Не давав того слова навмисно, хоч сам його вживаю, бо ЕСУМ числе його до польщизни.

На заході побутує.

Так, на заході, а саме на Галичині маємо заміну звуку "т" на "к", напр. кажуть: кісто (тісто), кітка (тітка), капці (тапці). Себто "капці" - говіркова форма, літературна буде таки - "тапці".

> кітка (тітка)
Цікаво, а де саме так говорять? Бо я чув від галичан "тета", "цьоця" чи "цьотка". Останні дві форми взяті, гадаю, з польської. Є й слово "кітка", та, але то є "кішка".

До того ж, така звукова заміна стрічається не в усіх галицьких говорах, натомість слово "капці" поширене по всій Галичині. Є ще слово "папучі" на Бойківщині, між іншим, та навряд чи воно є питомим. :)

На жаль, я не можу бути певен, тому хтось хто знає ліпше нехай виправе, але на скільки я розумію, то перехід "т" до "к" відбувається через палаталізацію, а саме перед "і" (ятем).

Через вплив палаталізації змінюється місце артикуляції тако:
1) з [ t̪ ] (зубне "т"; звичайне вкраїнське "т");
2) до [ t̪ʲ ] (палаталізоване зубне "т"; таке саме "т", але спинка язика трішки припіднята до піднебіння, але не торкається його);
3) до [ c ] (палатальне "т"; кінчий язика більше не торкається зубів, на то мість, спинка язика прилягає до твердого піднебіння; на скільки знаю, то це звичний поширений палаталізований алофон фонеми /т/);
4) а звідти до [ k ] (місце артикуляції стає трохи дальшим у роті, від твердого піднебіння до м'якого).

Можете самі спробувати. Вимовте "тісто", але не думайте над вимовою довго. Помітите, шо ваш язик прилягає до твердого піднебіння, не торкаючись кінчиком зубів. Тоді трохи спинку язика змістіть узад до "к". Вимовте оте м'яке "ть" та "к" декілька разів, і відчуєте, шо спинка язика совається вперед назад на доволі маленьку відстань.

Принаймні, я так розумію. Буду радий, якшо хтось поправе. Я колись десь бачив схожий приклад, здається, в англійській, але не пригадаю. Якшо моє міркування правильне, то "тапці" не могло перейти до "капці" таким ось чином, бо фонема /а/ не палаталізує попередні приголосні. І ше, варто згадати, шо те "к" то таки алофон /т/, а не сама фонема /к/. Це важливо, бо сама артикуляція того "к", скоріше за все, трохи інша. На жаль ніколи сам не чув такої вимови від мовців тих говірок, й не читав багато про неї, але гадаю шо в деяких мовців вона може здійснюватися як шось між [k] та [c].

uk.wikipedia.org: Глухий твердопіднебінний проривний

Я, на жаль, не тямлю добре в цім і знаю про те все лише з того, що сам чую щодня чи чув колись, та можу зазначити, що такий перехід буває не тільки перед ятем. Наприклад, тягнути → кєгнути, чи тяжкий → кєжкий (гадки не маю, чи правильно записую, але най буде поки так). Ще є схожий перехід [д] в [ґ]: дідо → ґідо, діти → ґіти тощо.

У Грінченка є ше такий приклад: кісний — тісний (псл. těsknъ).
https://slovnyk.me/dict/hrinchenko/кісний
Ше бачив у словниках, шо на заході кажуть "кікати", тобо "тікати" (псл. těkati). Бачив навіть передіх дзвінкого "д" до дзвінкого "ґ" у слові "ґіяти" — "діяти" (псл. dějati).

О, ви якраз згадали за "д" до "ґ" у "діти" (псл. děti). Цей перехід є очевидний, бо [д] це дзвінка пара до глухого [т], а [ґ] така ж пара до глухого [к]. Тому якшо [t] переходе в [k], можна сміливо очікувати перехід [d] до [g].

Цікаво, не чув про такі приклади. Дякую шо поправили. Вони також підпадають під таку логіку, оскільки в тих словах також відбувається палаталізація. У "тягнути" та "тяжкий" є давнє носове "е" (*ę; псл. tęgnǫti), яке також, у більшості випадків, палаталізує попередню приголосну.

Ось хороша світлина для пояснення того, шо маю на гадці: https://i.pinimg.com/originals/f8/1e/ea/f81eeaa4921133c3b67befa9fec8b733.jpg

Вона не дуже чітка, але загалом головні речі там видно. Зверху показано стелю ротової порожнини, де зліва зеленим позначені губи, а в кінці справа синім позначений піднебінний язичок. Знизу дано табличку Міжнародної Фонетичної Абетки.

Зелене "velum" це м'яке піднебіння, про яке згадував, а такі приголосні, які вимовляються там називаються "velar" (велярний). У табличці під "velar" зверху в першому ряді "plosive" (проривний) дано приголосну [k]. Лівіше, під помаранчевим стовпчиком "palatal" дано [c]. Це тверде піднебіння й зверху на малюнку приблизно видно як воно виглядає, й шо воно розташоване перед м'яким піднебінням (зелений колір). Палаталізація (palatalization) це процес, коли місце артикуліції звукув змінюється таким чином, шо спинка язика піднімається до, або торкається піднебіння (palate).

