@Carolina Shevtsova Фонетично українське тверде «л» — це саме веляризоване [ɫ] (в МФА [ɫ] чи [ł]), яке значно «темніше» за альвеолярне европейське [l]. А щодо "-льоґія" — мова йде про формування сучасної навукової термінольоґії у XIX–XX ст., де запозичення йшли через европейські університетські традиції, а не з середньовічних джерел.
@Carolina Shevtsova У Скрипниківці, Желехівці та інших подібних лямпа та -льоґія писали ся з ль, бо це европейські запозичення (через німецьку/польську). Европейське [l] значно м'якше за українське тверде [ɫ], тому його й передавали як ль. А в 1933-му це просто русифікували до лампа/логія.
Так, саме так і працює природна фонетична адаптація. Якщо слово запозичуєть ся з польської (або через неї з німецької/французької), воно адаптуєть ся за правилами української фонетики того часу. Звідси й м'яке «л» (лямпа, бальон, фльота, кегля), яке було нормою в правописови 1928 року (Скрипниківці). Заміна цих форм на «тверді» (лампа, балон) відбула ся під час правописної реформи 1933 року для штучного наближення до рузскої мови.
Bohdane, pasportnyj translit — ce ne łatynka, a instrukcija dla inozemciw, jak čytaty ukrajinśki imena, osełyšča, nazwy ustanow toščo. Win ne maje gramatyčnoji hłybyny j estetyky.
Ščodo prozywkiw (nick-iw): własni nazwy j inozemni prozywky zberihajuť swoju oryginalnu grafiku w buď-jakij łatynśkij mowi switu — dla cioho ne treba prydumuwaty okremyħ prawył.
Jakščo wže j čeśki hačeky, mjaki «ť» ta «ď» (jaki je čysto čeśko-słowaćkoju grafičnoju tradycijeju) i maltijśka litera «ħ» dla was — "ladśkisť", to z wamy nema pro ščo bałakaty.
Rıznycia miž transliteracijeju ta abetkoju — fundamentalna.
Diakuju za utočnennia zadumu — rozbudowa prawopysu pid dijalektyčnu fonetyčnu riznomanitnisť ce cikawyj akademičnyj pidħid.
Ałe rišennia «L + hołosna» u mojemu warijantowy — ce pytannia prykładnoji grafičnoji estetyky ta čytabelnosty, a ne kopijuwannia čužyħ modeliw. Naši systemy prosto wyrišujuť absolutno rizni zawdannia.
