Припускаю, що "сИквел" пишемо через правило дев'ятки. Якщо хиблю — поправте, будь ласка.

Виджу, Ви доповнили передніший коментар. Перша купка прикладів (тизер, дилер, чизкейк, фрик, стрим) підпадає якраз під правило дев'ятки, друга ж (кліп, лінк, пікнік), вочевидь, перейнята в москалів. Джарін, гадаю, теж російщина.

Не скажу, на жаль, чи сумнівне те правило дев'ятки, чи ні, тут моїх знань уже не стає.

Що ж до інших прикладів зросійщеності англіцизмів у нашій мові, то дуже красномовним, як на мене, є передача англійського gender (вимовляємо як /ˈdʒendə(r)/) як "ґендер". Мо' це транслітерація наша дуже чудна, та не можу втямити, нащо [дж] передавати як [ґ].

А. Зрозумів. Але те правило дев'ятки сумнівне, як на мене. Я не до кінця розумію суті цього обмеження. Хіба українська фонетика не дозволяє мати звук [i] після всіх тих дев'яти звуків? Та ні. І чому розділяти загальні й власні назви?

(Видалив попередній коментар до того, як відповіли).

Авжеж дозволяє. Річка, дім, шість, тісто, сіль... Ади, Антоне, щось мені не відразу це спало на думку. Надіюсь, до цього обговорення долучаться скоро компетентніші за мене люди й пояснять, що до чого.

"Річка, дім, шість, тісто, сіль..."

rěka, domъ, šestь, těstо, solь...

Чесно кажучи, не дуже розумію, на що Ви наводите. Так, колись там звуку [і] не було. Наведені мною приклади не зовсім вдалі, правильно розумію?

Так ці слова (річка, дім, шість, тісто, сіль) не підпадають під правило дев'ятки, бо не є словами иншомовного походження, або щонайменше не є перейнятими дуже давно, коли воно узвичаєлося з буквою "і" (сюди не належать наведені Вами приклади). :)

Суть у тому, шо українська фонетика дозволяє звук [і; y] після всіх тих дев'яти приголосних (д — дім, діти, діл; т — тіло, тільки, тінь, тік; з — зілля, зіниця, зірка; с — сіль, сідниця, сік; ц — ціна, ціп, цідити; ж — жінка; ш — шість; ч — щітка; щілина, чіпати; р — рідина; рід, рівний, ріг), правда наче після «ж» та «ш» звук [і] таки рідко зустрічається. То якшо такі звуки можуть бути після таких приголосних, а то й дуже часто, то чому створювати правила проти вживання таких звуків у «нових» зиченнях? Я не осуджую, просто не розумію. Може на то й є хороші причини, а я просто говорю як дурень. Тре’ вивчити питання.

<Суть у тому, шо українська фонетика дозволяє звук [і; y] після всіх тих дев'яти приголосних (д — дім, діти, діл; т — тіло, тільки, тінь, тік; з — зілля, зіниця, зірка; с — сіль, сідниця, сік; ц — ціна, ціп, цідити; ж — жінка; ш — шість; ч — щітка; щілина, [...]>

Певни'сте вже пишете про дзвуки, а не про письмена чинного письма?

"Певни'сте вже пишете про дзвуки, а не про письмена чинного письма?"

Не зрозумів питання. Чи певен я шо пишу дійсно про звуки мовлення, а не про прості букви сучасної української абетки? Кажете шо я надто (неправильно) спрощую справжню вимову тих голосних фонем до простих [і; y]?

Що значить "простих"? Міните стрижневи голосни ("cardinal vowels")? Стрижневи голосни суть: [i], [a], [u], [ɒ] — [y] (en.m.wikipedia.org: Close front rounded vowel) серед йих не'ма.
Мова є не про "надто", а про вірно та невірно.

<...а не про прості букви сучасної української абетки?>

А неправда? Ну, точніше, про переписьменування на лядський шиб, з його письменама <і> та <y>.

Тями "простий" у дзвуковіді я не знаю. Не поясните?

