Ви правда'сте чули живо вимову "ніч" в значенні "нічого"? Бо я йно "нич" чув'ем.

Це не "нїч", а "ніч" з несильно м'якшеною [і], у діялектах часто слабо розрізняють [і] та [и] (можуть казати навіть "сьи" замість "сі", "си"), тому тут швидше щось схоже до "ньич", але [ьи] ми передаємо як [і] (синьий — синій), тому написав з [і].

Можете вточнити, де мовлять "нич" як [ніч]?

https://www.youtube.com/watch?v=hq3qTlmGCLM

Карл-Франц Ян Йосиф,
ясно, та все же:
1., лемківьска говора є знала дужого вливу мови лядьскої – се є чути й у тій пїсни, з окрема в вимові "бога" з звуком [g] мїсто [ɣ] ([боґа]);

2. мова русьска таки знає й гово́ри з вимовою /и/ [і] ([pisati] за "писати", [xoditi] за "ходити", мїсто [pɪsɑtɪ, xodɪtɪ]), та лемківьска до їх не тягне ( = не відноситься), а в тих гово́рах, де таке є, "и" є всюди [і].

То Ви стверджуєте, що вимовляння "нич" як "ніч" є невластиве українській мові?
Тоді маю питання для вас, це дійсно мій інтерес — чому у слові "нічого" маємо звук [і], а в слові "нич" лише звук [и], хіба на ці слова не мали діяти однакові фонетичні закони? Мені видавалось, що "нич" то лиш усічена форма слова "нічого", та навіть як не так, однаково перший голосний звук мав утворитись від конкретного звука праслов'янської мови, одного звука, сумніваюсь, що у праслов'янських формах "нічого" та "нич" перша голосна була різна. Якщо була однакова, хіба на них не мали діяти одні й ті ж правила, це не так?

І ще дозвольте, поцікавлюсь, яка етимологія слова "лядський" (польський)? І чи не є це щось образливе як "ляхи", "кацапи"? Цікаво є знати.

Трохи криво’сте ми розумїли. Я не казав що вимова [і] для голосного "и", що йде з давньорусьского "и", в русьскій мовї нинї є несвоя ( = невластива). Втім за свою таку вимову – себо вимову слова "нич" як [ніч] – може бути кладено тільки в тих говірках, де мовлять і [ходіті], [пісаті], [ловіті] й п.д. А в лемківьскій говорї такої дослїдности нема. Забув ище згадати ще вдин знак лядьский в тій пїсни: єст "є"; в мові русьскій таке бути не може – було би *їсть, давнє бо *е перед слабим *ь стало "і, ї".

Попри щирість тварів на "ні-" в словах "нічо́го, ніде́, ніко́ли, ніщо́, ...", "і" в них є виникло під впливом лядьскої мови. Питома русьска вимова во всїх таких тварїх є з "и". Правильне є "і" тільки в тварїх з наголосом на "í": "нíчого, нíде, нíкого, нíколи, ...". Сам твар "нічóго", авжеж, не є лядьский, но "ні" в нім є з лядьскої. Правильні твари суть: ничего "нічо́го, ніщо́", ничóго "нічо́го", ни́кда "ніко́ли", ник "ніхто́", ниде́ "ніде́", тощо. Що до самого "ні" самостійного, тут грав не тільки лядьский вплив, но ще мїшеннє чи взаємодія на тлї самої русьскої мови дву первісно різних твару: *нї, де "ї" є з *ять, та *ни, де "и" є з *и. Перше є за товком рівне ягельскому (англійському) "isn't, is not", чи нїмецькому "ist nicht", а друге є рівно ягельскому "no", чи нїмецькому "nein" в короткім відвїтї. Твар "нї" за "isn't; ist nicht" виник стягненнєм *ne est(y) → nēst(y) → *nē → "нї" ( "у" латиниці тут є = "ь"). Себо первїсно твар "нї" служив тільки для вираження "не є", себо заперечення дїєслова "бути" в третїй особі вднини, на пр.: "Ми’смо тут, а він нї" ( = "We’re here but he is not"; "Wir sind hier, aber er ísť nicht"). На заперечення їнших дїєслів (коротке заперечення!) первісно служив твар "ни", напр.: "Ти хочеш, а я ни" (не: "нї").

Лядський походить від кореня ляд- від праслов'янського *lend- "поле, земля, нива". Назви "поляк" і "ляджанин ~ лядїнин" суть в истотї синоними, бо "ляда, лядо, лядь" є в истотї те же що "поле". "Лях" є твар короткий, з чепенем -х первісно відтїнку грубости чи фамиллярности. Твар "польський" (як и самé "Польща") з "о" є лядьский; питомі русьскі тваи суть "пільський", "Пільща" – дійсно знані в деяких говірках (з окрема бойківських).

