Порожнява це щось, де немає об'єктів, але там може бути повітря, вакуум це ж простір, у якому не має не лише якихось об'єктів, але й газів
r2u.org.ua: порожнява
Карле-Франце, очевидно давні латиняни ще не знали, що таке насправді vacuum, називаючи цим словом лише відсутність будь-чого у просторі. І лише відносно недавно це слово набуло нового значення в науці та техніці. Тому аби було коротше і канонічніше, пропоную словникове слово «порожня́». 
sum.in.ua: porozhnja
Дякую за підтримку, Олексо!
Нема за що.
Словникове слово, коротке на з чітким значенням. sum.in.ua: porozhnja
Пратвар сього кореня є *тъск-, перед "м'якими" голосними: *тъщ- (*tusk-), де *ъ (*u) є "слабкий", і нині в українській мові є = нич звуку, тому фонологично правильно було би: +тщінь.
Може, "тшінь" або "щінь"? Бо "тшч" вимовити ж неможливо.
То є морфофонематично пісано. Фонетично іасно жє бѫдє: [ччінь~чінь~щінь]. Въі жє "тче" мълвітє [чче] а нє [тче], лібо н’? :)
Завжди, відколи став кращити свою українську, читав те ж "отче" як "от-че", деколи навіть "од-че", можливо автоматично асоціював російське "от" з українським "од". :(
То само по собі руську мову не кращить. Тобо нич злого в вимові [т.ч] нема. Добра є вимова "тч" й [т.ч], й [ч:] (з довгим [ч]). Різницю тут мовить ("зумовлює") швидкість мовлення й інші супрасегментальні чинники фонетики. Звісно, вимова [од.че] є зайвий край. Між иншим, руською є те слово правильно: ѡтчє ("вітче"), бо "отець : вітця, вітцю, вітцем, вітці, ...".
У посібниках з чинної ортоепії пишуть правильну вимову з окрема "-шся" яко [с:я] (з довгим мяким [с]), та про мене то є зайва меджа ("обмеження"). Тут знову таки багато лежить на ("залежить від") різних чинників, серед яких инколи й снага звучати ясніше/чіткіше, рішивіше тощо. Так само невірно є, що всюди протезу [в] є берегти (напр., [вухо, вѫзол]) – протеза служить нам у руській мові вязати слова, усуваючи зіяння між голосними, але після приголосного на кінці попереднього слова вона (протеза) є зайва: [болитьухо] звучить плинніше за [болитьвухо]. Саме через се зокрема я стою за морфофонематичне письмо, а не "фонетичне" чи "фонетизуюче".
А й дійсно мені доводилось чути від мого близького друга слово "вітець"!
Лиш я не розумію, чому "вітець" має [і] у незакритому складі. Здавалося би, що правильно буде: вО-тець, вІт-цем. Але він говорив виразне "вітець".
Хоча для форми "{вітець}" з погляду історичної фонології нема підстав через відкритий склад, вона постала внаслідок аналогії до форм непрямих відмінків, які з питомим *ѡ в них переважають над формою називного відмінка. Тако й у "{кінець}" є фонологічно незакономірне "{і}" (фонологічно закономірне є "{конець}", таки знане по говірках) за формами "{кінц-...}".
Дякую за відвіт, а "конець" мені не раз доводилось чути, хоч я, дурень, вважав це росіянізмом, і мені завжди воно різало по вухах, а он воно виявляється як, дарма за російське слово і вважав..
<Бо "тшч" вимовити ж неможливо.>
Yaco móuvite ‹na tsce serdçe›?
Від слова порожнеча, яле стисле як ваккум.
Для польської може б і годилося, а в українській основа порозн-/порожнь-, нияке не прозн-/прожнь-. В українській: молоко, дорога, хоробрий, сором, борода, соловей, а не млоко, дрога, хробрий, сром, брода, словей.
אלישע פרוש,
Мені цікаво. А якщо навпаки, взяти не нові варіації цих слів, а їх прасловінську форму? Неповноголосся на перший склад. Як от: *zоltо, *bergti, *melko, *xorbrъ та наступні. Чи можливо подібне занурення?
Для чого?
Від "без" та "мир" (r2u.org.ua: мир)
Можна використовувати один з инших варіянтів для вакууму відносного, і "безмир" для гіпотетичного вакууму абсолютного (у якому навіть немає випадкових флуктуацій будь-яких полів)
По аналогії з "весьмир" – "космос" (
космос), бо ж у нашому всесвіті неможливий вакуум абсолютний, навіть у космосі, і може він бути лишень у просторі поза нашим космосом і всесвітом
Суцільний вакууум -- суцільна порожнеча
Інфрмаційний вакуум - ___ порожнеча
Праформа є *порозд- (*porzd-). В українській мові форма "порожній" є фонетизуюча. Насправді, морфофонематично вона є: *порождьній, де "дь" є просто поглинуто між приголоснима "ж" та "н". А саме "ждь" є результат "м'якшення" (палаталізації) перед *j після *n. Тому, коли в похідної від кореня *porzd- нема *nj, то кінець слова може бути тільки +пороздь, або +порожджа. Але нияк не +порож.
*porzdjьnъjь
Ви цілком праві, але інколи треба дивитися менш докладно, про що я казав, наприклад, коли стверджував, що для письма важливі звучини, але не звуки.
Пам'ятаєте про "гречаний"? Якщо "правильно" творити від грькъ, то було б "грИчаний", про що Ви слушно казали, і "грИкиня". Але якщо вони творені від "грЕк" уже після занепаду надкоротких, то там Е й має бути, що й спостерігаємо.
Якщо творити від *porzdjьnъjь, то, дійсно, там має буть ДЬ. Але якщо воно ніде (у загальному вжитку щонайменше) не збереглося, а творити від "пороЖНій", що відірвалося від походження, то все гаразд.
Утім, не думаю, що це найкращий можливий переклад
Питома фонологія української мови вимагає вставного голосного між приголосним та сонорним приголосним (сонорні: л, м, н, р, в), коли приголосний та сонорний опиняються в межах одного складу. Вимога ся є зумовлена розподілом складів за законом висхідної звучности. Крім того, праформа сього кореня є *porzd-, що дає в українській мові *порозд-, або порождж- при палаталізації. Те, що в "порожній" нема "д(ж)" є тому, що між "ж" та "н" воно є поглинуто, й чинне письмо його не відбиває. За Вашою моделлю словотвору правильно було би: +пороздень, а "е" було би випадне в непрямих відмінках: порозн- (з випадінням також "д" в вимові).
(тщ-)
Від слова тощий (друс. тъщь »порожній; даремний). Тут є дано як слово жіночого роду; в відмінках кісних -о- випадає.
Ідеально. Робить нас ближчими до давньої руської мови, що крали право на неї у нас росіяни.
Тоже даю вподобайку - гоп.
Нумо краще чоловічого роду буде, таким же родом, як і дощ.