Під "прості» мав на ввазі "простенькі". Тобто голосна фонема, надто (таки невірно) спрощена до простенького монофтонга [і]. Ну але шо робити? Коли саме же українське мовознавство говорить про шість голосних фонем, серед яких є /і/. Я би хотів чіткіше (правильно) описувати ці речі, але просто не можу через те, шо недостатньо знань. Я не мовознавець, але щиро прагну (і вчуся) краще розуміти рідну мову. Правило дев'ятки невід'ємно підв’язане якраз до сучасного українського мовознавства з усіма тими шістьма фонемами. Бо ж не ясно, про яке саме «і» йде мова в тому правилі. Можна лише здогадуватися шо мають на ввазі «ѣ» (ě).

<САМЕ же українське мовознавство>

Oto mi ramẽ!
Ясно же буде про шість йих казати, коли шість є письмен.

<невід'ємно підв’язане>

В истоті, введено Смаль-Стоцьким правдати лядськи дзвукотвари в руські мові в вонськах (несловйянськах) словах з лядським розподілом <i> та <y> в них.

<Бо ж не ясно, про яке саме>

Є ясно, "правило" бо те торкає єно вонська/черпана слова та після давньоруської доби.

Про мене, <и> за мість <і> в писанні <сиквел> є волено поневаж, проти ягельськи вимови /si/, в руські мові зубни суголосни перед <і> в полі складі, в питомах словах, тягнучи з правила з <ѣ>, є челенковано небінно, се-б'то руське /si/ є питимо [sʲi ~ sʲe ~ sʲi͡e] аж [ɕi ~ ɕe ~ ɕi͡e], коли ягельське /si(ː)/ є [si(ː)], без небінности. Перед <и> же зубни суголосни небінности в руські мові не передвидять (крім деяких говірок: гуц. "[пьисатьи]", також у деяках поліських); тому й волено є <и>, ге сусул.

Рівно й <тизер> є писано з <и> а не з <і>, хоча ягел. <teaser> и є мовлено з /tiː-/, та руське "tény" є скоріше /tʲinʲ ~ tʲi͡enʲ ~ tʲi͡eʲnʲ ~ tʲi͡i̯nʲ ~ tʲiːnʲ ~ tʲenʲ ~ tʲeʲnʲ ~ tʲe͡i̯nʲ] — то-б'-то з [tʲ-], а не з [t].
То-б'-то <и> тут мінить передати "твердість" зубна суголосна в ягельськах словах перед /і/.

Не думаю шо хтось думав про твердість/м'якість попередньої приголосної. Тим більше тоді, коли багато сучасних мовців, напевно, й не почує різницю між м' якою й твердою приголосною перед «і», якою би вона не була. То таки те правило дев’ятки. Про саме правило дев'ятки не писатиму вже, бо то таки глибша тема.

<Не думаю>

А могли бисте. Не вже Ви сам не чуєте різниці в вимові між <té-> в рус. <tény> та <tee-, tea> в ягел. <teen, tea>?

<То таки те правило дев’ятки.>

Не розумію сього речення.

<Про саме правило дев'ятки не писатиму вже, бо то таки глибша тема.>

И ні чого, все бо є там просто й ясно — чудже явище в руські мові.

Я то чую різницю, але я її чую, бо багато англійської слухаю й практикую вимову. А пересічна людина, яка говорить сучукрліт мовою того може й не почути. Ну я чесно кажу вам, шо хоч українська моя рідна мова, а російською я зараз так говорю, шо декілька речень до купи не складу без зупинок, українських слів і смішної вимови, я не можу вимовляти приголосні перед «і» нем’яко, якою вона би не була (чи від «о», чи від «е»). Єдине шо мені допомагає в цьому це знання англійської. Уявляю шо то англійське слово й пробую віднайти розташування язика при вимові.

Мав на ввазі шо таке письмо (й вимова) того слова є таки через правило дев'ятки, а не через бажання передати непалаталізованість приголосної.

Гадаю, зі словом "ген" усе гаразд, бо виникло воно не в англійській (якщо вірити цьому: https://www.etymonline.com/word/gene#etymonline_v_5990). Однак згоден, проблема передачі англійської букви "g" перед "e/i/y" лишається начасною.

