А де я про жительки кажу?

И?

А що таке "И" українською?

👍 Гарне запитання 😊

Те саме що <и> на початку йинших слів, де воно має бути.

Cyto za <ос>?? Закінчення? А що, в чуджім слові є <os>??

То як це читати? Лесбина, чи лесбієна, а друге це лесбієнини? Я не розумію Вашого письма.

Не має в руській мові бути одної єдиної вимови. Не хочете розуміти, не треба. Тільки не треба те скрізь повторювати. Ще раз, було би можливо руські слова — як слід — писати кирилицею, писав бим. У записах lesbié- чи з lesbyé- суть літери <i, y> тут узаємозамінні. Мій правопис є дуже розроблений, але конечної версії в усіх пунктах не має. Головне є тут передати фонематичну та морфологічну структури слова, й той запис то передає — з <i> чи з <y>. І lesbié-, і lesbyé- значать той самий фонематичний та морфологічний склад слова, й охоплюють той самий набір вимов. Деякі з тих вимов є в мене дано в коментарі під словом. Уперто не читаєте? Крім /ˈbʎɜ/ може там бути й вимова [bj]. То є як зо словом pamẽty, напр.; може бути й [ˈpɑmjɜtʲ], i [ˈpɑmjætʲ], і [ˈpɑmjetʲ], і [ˈpɑmetʲ], і [ˈpɑmɳetʲ], і [ˈpɑmnætʲ], й очевидно, що написання <пам'ять> є незадовільне. Можете, коли Вам то поможе, ототожнити другий склад зо словами "дерев'яний" чи "полум'яний", але й у сих словах, застерігаю, вимова може бути не одна.
Форму з суфіксом <-uini> фемінітивів додав ім як варіант; то є старіша (архаїчна) форма, новіший/пізніший відповідник якої є суфікс <-uinya> (в записах кирилицею зустрічається й <-иня>, й <-еня> — щонайменше, й то є те саме, бачите? Тобто кирилицею неможливо записати й одне, й друге, й третє, й четверте в один спосіб. Архаїчну форму суфікса <-uini> є в руській мові збережено, напр., у бойківськім діалекті в слові /ɣ̞ə̞rˈkɤnɪ/ "Greek woman", тобто пишемо її: grycuini, що в инших говірках може мати й такі вимови: [ɣ̞rɪˈkɤnɪ], [ɣ̞rɪˈkɘnɪ], [ɣ̞rɪˈkʲɘnɪ], [ɣ̞rɪˈcɘnɪ], [ɣ̞rə̞ˈkɤnɪ], [ɣ̞rə̞ˈkɘnɪ], [ɣ̞rə̞ˈkʲɘnɪ], [ɣ̞rə̞ˈcɘnɪ], [ɣ̞rə̞ˈkɘni], [ɣ̞rə̞ˈkʲɘnɪ], [ɣ̞rə̞ˈcɘnɪ], [ɣ̞rə̞ˈkinɪ], [ɣ̞rə̞ˈkini], [ɣ̞rə̞ˈcinɪ], [ɣ̞rə̞ˈcini], ба й [ɣ̞rə̞ˈt͡ʃinɪ], [ɣ̞rɪˈt͡ʃinɪ], [ɣ̞rə̞ˈt͡ʃini], [ɣ̞rɪˈt͡ʃini]. Тож як є ми Вам кириличними літерами пояснити, як читати grycuini, чи lesbiéna, lesbiénuini чи будь-яке інше слово??

Та годі стінити вже дурня, кирилиця та латиниця є просто набір букв, а вимову визначає домовленість на офіційному рівні, як читати яку букви та сполуки букв. Те ж саме слово Ви спокійно могли записати би як лесбиѣна (чи лесбиéна, не зрозумів що значить é - ѣ чи наголошене е) або лесбьѣна (лесбьéна).

Мій ремст був до того, чому не лесбина (lesbina), відки тут взялося y після b (Ви ж таким чином наче бл позначаєте як у слові робляти - robyati), і звідки взялося é (це ж ѣ по-Вашому, чи наголошене е?)

Чорт ногу зламає з мільйонами винятків у Вашому письмі. Досі читаючи Вас, я б прочитав Ваше lesbyéna як лесбліна (лесблѣна) або лесблéна з наголосом на е.

