих текстів і музики - "гімн", а слова/оповіді/тексти, які тлумачать причинно-наслідкові зв'язки - такі ідеологеми можуть мати назву "наратив".

Веніамін Зорін 31 травня
байка
0
Ihor Yalovetskyi 29 жовтня
Запропонувати свій варіант перекладу
Увійдіть щоб додати переклад
Обговорення слова
5 вересня

Leud tou yauno ne ròzouméieity znacyeinïe slova "narrative".

7 вересня

znamenanno

/znɑ.mɛ.ˈnɑn.no/

← ‹znamenano› "narratum" (s.r., m.r. ‹znamenan› "narratus", g.r. ‹znamenana› "narrata"), ôd ‹znamenati› "narrare", + ‹-no› "-ivum" — ‹znamena- + -n- + -n- + -o› "narra- + -t- + -iv- + -um".
Nuiné e gòlôunê znacyeinïe slova "narrative" ceasto utoryeno cazanïe ci védomleinïe ceoho ci o ceimy. Peruésen znac slova ‹narrativum› e "cyto do védomleinïa, cazanïa". Slovo "narrativum, -us, -a" e ôd déyeslova ‹narrare› "dati znati, védomiti, cazati", ôd slova ‹narrus (← nārus)› ôd *gnārus "znal ceoho ( ≈ informed; skilled; experienced"), ôd *gna- "znati". U rousscé seomou *gna- teacneity ‹zna-›. Slovo ‹znamenati› znacyeinïami teacneity lat. ‹narrare› (vidyi Sreizn. ‹знаменати› "to point out, to mark out; to make known"). Pèrexœud ôd znacyeinïa "védomiti, dati znati" u znacyeinïe "ceasto utoriti tõ samõ cazany" ide iz *"dati znati ceasto, ceasto védomiti (o tœumy samœumy)".

26 жовтня

"Точка зору" - (калька з моск. "точка зрения"), правильно "погляд.

26 жовтня

Це міжнародна, не тільки москальська, - point of view. У багатьох мовах є.

17 листопада

Московіти полюбляють калькувати інші мови.

Поділитись з друзями