אלישע פרוש, дякую за відповідь.
"єст "є"; в мові русьскій таке бути не може – було би *їсть, давнє бо *е перед слабим *ь стало "і, ї""
Але ж ми маємо слово "єсть", чи не так? r2u.org.ua: єсть

Карл-Франц Ян Йосиф,
"Єсть" у текстїх новїших час, себо на пр. у Шевченка, є бе спору московьска церковнословянщина – у Шевченка є такого ворох.
Коли же такий твар на письмі (через "є") є в текстїх середньорусьскої доби, то може йти про консервативне письмо, взороване не старословянській традиції ("етимологічній"), всупереч живій вимовї. Звуження давнього *е в бік [і] перед складом зо слабим *ь є дуже древнє явище, виникле в празахідноруських говірках, й охопило всі такі випадки без винятку (напр., і доси в деяких говірках є "олінь", "учитіль" і по д.). Твар *їсть ← *єсть найскорїє було просто витїснено рівнобїжним тваром "є" (без -сть).

Карл-Франц Ян Йосиф,
ще до походження твару "нич" – питали’сте, а я забув відвїтити:
"нич" є зложене *ни- з *чь, древнїй твар займенника "що". Самий твар "що" є за походженням зложіннє *чь + *то, де фонетично перше було [што], а далї "т" вподоблено до "ш" (за т.зв. "шиплячістю"). В деяких тварїх, утім, збережено й *чь без *то, як, на пр., у тварї "нич".
Твар *чь походить від праслов'янського *kyd, що походить з індоєвр. *quid, відповїдаючи з окрема латиньскому quid, франц. quoi (←*qwɛ ← {*qued} ← *quid), англ. what ← *hwat ← *kwat, и т.д.

אלישע פרוש, та чи варто реконструювати "їсть" взамін "єсть"?
Процес не закріпився в українській мові (самі ж кажете, що говоримо "учитель", а не "учитіль"), зрештою, приємніше казати "ти єси", аніж "ти їси" (бо так дві тями накладуться на одне слово і буде враження, що "їси" це про їдження).

Карл-Франц Ян Йосиф,
[їси] з "єси" бути не може. Перехід *є → "[і, ї]" спричинить слабий *ь в дальшій злозі. В *єсть такий слабий *ь є, а в *єси ні. Тож жадному злиттю *єси з *їси тут просто нема підстав. А коли б і було злиття, то небіда, бо таких випадків по мовах є досить, з окрема в укр. "зріти" = "стигти, спіти" та "зріти" = "видіти, бачити, глясти", "лучити" = "єднати; ділити" та "лучити" = "попасти; достати; дочекати", "мати" йменник та "мати" дієслово, "діти" йменник та "діти" дієслово; в словацькій je = "є" та je = "їсть".
Крім того, українській мові є своїта вимова "е" ненаголошеного ближе до [и~і] перед злогою з наголошеним "и". Тому, так чи так, вимова "єси" буде в укр.м. близька ку вимовї слова "їси".

І перекрутили'сте мої слова. Я не писав не так: »говоримо "учитель", а не "учитіль"«, а так: »і доси в деяких говірках є "олінь", "учитіль" і по д.«.

Чи слід "реконструювати" вимову [їсть] для *єсть? Не реконструювати, а поновити ― то є різне. Поновити вважаю слід. В сучасній мові маємо "є", й для сучасної є того досить. Та суть іще давні та старі памятки вкраїнською мовою. Читання давньоруських текстів з росийською вимовою є доси поширене, як що само собою ясне. Напр., назви літер [букі, вєді] на лад росийський замість правильної вимови [буки, вїди], мякшення приголосних перед "е, и" тощо. Тому я вважаю, що для вміння читати вголос давні вкраїнські памятки є знати, що правильна вкраїнська вимова слова "єсть" є [їсть], а не [єсть].

Тобто:
єсмь — їсмь
єсть — їсть
єсьмо — їсьмо
якщо я вірно зрозумів?
Не скажете як зветься це явище і в якій літературі описується явище в українській мові? На те був би вам вдячним.

*єсмь в давній українській мові дало [їсми], бо там був іще другий закін ― перерозподілу складів за висхідною звучністю. *єсмо не могло дати [їсьмо], бо там никда не було *ь. А *єсть → [їсть], так.
Те явище *е → <і,ї> перед *ь слабим зовуть регресивна асиміляція, викликана міжскладовою гармонією голосних. Описано в історичній фонології укр.м. Ю. Шевельовом.

Ха, а в мене ніц кажуть =)
Між іншим, тоже кажуть еси, есь.

Фух, почитав хоч було важко.
Я не зовсім розумію про е перед иром (ир-ами звали ь та ь з хвостиком у давньоруських текстах), Карле, ви пропонуєте казати учитіль, олінь, тоді має бути і визволитіль, мучитіль, спаситіль, шпитіль, журавіль, гибіль, кашіль, картіль, акваріль?
Я не кепкую, чесно, моя мати старенька (перша) говорила учитіль і навіть серпінь!, мені таке слово рідне (хоч олінь ніде не чув, може то якись полонізм)?

А ще згадав що чув не степень а ступінь, не рубель а рубіль, не камень а камінь, а у художньих творах не меч а міч, та й чи не всі нерусифіковані українці кажуть мід а не мед

Сумнівництво — це скоріше скептицизм

Михалюк Василь - це прискіпництво

Это чистой воды скептицизм,