Я все ж щиро не розумію, для чого писати yé, якщо абсолютно по всій Україні говорять я (йа), а не ї (йѣ). І в давньоруській так само, а ще п. ja, ч. já, cлц. вл. нл. ja, м. jac, схв. jа̑, слн. jàz і т.д. Який Ви бачите сенс у збереженні написання, яке відображає таку фонетику, яка зникла ще тисячу років тому і не збереглася ні в єдиному українському діалекті?

<абсолютно по всій Україні говорять я (йа), а не ї (йѣ)>

Абсолютно неправда. Те написання відображає не "фонетику, яка зникла ще тисячу років тому", й узагалі не має на меті відбивати фонетику (якусь одну), але відношення між фонемами, передбачаючи відбиття різних можливих фонетичних реалізацій.

<і не збереглася ні в єдиному українському діалекті>

Щаслива'сте людина. Менше знати, ліпше спати?

То наведена мною буковинська фонетична форма є Вам не приклад?

<п. ja, ч. já, cлц. вл. нл. ja, м. jac, схв. jа̑, слн. jàz>

То Ви'сте знов' увагу не на те, що є треба, зосередили. Приклад з тим займенником дав ім лише показати, який рефлекс да *ē після *y. Але після йинших приголосних — крім *y та *k, *g, *x — *ē да йинший рефлекс, у руській. На пр., *y+ē → /ja/, але, на пр., *b+ē → /bʲi/; *k+ē → /t͡ʃa/, але *d+ē → /dʲi/; *g+ē → /ʒa/, але *n+ē → /nʲi/, *x+ē → /ʃa/, але *z+ē → /zʲi/.
Слова же з чепенем *-ēn- рефлекси з /a/ після приголосних *y, *k, *g, *x та з /ʲi/ після йинших приголосних знали мішання, й рефлекс з /а/ було поширено після всіх приголосних — то був чинник морфологичний. У займенника *{j}ē-z- "я" не було підстав для варіанта рефлекса /ji/, оскільки явище морфологічного водностайнення може бути лише за наявности конкурентних форм; у займенника "я" ж таких форм не'ма. Але в слів з чепенем *-ēn- їх є дуже багато. На пр., первісна форма slôu-én- /slowʲin-/ (<словѣн->) зна впливу з боку форм crig-én- /krɪʒan-/ "крижаний", imx-én- /ɪm.ʃan-/ "имшаний", luic-én- /lɘˈt͡ʃan-/ "личаний", давши: /slowjan-/, але ж є й /slowʲin-/.

То як Ви пропонуєте записувати слово "я"? Як "ia", чи як "ié"?

Ага, вже виджу, де недорозуміння є. Звук /ɜ/ ≠ звуку /ɛ/. Звук /ɜ/ й є те, що писано є <я> чи <а> по <ч, ж, ш>. Тож /ɜ/ не є <водений>.

