Нема тями якоїсь зміни, окрім як купівлі, чи перепродажу. Англійське "flip" в цьому слові якраз значить якусь різьку зміну, наче перевертаєте догори дригом квартиру, чи меблю.
"Priclad iz œddatcheiõ storonscoho /mʏ/ ci /my/ he /mʲu/ yascravo sviedcity scorieye o veatscie upluivie."
Так. Я саме це й мав на ввазі під "мовці самі "вставляють" цей апостроф перед приголосними, які в рідних словах не пом'якшуються".
Згоден про рідну передачу давніших [j] перед губними, та серед говорів і нині в літературній мові [mj], [mʲj] то є звичне поєднання звуків і здійснення /mj/ ( *ę, як ви згадали) попри можливе здійснення через [mɲ]. Серед "Мюнхен", "М'юнхен" та "Мнюнхен", очевидно, рідніші для нашої мови будуть останні два.
Цікаво зі словом "свято", всі подані вимови я чув сам чи бачив ( /sjato/, /sʲato/, /sʲβ̞ato/ ), але вимова й з палаталізованим [β̞ʲ] є, й вона цілком прийнятна. На мій погляд, на неї потрібно скорше дивитися не на як вияняток, чи доказ м'якого /β̞ʲ/, а як на рідне спрощення /j/ в групі голосних через складність виразної вимови [j]. Тобто, на мою думку, /sʲβ̞jato/ цілком правильне можливие сприйняття фонем слова"свято". І звідси я й помітив навіть вимову [sʲʷato], де виразна вимова /β̞/ зникає, але лишає слід в огубленості /sʲ/. Те ж зі словом "цвях" і схожими.
Я про це колись розмовляв з Романом Романом, може, він побачить це. Моя відповідь на розмову про те, чи все-таки є в нашій мові м'які губні приголосні фонеми й чи рідні вони.
"Ne slied e menchiti znacynœsty i toho cyto roussca móuva znaié zvõc /ʏ ~ y/ (inde i /ʉ/ — usi u vuœilnie ròzpodielie) yz *o-peregolosou, ceoho veatsca móuva ne znaié, a oni cladõty pitime tylo pro svoyéingne storonscuix /y, ʏ, ʉ/."
Згоден. Але в сучасній мові більшості такої голосної нема.
"œdcreat" - "відкрят"? То шо таке.
"nariecyoslœusçiex" - "нерічеслівних" - "нелітературних"?
Дякую за написане, багато цікавого.
Сам я робити якогось висновку не буду, бо не знаю, але додам лише трохи до думок про близькість звуків для нашої мови.
Хоча, як пише Гнатюк, звуки [ʏ], [y] таки в дечому ближчі до [i], ніж [u] - місце артикуляції однакове/близьке та й ступінь огубленості [ʏ], [y] може бути й не такий високий, але все-таки є причина, чому багато людей чують [ʏ], [y] як "ю" (саме "ю/ьу", не "у"). Я собі думав, чому я також часто чую "ю". Сто відсотків до такого сприйняття частково доклалася традиція - те, шо ми вже маємо кілька чужомовних слів з цим звуком, які записуються через "ю". Але є й артикуляційна підстава чути саме "ю", а не "і" - коартикуліція.
Коли в наступному складі є /у/, ми в очікуванні огублюємо губи (вибачаюся за словослів) і вимовляємо звук/звуки перед /у/ огублено. "Тю-" в "тюльпан" вимовляється як [tʲʷu-], а не [tʲu-]. Англійською це називають "anticipatory coarticulation", нашою не знаю як кажуть. Також я чув колись, шо через огублення та висування губ вперед при вимові [ʏ], [y] частота однієї форманти (поглянув, то це форманта F2) трохи наближається до частоти [u], шо також краплинку впливає на сприйняття слухом. Хоча не суттєво.
en.m.wikipedia.org: File:Average vowel formants F1 F2.png
Але найшоговніше тут таки коартикуляція. Палаталізовані приголосні мають дуже схоже, а деколи ледь не однакове ( [c; ɟ; ɲ] за /т'/, /д'/, /н'/ ) місце артикулювання до [j], а саме ж [j] схоже на [i]. Звідси палаталізовані приголосні мають близьке місце артикулювання до [ʏ], [y], які також вимовляються коло твердого піднебіння, а через коартикулювання приголосних перед голосною [u], такі приголосні ше й мають спільне з [ʏ], [y] огублення. Не дарма чужоземці, які не мають палаталізації в своїй мові часто додають звук [j], коли намагаються вимовити вкраїнські м'які приголосні. І вони зазвичай не чують різниці між [c], [ɟ], [ɲ] та [cj], [ɟj], [ɲj], яку чуємо ми.
Ше більша схожість є в словах з апострофом перед "ю", або коли мовці самі "вставляють" цей апостроф перед приголосними, які в рідних словах не пом'якшуються, бо тоді вже виникає окремий звук [j], [i̯], який перед [u] огублюється до ледь не чистого нескладового [y̯]. Тому деякі вкраїнці вимовляють "мю-" в "Мюнхен" шось близьке до [mʲjʷu-] ( [jʷ] дуже близьке до [y] ). Саме звідси, я гадаю, й причина чому деколи нам [y] чується як "ю".
Сподіваюся я більш-менш зрозуміло пояснив шо я маю на ввазі.
Але це лише з точки зору артикуляції, а не там традиційності такого звучання в рідних словах.
казах
+