Слово НЕ повторює шлях утворення латинкою, але вказує на сучасне значення, сучасне вживання.
Від "спів-" (=спільний) та "ремесло" (=фах).
професія (фах)
Тобто, буквально, співремеслярі – "люди, яких об'єднує присвята життя спільному ремеслу" (бо це ж і є "колеґи").
Ще можна "суремесляр".
Лепсько в контексті колеги однієї професії.
Добра робота, Цісарю!
З чого взяли?
Бо в ЕСУМі (радянському! словникові) нічого про польськість цього префікса немає:
goroh.pp.ua: спів-
Ось Вам витяги з "Кривого дзеркала української мови" І. Нечуя-Левицького: "...вони просто таки перероблюють, або беруть силу чисто польських слів: передплата, одсетки, помешканя, передплата виносить (пшедплата виносі), остаточно, старанно, рух, рахунок, рахувать, співчутя, співробітник (спулпрацовнік, — сутрудовник, співчуття (спочування), і т. д." І трохи далі: "...співчувати (спочувать,— тут польська приставка)...".
Я перечитував "Криве дзеркало української мови" неодноразово.
Можу сказати точно, що багато в чому шановний Нечуй-Левицький помилявся, наприклад, називаючи полонізмом слово "корк"\"карк", хоч польською є лиш форма з "а", а форма з "о" є споконвічним нашим словом ще зі праслов'янських років, свідчений у питомих руських пам'ятках.
Це лиш один з прикладів.
Я не знаю, як називали потилицю давньоруською, та мова не про давні мови, а теперішні. Коли в більшій частині України знають потилицю та не знають карка, то нема чого збивать людей з пантелику такими чудними словами.
Мова була не про давні часи Київської Руси, а про часи пізні, часи ВКЛ та козаччини.
Річ у тім, що збереглись ледве які пам'ятки тогочасною живою розмовною мовою. За ВКЛ та козаччини на письмі вживали староукраїнської мови – мішанини української, польської та церковнослов'янської мов.
"Корк" не може бути церковнослов'янським чи польським, бо на слові відбиті питомі риси саме української мови, в инших мовах йори би дали свій звук.
Мені про це ще давно говорили двоє друзів, жаль, не знаю, де зберіг їхнє письмо, знайшов би, то Вам би дав першотвір їхнії слів.
Про який "корк" Ви кажете? Такого українського слова нема. Є "корок". Один – не знаю, звідки він – позначає те саме, що "підбір" на черевиках, а другого, із значінням "затичка", перейняли підавстрійські українці з німецької через польську.
Коли ж Ви кажете про "карк", то отут згадано, що це польське слово: goroh.pp.ua: карк. Та якби й ні, яка була б у йому потреба, коли більшість українців називає це місце потилиця? Воно ще й немилозвучне, із звукосполукою "рк" наприкінці.
"Корок" має до "корку" стільки, як "форма" до "фармацевта".
Даю, ось:
https://en.wiktionary.org/wiki/Reconstruction:Proto-Slavic/kъrkъ
Праслов'янський "kъrkъ" мав би був дать "корок" у новожитній українській мові. А в ній замість того "корок" із зовсім иншими значіннями та немилозвучний польський "карк".
Йори (ъ, ь) не дають повноголосся, тому й маємо "кров", а не "коров".
Повноголосся тут ні до чого. Перше "о" мало було б з'явиться з першого "ъ", а друге "о", випадне – задля милозвучності, коли одпав "ъ" у кінці слова.
Так і сталося: "kъr-" стало "ко́р-", "-kъ" стало "-к".
Ви недобачили про випадне "о" між "р" і "к".
Де ви у "kъrkъ" побачили букву\звук між "r" та "k"??!!
Кажу вже втретє: воно мало було б з'явиться там задля милозвучності, коли одпав кінцевий "ъ". Це так звана епентеза. Достеменно так само з'явився вставний "о" в перейнятих з давнішої німецької "ґанок" <= ganc та "ринок" <= rinc.