<То як Ви пропонуєте записувати слово "я"? Як "ia", чи як "ié"?>

Слово "я" або <я> взагалі? Займя "я" я пишу <yé> за походженням від *[j]ē(zu).
___
Передача латиницею на письмі літери <я> та літери <а> після літер <ч, ж, ш, дж> є зумовлена різними аспекти: 1) фонематичний статус того, що є під літерами <я> та <а> після <ч, ж, ш, дж>, 2) морфологією, 3) етимологією.
Приклади:
1) Фонологія. Хоча на письмі кирилицею є та сама літера <а> в <час> та <частина>, фонеми їх суть різні, тому пишу я ті слова різно, відповідно: kés та cẽstina. Так само різниця між <чадь> "дим від горілого" : <чадь> "люд; діти" є, відповідно: kédy та cẽdy.
2) Морфологія. Хоча на письмі кирилицею є та сама літера <а> в тваріх инфинитивів: <кричати> та <величати>, <а> кирилиці в сих словах я передаю латиницею різно, оскільки кожне з їх тягне до різних черід дієслів — "кричати" до дієслів стану чи набуття стану, а "величати" є вторинний/похідний тривально-частильний твар (итератив-дуратив) від первинного кавзатива "величити", тож "кричати" я пишу cricéti, а "величати" пишу uelicyati. Дієслово стану cricéti "кричати" тягне до тої самої череди, що й дієслово стану "сидіти"; хоча на письмі кирилицею є в однім слові літера <а>, а в другім <і>, на місці тої й тої є одна ц та сама тема — -é-, різниця ж у звучанні між їма є через приголосний перед сим -é-: після приголосних: /t͡ʃ, ʒ, ʃ, j/ — на письмі літери: <c, g, x, y> — літера <é> відповідає <а> кирилиці, а після всіх инших приголосних літера <é> відповідає <і> кирилиці в дієсловах стану. Тож и "кричати" й "сидіти" я пишу з тим самим <é>: cricéti та sidéti. Деякі йинші приклади з -é- дієслів стану та набуття стану: leutéti "лютіти", grõbéti "грубіти", tõpéti "тупіти", douréti "дуріти", póunéti "повніти", géléti "жаліти", gryméti "гриміти", scõdéti "скудіти", luiséti "лисіти", tuerèzéti "тверезіти", móucéti "мовчати", legéti "лежати", legxéti "легшати", stoyéti "стояти", piscéti "пищати" (pisc "писк"), irgéti "іржати". Чи є твар инфинитива з <а> чи <я> кирилиці йтератив-дуратив, визначимо, глянувши, чи є до його йнфинитив з <и>. На пр.: до "лишати" є "лишити", корінь є "лих-", "лишити" є первинний твар кавзатива, а "лишати" є вторинний/похідний твар итератива-дуратива від кавзатива "лишити"; таким чином пишемо: lixiti "лишити" та lixyati "лишати". Деякі йинші приклади: mésyati "мішати" ← mésiti "місити", sadyati "саджати" ← saditi "садити", ròbyati "робляти" ← ròbiti "робити", pinyati "пиняти" ← piniti "пинити", goulyati "гуляти" ← gouliti "гулити", quaryati "кваряти" ← quariti "кварити", cepyati "чепляти/чіпляти" ← cepiti "чепити", urazyati "вражати/уражати" ← uraziti "вразити/уразити" (← raz "раз"), dogodyati "догоджати" ← dogoditi "догодити", ézdyati "їжджати" ← ézditi "їздити", rẽdyati "ряджати" ← rẽditi "рядити", pométyati "помічати" ← pométiti "помітити", dõgyati "дужати" ← dõgiti "дужити" (корінь dõg- "дуг-"), nablizyati "наближати" ← nabliziti "наблизити", loupyati "лупляти" ← loupiti "лупити", cistyati "чищати" ← cistiti "чистити".

Скажіть, будь ласка, давайте так. Уявимо, що є слова в українській мові - "час" або "чѧс" та "час" од старожитнього слов'янського "кѣс". Чи будуть фундаментальні різниці у їхній вимові?
Тобто чи відрізняється слово, яке Ви записуєте як "géx" від гіпотетичного наявного в українській мові слова "жах" або "жѧх", яке ніколи не мало праформи "géx"? Якби у 1500 році ми запозичили з якоїсь мови слово "чадь", чи відрізнялося воно б від нашого "чадь" від давнішого "kédy"?

Скажіть, будь ласка, давайте так. Уявимо, що є слова в українській мові - "час" або "чѧс" та "час" од старожитнього слов'янського "кѣс". Чи будуть фундаментальні різниці у їхній вимові?
Тобто чи відрізняється слово, яке Ви записуєте як "géx" від гіпотетичного наявного в українській мові слова "жах" або "жѧх", яке ніколи не мало праформи "géx"? Якби у 1500 році ми запозичили з якоїсь мови слово "чадь", чи відрізнялося воно б від нашого "чадь" від давнішого "kédy"?

