Скоріше "нич".

Луком

<ніси?>

У коментарі же є дано вимови!

"У коментарі же є дано вимови!"

Ти всі ж мовознавці.

<Ти всі ж мовознавці.>

Ne imete bouti móuvoznauçemy pro tô.

A cyto, nuiné ouge ouméiete citati: /nɪt͡ʃ/, [nɪ͡ɘt͡ʃ]?

Прошу?

Гаразд, не "навіть", виджу й у Желехівського, СУМ-11 теж подає "нічо".

То буде вже білоруська мова, хто вирішує що питоме а що ні, у мене кажуть робити сі, скажете тоже, що чуже?

З чого ви взяли, що такі форми з'явились через польську мову? Хіба це не могло бути уподібнення цілком питоме?!

"уподібнення" до чого?

До слів типу ні́коли, ні, ні́кому.

Либонь, якщо казати грубо, то в нашій мові буква "и" часто займає місце, де москвинською / лядською було б їхнє "и" / "i" відповідно (калина, а не каліна; соколиний, а не соколіний; сильний, а не сільний; кислий, а не кіслий; паляниця, а не паляніця; синиця, а не сініця; спиця, а не спиця тощо). Ми вже маємо таку особливість, яка з якоїсь причини не перейшла до частки "ни" та перетворилося на співзвучне з москвинською / лядською вимовою. До того ж, якщо давноруське "ничь" гучало як теперішнє українське "нич", то це тільки підпирає це припущення щодо правильности саме звуку "и" замість букви "і" в таких словах як "ні одного", "ничого", "ниде", "никуди", "нихто", "нисенитниця" та подібних. Як не крути, звук "и" в цих словах і (чи "и"?) таких місцях точно не є перейнятим із (чи "из"?) москвинської та лядської. У схожому становищі перебуває слово "инший" та пов'язані з ним слова (иноземний, иносе, ино, инакше, инколи, иноді тощо).

"... і (чи "и"?)..."

Моє розуміння таке, шо наш сполучник "і/й" таки має вимову ближчу до "і" [i], ніж до "и" [ɪ], хоча не всюди? Звідси й милозвучне чергування "і" з "й" на письмі, оскільки нескладова вимова "і" [i] — [ i̯ ] (нижній знак " ̯" позначає нескладотворчість голосної) — за місцем та способом артикуляції дуже близька до "й" [j], тоді як [ɪ] не так схоже по артикуляції до [j] (по-іти —> рос. пойти, укр. пійти —> піти; при-іменник —> прийменник). Але то лише моє особисте розуміння, мені ше самому те питання тре дуже добре вивчити, тому як то кажуть, "don't quote me on that". Тому, з того як розумію, якшо виходити з переважної вимови, то тре писати "і", а якшо виходити з етимології, то тре писати "и", бо воно походе від праслов'янського *i, яке ми та московці записуємо як "и" (псл. *robiti —> укр. робити).

Про слова, які починаються з "і", то не певен. Тре таки читати Шевельова, шоби бздур не писати. Але моя здогадка така як і про сполучник "і/й": вимова праслов'янського *i не всюди перейшла з [i] до [ɪ]. Мабуть, вимова початкового праслов'янсього *i залежить від наступної приголосної. Чув десь як пан Юрій Шевчук казав, шо вимова "і" перед "р" не може звучати як "і", а звучить у дійсності як "и". Таки правда. Якось вимовляти [i] перед /r/ аж противно. Вимова того "і" як "и" [ɪ] сама лягає на язик. Спробуйте вимовити "ірій" (вирій) з "і", а не як "ирій".

Шодо "і" в "нічого", то я також думаю, шо така вимова могла зумовитися вподібненням до частки "ні". Хоча міг бути вплив польського "ніц" та схожих слів (думаю для впливу російської то було ше зарано). От слово "нісенітниця" якраз має дві частки "ні" (ні се ні те), тому "і" там якраз правильне.

Dlya rousscui /ɪ/ → [ɪ̯ ~ j], ne /i/ → [i̯ ~ j]; /i/ ( = /i͡e/) e *ē/*oy.

Дякую за докладну висловлену думку! Але маю замітити дещо: у своєму першому коментарі я висував не тільки припущення щодо "и" в словах "нищо", "нихто" та подібних, а також і про й саму частку "ни", або й у "из" й "и" (сполучник). Иншими словами, уподібнення відбувалося, мабуть, не до самої частки "ні", а до цієї ж частки та складених із неї слів у москвинській / лядській мовах. Якщо частка "ни" рідна вкраїнській мові, то слова, у яких є ця частка, також мають бути питомі. Точніше, ці форми з "и" є питомі. :)

Ааа. Вони мають різне походження. Те "ні/ни", яке є в "нічого", "нич" та інших словах первинно є таки "ни" й походе від праслов'янського *ni. А частка "ні" походе від праслов'янсього *ně, тобто там інша голосна (не *i, а *ě). Оця голосна "ě" (кирилицею "ѣ") називається ятем і має інше звучання в сучасній українській. Тоді як *i дало в московській і українській "и", праслов'янське *ě дало в українському письмі "і", а в московському "е".

Узяв з ЕСУМ-у й про "ні", й про "ни": goroh.pp.ua: ні

"... [ɪ̯ ~ j]..."

Навіть для сполучника "і/й" така вимова? Чи коли голосна в тому сполучнику складова, то вона звучить по-іншому?

Криво написав питання. Вимова складотворчого алофона /и/ в сполучнику "і" буде такою ж як вимова *i в усіх інших словах ([ɪ]), чи іншою? Бо в живій мові слолучник "і" точно не вимовляється точнісінько як [ɪ]. Принаймні, я сам такого не чув.

<А частка "ні">

Yé voliõ tacui zuati tô ne cẽstcoiõ, a déyeslovomy; <né> = "ne e". To i <ні́чого> e pisati ocremo: <né ceoho>. Se célo tẽcneity i muisli "ne e ceoho/ceomou/cimy ...; ne'ma ceoho/ceomou/cimy/cyto..
" u receinïax, na pr.:

Né ceoho nam tõdui lézti = "Ne e nam ceoho tõdui lézti / Ne'ma nam ceoho tõdui lézti"

Né cõdui yim técati = "Ne e yim cõdui técati / Ne'ma yim cõdui técati"

Né zu cuimy tou govoriti = "Ne e zu cuimy tou govoriti / Ne'ma tou zu cuimy govoriti"

Né ceoho tou dodati = "Ne e cyto tou dodati / Ne'ma cyto tou dodati"

Né ou coho puitati = "Ne e ou coho puitati / Ne'ma ou coho puitati";

Né de nogui déti = "Ne e de nogui déti / Ne'ma de nogui déti"

ale:

Nicoho ne xotie vidéti

Nicomou ne vérity

Nide ne mogeity résti

Nicy ne vésty

Nic (Nik) tõdui ne ide

Isce "né" : "ni":

Znaiexi yõ? — Ni.

ale:

E tam? — Né.

Гм...

Gelexœüscuy (I, 320) daie: <и (і, й)>.

<алофона /i/>

Opacui, ne [i] e tou inozuõc do /ɪ/.

Ага, бачу в Желехівського це.

"Opacui..."
Правда, виправив.