Щодо звуку [ґ] і Львова, то це ще залежить від району, в якому Ви виросли. Якщо за центром можна почути менш-більш нормальну українську, то в Галицькому й частині Франківського району, даруйте, сюр. Я живу на два міста (Долина й Львів) і мешкаю коло Кастелівки, то там ледь не кожен другий пенсіонер добірною москальською говорить. Що й не дивно, бо квартири в центрі після Другої світової заселили здебільшого росіянами та євреями. Одначе й мову молоді (в тому числі й з якогось там Сихова чи Замарстинова) не можу назвати незросійщеною, та це геть інша розмова...

Живу в Франківському на межі з Левандівкою. Остані декілька років трохи частіше чую російську на дворі, правда то таки мала частина. Сихів то ж узагалі майже повністю радянський район переселенців, то дякувати Богу там хоч якоюсь українською говорять. Але найліпшу українську чути або від старшого покоління, або від тих, хто приїздить з округів.

А, знаю-знаю, на Городоцькій є таке. На Левандівці не бував, слава Богу, та коли зважити на те, що там живуть переважно нащадки залізничників, які прибули з різних куточків Совка, то доброї української від них так само годі й очікувати. Гадаю, це якраз і далось Вам узнаки...

Так, щось ми тут обговорення зафлудили (ще один приклад дивної передачі англійських слів: чому не "флад"?), тому пропоную на цьому поки завершити цю бесіду, щоби від інших нам не прилетіло :) Спасибі за розмову.

Про "флуд" то певно через незнання (чи якраз знання) англійської вимови слів? В англійські подвоєне "oo" часто читається близько до "у", то може хтось побачив "flood" і прочитав як "spoon", "shoot", "loot", "good", "loop" замість того як "blood"? Менше з тим. І мені було приємне поговорити.

"Я не певен на скільки тута є вплив російської мови й радянської української, яка забрала букву "ґ" з українського правопису, але цей звук завжди мені сприймався дивно."

Користати гук [ɡ] на познаку чужих слів є від лукавого, а саме з т. зв. "правопису Скрипника", який тепер дуже йдеялизують.

"Але я зі Львова, тому тута вплив російської набагато більший ніж в інших містах заходу."

То Ви, мабути, у Чернівцях не були)

<"ген" [...], бо виникло воно не в англійській>

А чого би йому бути з ягельськи? Будь воно відти, в руські воно було би <джін> же. Та й черпавши з німецьки, то не пини гинши мови ладити се слово до свойого дзвукоставу: в шпанські gen мовлено /xen/, у швійські gen мовлено /jeːn/, у низозімські gen мовлено /ɣɛn/, у руминські gen мовлено /d͡ʒen/, у котоланські gen мовлено /ˈʒən ~ ˈʒɛn ~ ˈd͡ʒen/.

"Ягельськи, руські..."

То вже якась лядська пішла?

U ceimy vidite "lẽdscõ" tou?

Bekowsky, Piłsudski...

У руській мові такого до Вас не чув.

Ta tô ge e inxe.😅 O boge!...

Писання кирилицею з <-ські> є там ≠ лядському <-ski>, а <-scé> моєї правописи, що є давальний-місцевий відмінок однини жіночого, чоловічого та середнього родів нечленних тварів прикметників, з відповідним закінченням -é (д.-рус. <-ѣ>). У д.-рус. письмі таке <-scé> бі писано ге: <-сцѣ> чи <-скѣ> чи <-стѣ>, де <ц~к~т> відбиває хитання рефлексації *k після *s перед *oy (*oy → *ē → <é, ѣ>). Пишучи кирилицею, я не вім, котре письмя там писати — <т>, <ц> або <к>, то писав з <к>. Нечленні твари приміт служать на передачу невизначености, рівнячи за значенням/функцією користанню артиклям невизначености "un/une" у пран., "a, an" у ягел., "ein, eine, eines" у нім., "en/et" у дін., "egy" в угор. тощо, з тою різницею, що тут невизначеність є передано через имя примети, а не через имя підстати. Тобто писання <руські> є = писанню <rousscé>, передбачаючи вимови [-sʲci, -sʲt͡ɕi ~ -ɕt͡ɕi].