По перве, що є "фундаментальна" різниця? Міните яко чи є різницю чути чітко або ледве? Коли то міните, то то (to tô) є дуже відносно. Памятаймо про такі чинники яко, бар: строкатість реалізацій фонем по говірках руської мови, швидкість мовлення тощо.
Коли "фундаментальна" ту мінить чутну/чітку/різку різницю, то покажу Вам на прикладіх відносність такого критерия. Ото для Вас різниця на слух між звукома [b] та [p] є фундаментальна чи ні? Яко для мовця словйянської мови, гадаю, є фундаментальна, авже? Для мовця ж дінської мови різниці між [p] та [b] нема, оскільки фонеми /p/ та /b/ в дінській мові реалізують не через протиставлення дзвінкости до глухости, але через присутність та відсутність придиху; тобто однаково, чи в дінській вимовите [b] чи [p] — оба звука будуть фонема /b/, але вимова фонеми /p/ буде [pʰ]; тобто різниця в вимові між /b/ та /p/ в дінській буде така: [p~b] для /b/ проти [pʰ] для /p/. Мовець руської мови ледве чи почує різницю між [p] та [pʰ], а коли й почує, то не дасть тому значення. И навпаки, руська вимова [ˈbɪtɪ] та [ˈpɪtɪ] — фундаментальна для руського мовця — для дінського вуха не чинить жадної різниці. Отже, для декого різниця на слух між одним звуком и другим може бути незначна чи жадна, а для йиншого суттєва. У ягельській мові в фонеми /u/ є ряд різних реалізацій, залежно від регіону, сусідніх звуків та йинших чинників, й вимова сеї фонеми може бути від цілком задньої (близької до руської реалізації фонеми /u/) аж до дуже передньої й високої — але всі ті реалізації в ягельській сприймають як варіанти тої самої фонеми. Тому мовці ягельської, які вчать пранецьку мову, нерідко наражають на трудність знати на слух різницю між пранецькими словами <tout> з вимовою /tu/ та <tu> з вимовою /ty/. Таке розрізнення та нерозрізнення на слух може бути не лише між мовами, а й між говірками тої самої мови. На пр., у ягельській мовці одних говірок різнять між [w] — на письмі <w> та [ʍ] — на письмі <wh>, а на слух мовців инших говірок то є те саме. Тому відповісти на Ваше питання, чи була би різниця "фундаментальна", є тяжко.
Й усе ж, гляньмо на ситуацію тих говірок, де різницю між фонемама в Вашім питанні є засвідчено (памятаймо ще й про те, що фонетику не всіх говірок руської мови є досліджено докладно). У деяких пд.-зх. говірках різницю між <ча> ← *kEN та <ча> ← *kē є реалізовано, відповідно, так: [t͡ʃi̯͡e] проти [t͡ʃe], тобто з дифтонгом для первого та монофтонгом для другого. Така сама різниця й після <ж> та <ш>. Але в инших пд.-зх. говірках уже нема різниці між тима голоснима після <ч>, але є після <ж> та <ш>, й там є ю реалізовано вже йиншими звуки: [ʒæ] для <жа> ← *gē та [ʒi̯͡ɛ] для <жа> ← *gEN.
Відповідно й різницю писання латиницею <cẽ, gẽ, xẽ, scẽ> на місці кириличних <ча>, жа, ша, ща> з *kEN, *gEN, *xEN, *skEN та писання латиницею <ké, gé, xé, ské> на місці кириличних <ча, жа, ша, ща> з *kē, *gē, *xē, *skē для одних говірок — тих, що їх не різнять — буде товмачено яко відбиття етимології на письмі, а для йинших — тих, які знають різницю між тима фонемама — то не буде "мертва етимологія".

Які наукові труди Ви б порадили почитати, щоб пересвідчитися в тому, що деякі діялекти української мови дійсно розрізняють ча, жа, ша, ща з *kEN, *gEN, *xEN, *skEN та ча, жа, ша, ща з *kē, *gē, *xē, *skē?

Google: Вокализм карпатоукраинских говоров, С. Л. Николаев, 1995 г. (Материалы карпатских экспедиций).

<а навіщо змінювати так, щоб лишилося те саме? не думаю що цей наросток набагато рідніший, не кажучи що корінь і не змінили>

<не думаю> — a doumaite.

‹-ean-, -ian-› e pitœum pocêp u imenax teagénïa do mésta, na pr.: ‹cui-én-e› "méxycançi Cuiova", ‹bèreg-én-e› "méxycançi bèregœu", ‹lougic-én-e› "méxycançi Lougicui" itd.

Лесбійка мабуть трохи краще ніж лесбіянка (а лесбіяна це майже те саме, тільки гірше). Може бо коротше, може бо якраз не схоже на назву мешканців -- а хоча вони обоє не сильно. Але головне в мене питання який це відповідник запозиченню, якщо походить від того ж -- то може просто не треба шукати?

<ніж лесбіянка (а лесбіяна це майже те саме, >

Та нема в мене там ‹лесбіяна›. То йен дурень на кирилицю переписа. В мене бї ‹lesbyéna›, що ≠ ‹лесбіяна›. Не кажемо же ‹львовіяне›, ‹деревіян(ий)›, ‹харковіянин›. Під словом є в ня й вимови дано, й неме серед йих вимови з ‹-ія-›.

<Що це за суржик?>

Ne ya pisau eimy ‹лесбіяна›.

Насправді, хотів написати "жінколюбиця", та пропустив "к", тож вийшло неправильно. Але за Вашою заувагою виправлю на краще.