Жадної передумови для епентези в слові кърк нема. Абсолютно. И жадної проблеми з милозвучністю тут не виникає.
Неправда Ваша. Скажіть мені лишень, яка одличка з погляду милозвучності між сполуками н+к та р+к. Скільки є в українській мові слів на -рк і що то за слова?
Зирк, смерк, присмерк, начерк, нічичирк, парк, черк...
Про що це Ви?
Про дурниці, які Ви пишете?
Як Ви розмовляєте загадками, то йдіть розмовляйте далі самі з собою.
Від "те ж".
Ідентичне слову "тотожник", "тотожниця" (від "тото ж"), лишень "тотожний" маркують запозиченням з чеської, і замість трохи дивного "тото ж", даю українське "те ж".
Ся́бер – Учасник земельного володіння; компаньйон у торговому підприємстві; спільник по роботі. Від праслов'янського *sębrъ.
r2u.org.ua: сябер
Від "спів-" (=спільний) та "ремесло" (=фах).
професія (фах)
Тобто, буквально, співремесники – "люди, яких об'єднує присвята життя спільному ремеслу" (бо це ж і є "колеґи").
Ще можна "суремесник".
Вибачайте, перший раз дав хибне і суржикове "ремесЛЕНИК".
Друс. дроугъ "collega".
Від "спів-" (=спільний) та "ремесло" (=фах).
професія (фах)
r2u.org.ua: рукомесник
Тобто, буквально, співрукомесники – "люди, яких об'єднує присвята життя спільному ремеслу" (бо це ж і є "колеґи").
Ще можна "сурукомесник".
Давньоруською "дроугъ" означало і collega.
Щоб укникнути плутанини (бо не кожен колеґа є другом), даю український префікс "па-", що дійшов до нас ще з праслов'янських часів, і вказує на похідність, подеколи, несправжність: па-горб – схожий на горб, але похилий, па-зелень – ще молода зелень, па-вітер – слабкий вітер, па-ключ – не ключ, але що відмикає двері, па-вука – несправжня (неофіційна) наука, щось білянаучне, па-борода – відвисла шкіру у старих людей та индиків (якби друга маленька борода).
Тобто, "падруг" це дослівно – "біля-друг, але не обов'язково щирий друг.
Більше про дивовижний префікс "па-":
http://kulturamovy.univ.kiev.ua/KM/pdfs/Magazine25-15.pdf
http://booksshare.net/index.php?id1=4&category=lunguistics&author=gorpinich-vo&book=1999&page=20
Ні. Люде НЕ обов'язково працюють разом. У слові coleague йдеться про належність. Корінь того іноземного слова походить від слова "league", яке в свою чергу походить від слова "leagato", яке в свою чергу від "lex" - закон. Тобто це так звана "ліга" - якесь утворення, якийсь заклад, пов'язаний з наявністю правил. Отой "ко-лега", це ніби "со-ліжник", "одноліжник" :-)
Тож, поторю ся, йдеться НЕ про спільні дії, а про належність до чогось спільного - цех, завод, спілка.
Доречна заувага.
Зі Словника Грінченка
Спілчливий - Склонный, способный к действиям в компании, хороший товари в общем деле.
«Іван чоловік спілчливий; як спілчливі люде, шо добре. а як той соб, а той цабе, то зле.» Черк. у. (Лобод.).
Звідти й слово спілка.
Зі Словника Грінченка
Спілчливий - Склонный, способный к действиям в компании, хороший товари в общем деле.
«Іван чоловік спілчливий; як спілчливі люде, шо добре. а як той соб, а той цабе, то зле.» Черк. у. (Лобод.).
Звідти й слово спілка.
У "Кривому дзеркалі украінськоі мови" І. Нечуя-Левицького в одміні "сутрудовник" вжито аж 18 разів: https://uk.m.wikisource.org/wiki/Криве_дзеркало_украiнськоi_мови.
Та хоч 20 разів.
Слово кострубате.
Калька з москвинської — сотрудник