Писання кирилицею <-ськи> є ≠ лядському <-sky> (та й не буває такого в лядські!, то є ягельське/німецьке/пранецьке писання лядських прізвищ на <-ski>), але родовий відмінок однини жіночого роду нечленного (безудого) твару примети, то-б'-то = <-scui> моєї правописи, з тяклим закінченням <-ui> родового відмінка однини жіночого роду.
___
То суть ти сами твари, що рітимо нині в руські мові в тязіх, ге вто: su pismênsca (Желехівський, <з-письменська>, І, 314; *<съ письмєньска>) — *"з письменського", su gola (Жлх., <згола>, І, 293; *<съ гола>) — *"з голого", iz grõbxia (Жлх. <згрубша>, І, 293; *<из грѫбьшіа>) — *"з грубшого", iz novou/iz nova (Жлх., <знову>, І, 311; <съ нова/новоу>) — *"з нового", u póuné (<вповні>, <въ пълнѣ>) — *"в повнім", su póuna (<сповна>; *<съ пълна>), po prostou (<попросту>; <по простоу>) — *"по простому", ne u dóugé (<невдовзі>; *<нє въ дълѕѣ>) — *"не в довгім/довгому", u borzé (<вборзі>; *<въ бързѣ> "soon") — *"у борзім/борзому", iz nenadsca (<зненацька>; *<из нєнадьска>) — *"з ненадського (*<надьскъ> *"надський" — примета з почепом *-ysk- від na-d- *надія"; то-б'-то *"з ненадії" = "unexpectedly"), ба, й з чуджем словом "гонор" у бойк. <з-гонорна> "гордо, гордовито, надмено, чванливо" — *"з гонірного" (Онишкевич, Сл-к бойк. гов-к), su mòlodou (<змолоду>; *<съ молодоу>) — *"з молодого", iz ocrema (<зокрема>; *<из окрєма>) — *"з окремого", iz naibœulxia (Жлх., <з-найбільша>, І, 308) — *"з найбільшого", з чуджем <моц> (← ляд. <moc>, Жлх. <з-моцна>, І, 307) — *"з міцного", su blizka (<зблизька>, *<съ близъка>) — *"з близького", iz daleca (<здалека>, <из далєка>) — *"з далекого"), su pervxia/pervxiou (<спершу>; *<съ пьрвьшіа/пьрвьшіоу>) — *"з першого", zuérscui (<звірськи>, <звѣрьскъі>) — *"звірськими [чинми]", mòlodeçscui (<молодецьки>, <молодьчьскъі>) — *"молодецькими", su legca (<злегка>; <съ льгъка>) — *"з легкого".

А яко Ви пишете в инших відмінках ці нечленні твари прикметників в однині?

Закінчення всіх падів таких тварів приміт суть тотожна закінченням падів имін підстат ("іменників"), то-б'-то, коли -a в móuva, то й roussca móuva, коли -ui в móuvui (руська мова), то й rousscui móuvui (руськи мови), коли -é в móuvé, то й rousscé móuvé (русьті~ці~кі мові), коли -oiõ в móuvoiõ, то й rousscoiõ móuvoiõ, коли -am у móuvam, то й rousscam móuvam (руськам мовам), коли -ami в móuvami, то й rousscami móuvami (руськами мовами), коли -ax у móuvax, то й rousscax móuvax (руськах мовах).
U glubocé vodé (у/в глибоці~гивбоці~гевбоці воді) "in (a) deep water" : u glubocœy vodé (у/в глибокій~гивбокій~гевбокій воді) "in the deep water";
slouta oumétça (слута вмітця~вметця~вмитця~мітця~метця~митця) "of a reknown artist" : sloutoho oumétça (слутого вмітця~вметця~вмитця~мітця~метця~митця) "of the reknown artist";
bita œucna (бита вікна~вüкна~вуокна~вуекна) "broken windows" : bitoé œucna (биті вікна~вüкна~вуокна~вуекна) "the broken windows".

Це новина й дивина для мене.

Завжди відмінював ці прикметники по-звичайному.

Це якийсь паралельний варйант відмінювання?

А вже новина й дивина, в чиннім бо ставилі того не'ма. То є з д.-рус. Я, пишучи, став ім від недавна чути нуджу розлучати визначеність та невизначеність, и вже тяжко є ми мислити без того.

<паралельний?>

"Паралельний" у розумінні невизначеного проти визначеного, але не в розумінні повної заміни "звичайного" (визначеного) відмінювання. Визначене ("звичайне") відмінювання я не лишаю, просто користаю з його обмеженіше — там, де воно несе значення визначености.

Рупо, рупо.