Я веду до того, шо "ять" викликає палаталізацію попередніх приголосних. Тобто, т + ять = палаталізоване т. Як наслідок, місце артикуляції "т" змінюється, від зубів до твердого піднебіння, а тоді, спинка язика, чомусь, пересувається трішки глибше в роті, від твердого, до м'якого піднебіння ( t̪ —> c —> k ).

Трохи більше зрозуміло, чи ше більше заплутав?

Це дуже класний осідок, де можна почути вимову звуків Міжнародної Фонетичної Абетки (англ. IPA), й побачити просканований профіль голови людини, яка ті звуки вимовляє: https://www.seeingspeech.ac.uk/ipa-charts/?chart=1

Переконайтеся зверху, шо в вас увімкнено "MRI" і клацніть на "c", а тоді на "k". Послухайте як схоже вони звучать, і погляньте, як схоже язик згинається при вимові цих звуків, лише ось у "k" язичок знаходиться глибше в ротовій порожнині.

Вибачайте, шо закидую цю нитку купою повідомлень, але ось ше: https://www.ipachart.com

Знизу там знайдете таку же таблицю приголосних. Можете також послухати вимову [c] на тому осідку, бо та вимова більше точна. На вкраїнське вухо воно мені звучить як "ть". Також, поруч біля [c], дано [ɟ] — дзвінку пару до глухого [c]. Вона звучить як "дь".

Ага! Тепер я второпав, що відки пішло. Спасибі, що пояснили на хлопський розум.

👍 Але як писав, то є лише мій здогад. Можу помилятися, хоча доволі впевнений в тому, шо така зміна відбувається саме так, або дуже схоже.

Стосовно "кітка", вчув нещодавно від І. Фаріон, яка в останній з передач навела його прикладом, вказавши на галицьку вимову. "Капці", поза сумнівом, суть "тапці" (зі збереженою формою двоїни, як от: руці, нозі тощо).

Спасибі! Послухаю те видиво, цікаво...

<Sherif Ermachenko>

Між ‹к› в ‹кітка› та ‹к› в ‹кісто› "тісто" нема нич спільного. Мислите "буковками", відти й хибни висновки про, будь сим, ‹капці› з +‹тапці›. П. Близнюк цілком вірно пише про дзвук [c] на місті */t/ перед голосни передня ряду. В передачі на письмї кирилицею ‹кісто› письмя ‹к› відбиває дзвук [c] що може бути лише перед голосном передня ряду, на пр. перед /i͡e/: /ˈti͡esto/ → [ci͡esto] "тісто", чи /ʲe̯͡ɑ/: /tʲe̯͡ɑʒ.ko/ → [ci̯͡æʒ.ko] "тяжко". В словї ж ‹капцї› є дзвук [k] (не [c]!) перед голосном /ɑ/ — непередня ряду, тому не може бути від */t/.

"Дзвук"? А Ви часом не з Покуття чи сходу Бойківщини родом? Там кажуть "дзилізо", "дзелений", "дзерно"... Чи "дзвук" до того нич не має?

То ви таки гадаєте, пане Олисію, шо те "к" в "кісто" радше стоїть за звук ближчий до [c], ніж [k]? Можливо [ c̙ ]? Чи мінливо (варіятивно) в межах від [c] до [ k̘ ]? Мабуть. На жаль, як писав, сам таку вимову в дійсності майже не чув, шоби робити висновки. Давно помітив, шо різні мовці трохи по-різному вимовляють звуки МФА. Ось мовиця на Seeing Speach ( https://www.seeingspeech.ac.uk/ipa-charts/?chart=1 ) вимовляє [c], мені на слух, ближче до [k], а мовець тут https://www.ipachart.com/ ближче до того, як я чую палаталізоване "т".

То як Ви поясните, що "капці" стрічається лишень на Галичині (саме там де існує заміна "т" на "к", проте, на тому ж Правобережжі вже говорять "тапці" (або тапки без двоїни).
(Словник українських говірок бузько-інгульського межиріччя).

<"Дзвук"? А Ви часом не з Покуття чи сходу Бойківщини родом? Там кажуть "дзилізо", "дзелений", "дзерно"... Чи "дзвук" до того нич не має?>

Ni ne ôdtui'my.

1) /z/ = [d͡z] ne e prõg ino Pocõtïa ci Bôycœuscinui; e œun i na Houçoulsciné, Boucoviné, u carpatscax govœurcax.

2) Coli gleanete yaco ya ta sama slova pisiõ latiniçeiõ, to vidite oge ya pisiõ prosto ‹z›, ne ‹dz›, na pr. ‹zuõc›, a ne +‹dzuõc›. Cuiriliçeiõ ge pisiõ ‹дз› uizuivaiõtyi tourati oge /z/ tacui mogeity bouti móuvleno ne lixe [z] a i [d͡z] u rousscé. Cuiriliçeiõ ne mogemo pisati ‹з› i dlya [z] i dlya [d͡z], pisiemo bo abo ‹земля›, abo ‹дзьобати›, lixe za propisanoiõ stoyélnoiõ uimóuvoiõ. Mimo stoyéla ge ("outside of the standard though") mogeity bouti i [ˈzobɑtɪ] ta [ˈd͡zælɛn] "green". Tomou lépxe e tacui pisati latiniçeiõ, na pr.: ‹zuõc› i za [zwʊ͡u̯k] i za [d͡zwʊ͡u̯k].

В Уманця та Спілки є.

Це про такі тапки, котрі взуваються лише спереду, а позаду вільно лупцюють стопу.

копытьце

Дякую.